Іноді вони повертаються. Як Дональд Туск знову став прем’єр-міністром Польщі

Коли новий-старий прем’єр-міністр Польщі вперше став депутатом парламенту своєї країни, Володимир Путін був непомітним чиновником ленінградської мерії, а 13-річний Володя Зеленський ходив до 95-ої школи в Кривому Розі.

На чолі польського уряду став один із найдосвідченіших політиків не лише в масштабах своєї країни: протягом п’яти років Дональд Туск був головою Європейської ради, своєрідним “президентом Європи”.

Його повернення з Брюсселя до Варшави видається дауншифтингом тільки на перший погляд.

Прихід Туска до влади закінчує восьмирічну епоху безроздільного правління в Польщі консервативної партії “Право і справедливість”, за якої демократія в країні, на думку багатьох спостерігачів, занепала.

У ширшому контексті перемога Туска може стати символом того, що Європа зовсім не приречена на нові й нові тріумфи популістів та євроскептиків. Та й для України це добрий сигнал.

Історик-висотник
Дональд Туск народився 22 квітня 1957 року в Гданську. Майбутній польський прем’єр любить наголошувати, що він є етнічним кашубом – представником малого слов’янського народу, який мешкає на півночі Польщі. У 2003 році Дональд Туск навіть мало не переміг на першому чемпіонаті Польщі з нюхання тютюну – це така кашубська традиція – але задовольнився лише другим місцем.

Маму майбутнього прем’єра звали Ева, вона все життя пропрацювала секретаркою у гданській Медичній академії. Батько, Дональд-старший, був столяром і, судячи зі спогадів політика, мав сувору вдачу: “виховував” сина ременем частіше та сильніше, ніж сусідські батьки своїх синів.

Тим більше, згадувала набагато пізніше Ева Туск, її син був справжнім шибеником. То розпалить багаття в підвалі їхнього будинку, то виплесне суп, що не сподобався, у вікно, то розіб’є м’ячем шибку.

У дитинстві Туск займався багатьма видами спорту: боксував, бігав на короткі дистанції, грав у гандбол та футбол. Спортивні захоплення залишилися у Туска досі: у різних інтерв’ю він згадує про те, що може плавати кілометрами, регулярно грає у футбол і може набити м’яч більше ніж 900 разів, а на своє 65-річчя вперше в житті пробіг марафон.

“Під час бігу найлегше зрозуміти, чим відрізняється самотність від усамітнення. І що друге – це дуже добре, а перше – навпаки”, – каже Туск.

На запитання, з ким із сучасних письменників він хотів би познайомитися, Туск відповідає – Харукі Муракамі: “Ми б розмовляли з ним про біг”.

Книжки – окрема частина життя Туска. Він згадував, що батьки свідомо підсовували йому книги, щоб відволікти від футболу та дворових бійок, і це працювало. “(Я міг би бути) Томом Сойєром. Я б любив Беккі так само сильно, як він, та й з фарбуванням паркану впорався б”, – каже Туск зараз.

Саме книги значною мірою визначили майбутнє Туска. У 12 років він отримав від батьків під ялинку великий альбом про давню Грецію, який коштував мало не половину батькової зарплати. Саме захоплення давнім світом стало головною причиною того, що після школи Дональд вступив до Гданського університету на спеціальність “історія”.

Студентські роки Туска – це гарячий час у Польщі, а особливо у Гданську. У країні зростають протестні настрої. Загальнопольський центр опору комуністичному режиму – гданська корабельня, на якій зароджується профспілка “Солідарність” на чолі з харизматичним Лехом Валенсою.

У 1980 році Дональд Туск з приятелями створили Незалежне об’єднання студентів Польщі, яке пізніше стане своєрідним студентським крилом “Солідарності”. Тоді ж Туск починає писати – звичайно, під псевдонімом – до самвидаву.

“Тусівка”, до якої він належав, не повністю поділяла “соціалістичну” платформу “дорослої” “Солідарності”: на основі цієї групи в Гданську сформувався такий собі гурток молодих лібералів.

У грудні 1981 року в Польщі запровадили воєнний стан. Туск, який на той час уже випустився з університету, за прикладом багатьох тодішніх опозиціонерів пішов працювати в один із кооперативів, що їх організували противники влади. У випадку Туска це був кооператив “Світлячок”, який спеціалізувався на висотних роботах – зокрема, фарбуванні фабричних труб. “Найвищі комини (димарі – Ред.), на які я забирався, були 220 метрів заввишки”, – згадував він пізніше.

Усі співробітники “Світлячка” були задіяні в нелегальних структурах: працюючи висотником, Туск продовжував друкуватись у самвидаві та обростав контактами під час виробничих поїздок на заводи по всій Польщі.

“Мабуть, я тоді заплатив своєрідну ціну: я сім років своєї молодості, попри хорошу освіту, провів фізичним робітником на коминах. Вже за три роки я зрозумів, що до кінця життя займатися цим не зможу. Але ж ніде не було написано, що 1989 року комунізм впаде і буде нагорода”, – каже Туск зараз.

Варшава – Брюссель – Варшава

Дональд Туск відкриває засідання Європейської Ради в штаб-квартирі в Брюсселі 18 грудня 2014 року GETTY IMAGES

Цією нагородою стала політична кар’єра Туска, яка практично безперервно триває з 1991 року.

Після падіння комунізму на базі гданського гуртка лібералів, до якого належав і Туск, утворилася партія Ліберально-демократичний конгрес. У 1991 році після перших вільних виборів у Польщі вона потрапила до парламенту і навіть брала участь у розподілі портфелів. Молодий, симпатичний, з добре підвішеним язиком – Туск став її лідером. Деякі історики стверджують, що його кандидатуру навіть розглядали на пост міністра освіти, але він сам не захотів зв’язуватися з рутиною урядової роботи, віддавши перевагу більш публічній парламентській діяльності.

Утім, той Сейм проіснував лише до 1993 року, а на дострокових виборах Ліберально-демократичний конгрес не подолав виборчого бар’єра.

Біографи Туска кажуть, що в той момент він всерйоз думав про те, щоб зав’язати з політикою. Проте під час виборів 1997 року партія Туска у складі об’єднання під назвою “Союз свободи” посіла третє місце, а він став віцеспікером Сенату, верхньої палати польського парламенту.

У 2001 році “Союз свободи” розпався, а Дональд Туск став співзасновником нової партії – “Громадянської платформи”. На виборах, що відбулися того ж року, “Платформа” посіла третє місце, а Туск став віцеспікером Сейму.

У 2005 році Туск взяв участь у президентських виборах: він лідирував за підсумками першого туру, але поступився висуванцю партії “Право і справедливість” Леху Качинському у другому.

На парламентських виборах 2007 року “Платформа” посіла перше місце, а Дональд Туск став прем’єр-міністром Польщі. У 2010 році він вважався фаворитом на виборах президента – у польській системі влади ця посада більш статусна, але менш впливова, ніж прем’єрська.

Проте за кілька місяців до виборів Туск несподівано заявив, що “не хоче брати участь у перегонах за президентський палац та славу, а сконцентрується на битві за цивілізаційний прогрес”. На тих виборах переміг однопартієць Туска Броніслав Коморовський.

Парламентську кампанію-2011 знову виграла “Платформа” – вперше в історії Польщі одна й та сама партія перемогла на двох виборах поспіль. Туск зберіг прем’єрську посаду, і не без частки вихваляння говорив, що в Польщі “йому просто немає кому програти”.

У 2014 році Туск переїхав з Варшави до Брюсселя: влітку того року його обрали головою Європейської ради. Це рішення заскочило зненацька навіть багатьох його соратників.

Від’їзд лідера згубно позначився на “Платформі”. Вже в 2015-му влада в Польщі змінилася: спочатку на президентських виборах всупереч безлічі прогнозів Броніслав Коморовський поступився маловідомому депутату Європарламенту від партії “Право і справедливість” Анджею Дуді. Трохи згодом того ж року “Право і справедливість” перемогла на парламентських виборах. У Польщі, на думку багатьох спостерігачів, розпочався період занепаду демократії.

Туска ж у 2017 році переобрали на посаді голови Європейської ради. Після закінчення терміну повноважень він, попри чутки з цього приводу, не став балотуватися у президенти Польщі, а залишився в Брюсселі, обійнявши посаду голови Європейської народної партії.

Влітку 2021 року Туск оголосив про намір повернутися до польської політики. Це рішення називали сміливим. На той момент створена ним партія “Громадянська платформа” тонула у внутрішніх суперечках, її виборці активно відходили до нових політичних сил, а самого Туска багато хто вважав відірваним від польських реалій пенсіонером.

Проте у жовтні 2021 року він очолив “Громадянську платформу” і оголосив своєю головною метою усунення ПіС від влади.

Об’єднавшись з низкою дрібніших партій та громадських рухів, “Платформа” стала ядром “Громадянської коаліції” та посіла друге місце на парламентських виборах у жовтні цього року.

Разом з іншими переможцями виборів – об’єднанням лівих “Лівиця” та блоком “Третій шлях” – “Громадянська коаліція” сформувала парламентську більшість, яка висунула Дональда Туска у прем’єри. Через процедурну тяганину голосування за його кандидатуру відбулося майже через два місяці після виборів, 11 грудня.

“Вітер змін”

Підпис до фото,Лідери польських опозиційних партій підписали коаліційну угоду, 10 листопада 2023 року

Перемога Дональда Туска на парламентських виборах у Польщі – важлива подія не лише у масштабах його країни. Найкраще це демонструє номінація Туска на титул найвпливовішої людини року в Європі від впливового видання Politico.

Цей титул віддали Туску, звичайно, трохи авансом. Його прихід до влади, вважають у Politico, знаменує кінець восьмирічного правління консервативної – часто її називають націоналістичною – партії “Право і справедливість” Ярослава Качинського.

За ці вісім років Польща перетворилася на заповідник традиційних цінностей з авторитарними тенденціями: чого варті лише ініційована владою фактична заборона абортів чи судова реформа, яка поставила систему правосуддя в пряму залежність від владної вертикалі. Система публічних ЗМІ у Польщі перетворилася на пропагандистський рупор “Права та справедливості”. Звичними в останні роки стали міркування провладних політиків про можливий вихід Польщі з Євросоюзу.

“Вітер змін повіяв знову… Результат Туска в п’ятій за величиною країні ЄС… показав, що навіть у недосконалій системі можна дати відсіч закоренілим популістам на платформі повернення до нормальності”, – йдеться в редакційній колонці Politico, присвяченій Туску.

Водночас ціна невдачі уряду Туска дуже висока. Публіцист Бартош Велінський називає нинішню ситуацію “пістолетом з одним патроном”: “Якщо він не вистрілить, до влади повернеться “Право та справедливість”, а демократія у Польщі буде повністю знищена”.

Уряд Туска і справді аж ніяк не приречений на успіх. Перше місце на нещодавніх парламентських виборах посіла саме “Право та справедливість”, яку продовжують підтримувати близько третини поляків. Президентом Польщі залишається представник цієї ж партії Анджей Дуда, і він навряд чи сприятиме новому уряду у його роботі.

Тому місцеві спостерігачі вже зараз констатують, що головним викликом для Дональда Туска на посаді буде подолання глибокого розколу в польському суспільстві, закінчення “польсько-польської війни”.

Зробити це буде дуже складно. По-перше, тому що притягнення представників колишньої влади до відповідальності було однією з головних передвиборчих обіцянок партій, які зараз утворили коаліцію, і вже зараз зрозуміло, що попередники говоритимуть про політичні переслідування та апелюватимуть до своїх прихильників.

По-друге, стабілізації суспільних настроїв не сприяє і те, що парламентськими виборами Польща увійшла в період політичної турбулентності: навесні наступного року на неї чекають місцеві вибори, влітку – вибори до Європарламенту, а у 2025-му поляки обиратимуть нового президента. А це означає, що політична поляризація в країні неминуче зростатиме, і поєдинок між двома головними дійовими особами польської політики – Дональдом Туском та Ярославом Качинським – продовжуватиметься.

Туск проти Качинського

Лідери польських опозиційних партій підписали коаліційну угоду

Протистояння між Туском та Качинським – явище абсолютно унікальне в європейському, а, може, і в світовому масштабі. Ідеологічні лінії конфлікту, що триває майже двадцять років, химерно переплітаються в ньому з особистими.

Туск познайомився з братами Качинськими ще у 1980-ті, в часи антикомуністичної опозиції. Стосунки між ними складалися нерівно. Дональд Туск розповідав, що якось у 90-х Ярослав Качинський у ліфті польського Сейму дістав з кишені пістолет, продемонстрував йому і сказав: “Для мене вбити людину – як раз плюнути” (Качинський заявляв, що такого не пам’ятає).

З іншого боку, перед парламентськими виборами 2005 року “Платформа” Туска та ПіС братів Качинських відкрито вели коаліційні переговори та обговорювали, як саме вони спільно реформуватимуть Польщу.

Поворотним пунктом у їхніх стосунках стала смоленська катастрофа, у якій загинув президент Польщі Лех Качинський. Його брат Ярослав неодноразово звинувачував – без фактичних на те підстав – тодішнього прем’єра Дональда Туска в тому, що саме його дії призвели до катастрофи.

Почуття політичного суперництва з боку Качинського тоді перетворилося на особисту ненависть, і ця емоція значною мірою перенеслася на відносини між представниками їхніх політичних таборів.

Навіть після того, як Туск поїхав з Польщі до Брюсселя, і до влади в країні прийшов політичний табір Качинського, будь-які свої труднощі та помилки ПіС пояснював витівками Туска, який увійшов в антипольську змову чи то з Німеччиною, чи то з Росією, чи то з ними обома. У 2019 році Польща була єдиною країною ЄС, яка не підтримала переобрання Туска на посаді голови Європейської ради.

До останнього часу Туск був головним антигероєм новин на державному телебаченні. Фраза “Туск винен” вже багато років тому стала в Польщі мемом: їй навіть присвячено вірш сатирика Войцеха Млинарського, в якому Туску приписується вина за запізнення поїздів чи погану погоду. З іншого боку, постійна критика у державних ЗМІ призвела до того, що Туск зараз має величезний антирейтинг: навіть сьогодні лише близько 30% поляків вважають, що він буде хорошим прем’єром.

Головні дійові особи польської політики досі не шкодують гострих слів на адресу один одного.

“Не забувайте про цього рудого, бо він зараз – найбільша загроза для Польщі”, – звернувся на одному з передвиборчих мітингів до своїх прихильників Ярослав Качинський. “Туск – це чисте зло”, – заявив він на іншій зустрічі з виборцями.

“Аморальний цинік”, – висловився про Качинського Дональд Туск в одній зі своїх книг. “Качинський взяв нас усіх у заручники своїх нав’язливих ідей”, – сказав Туск про нього під час однієї із зустрічей із виборцями.

“Тепла вода з крана”

У політичному сенсі Дональда Туска часто називають класичним лібералом, але це неабияке спрощення. Абсолютним прихильником вільного ринку та обмеження ролі держави він був хіба що на початках своєї політичної кар’єри. Польські політологи вважають, що свою нинішню партію, “Громадянську платформу”, Туск будував саме як масову політичну силу, яка не обмежує себе однією ідеологією.

“Амбіцією Туска було створення категорії політичного “здорового глузду”, – писав публіцист Веслав Владика. За його словами, в ідеології “Платформи” Туск втілив своє бачення політичних поглядів середньостатистичного поляка: толерантного, але без перегинів, сучасного, але не божевільного, релігійного, але не клерикального, підприємливого, але не проти ненав’язливої допомоги від держави.

Сам Туск за своїм психотипом не є прихильником радикальних рішень. В одному зі звітів перед польським парламентом він вичерпно описав кредо свого стилю правління: “Ми прагнемо нових і нових років миру та спокою, хороших відносин з сусідами, можливостей розвитку, використання європейських грошей та укріплення себе в культурі Заходу”.

Предметом гордості Туска було те, як Польща під його орудою пройшла економічну кризу 2008 року: її економіка тоді єдина з країн ЄС показала мінімальне – менше двох відсотків – але зростання. У той час він любив виступати на фоні карти Європи, яка показувала динаміку економічних показників окремих країн: Польща на ній виглядала “зеленим островом” в оточенні її червонющих сусідів.

Роки правління Туска поляки – та й він сам, причому не без нотки гордості в голосі – називали епохою “теплої води з-під крана”: ця політика повністю забезпечувала базові потреби та послуги населенню, добре справлялася з кризовими ситуаціями, однак не проголошувала великих амбіцій, що не прагнула до проривів.

Тим не менше, саме економічна політика Туска чималою мірою спричинила поразку його партії у 2015 році. Цифри зростання ВВП у звітах, масовий прихід інвесторів в економіку країни не відчувалися на рівні польських сіл та містечок.

“Платформа” не змогла вчасно помітити та відповісти на запит про перетворення економічного успіху на зайвий шмат масла на канапці середньостатистичної польської родини. Натомість цей запит повністю реалізувала партія “Право і справедливість”: флагманом її економічної програми та фундаментом подальших політичних успіхів став проєкт “500+”, виплата 500 злотих (приблизно 125 доларів за нинішнім курсом) на кожну дитину.

Сьогодні, прийшовши до влади, Туск, схоже, враховує помилки минулого. Він пообіцяв мало того, що не скасовуватиме соціальні проєкти попередників, так ще й додасть нових: запровадить кредитні канікули і підвищить неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Туск

“Політичне чуття”

Туска називають сильним, на межі з жорсткістю лідером. У 2009 році він подав спеціальний позов до Конституційного суду Польщі, аби домогтися для прем’єр-міністра (тобто для себе) право більшої автономії від президента. Його уряди у Польщі називають авторськими: він вкрай неохоче йде на поступки коаліціантам та альтернативним групам впливу всередині власної партії.

Уряд, що його затвердить польський парламент 12 грудня, буде надзвичайно різномасним. У його лавах об’єднаються ліві та праві політики, політичні новачки та досвідчені діячі – об’єднувати їх буде хіба що прагнення якнайшвидше ліквідувати наслідки восьми років правління ПіС. У цій ситуації на долю Туска випаде додаткова функція – балансувати крайнощі у своєму кабінеті і не допустити розвалу коаліції через уже сьогодні видимі у ній розбіжності.

Можливо, Туску допоможуть у цьому його комунікаційні навички, які найчастіше називають найсильнішою рисою Туска-політика. “Туск володіє політичним і соціальним чуттям, він вміє вловлювати теми та настрої, які найбільше хвилюють поляків у той чи інший момент… З іншого боку, він уміє твердо, навіть брутально відповідати на атаки, якщо вважатиме це за потрібне, (демонструючи) твердість “пацана з підворіття”, – писав про нього тижневик Polityka.

Жвавість розуму, схильність до імпровізації та почуття гумору роблять “коронкою” Туска прямий діалог із опонентами. Вважається, що долю переможних для “Платформи” парламентських виборів 2007 року значною мірою визначила саме нищівна перемога Туска у передвиборчих дебатах над Ярославом Качинським: деякі польські політологи вважають, що від тієї поразки Качинський не відійшов і досі.

Польські спостерігачі наголошують на політичній інтуїції Туска – практично всі його рішення про те, в яких виборах і в якому форматі брати участь, на які і з ким йти дебати, навіть коли саме повернутися з Брюсселя до польської політики – виявлялися правильними.

Вже сьогодні польські публіцисти несміливо будують прогнози, чи варто у 2025 році Туску взяти участь у боротьбі за пост президента, який став би вінцем його політичної кар’єри, чи місію кандидата в президенти від “Платформи” краще виконає молодий та найпопулярніший мер Варшави Рафал Тшасковський.

На іншому полюсі оцінок Туска-політика – відгуки про нього як про сконцентрованого на власному піарі індивідуаліста.

“Багато говорилося і про лінощі (Туска) – що йому більше подобалося вести бесіди, попивати вино, дивитися футбол, ніж займатися державними справами. Його втомлювали рутина і довгі засідання… Коли в 1997-2000 роках він був віцеспікером Сенату, йому, згідно з історичним анекдотом, траплялося подрімати під час засідань”, – писав у 2017 році публіцист Марек Бейлін у Gazeta Wyborcza.

Втім, зауважують польські спостерігачі, роки, проведені в Брюсселі, напевно змінили політика, і з новим Туском на вже знайомій йому посаді прем’єр-міністра нам ще належить познайомитися.

“Президент Європи”

Туск

Як вплинуло на Туска його брюссельське відрядження? З одного боку, завдяки йому Туск став політиком справді планетарного масштабу. “Туск дуже подорослішав у політичному сенсі за сім років, проведених у Брюсселі. Як голова Європейської ради він вів переговори з головними світовими лідерами, брав участь у вирішенні багатьох криз… Завдяки цьому він став політичним суперважковаговиком, який орієнтується у найважливіших викликах сучасного світу”, – пише польський Newsweek.

“Туск вищий за всю польську політичну сцену на голову”, – вторить такій оцінці тижневик Polityka.

З іншого боку, у своїй нещодавно виданій книзі “Щиро” – щоденниках, які він вів на посаді голови Європейської ради – Дональд Туск кілька разів згадує, що неодноразово повертався до думки про те, чи правильно він вчинив, поїхавши з Польщі. Може, якби він залишився, то “Платформа” не програла б президентські та парламентські вибори 2015 року, і епохи ПіС у Польщі не було б.

Так чи інакше, перші переговори щодо призначення Туска на посаду “президента Європи” – подейкують, його головною лобісткою була Ангела Меркель, не проти поляка на цій посаді були і США – розпочалися ще у 2012 році. Зрештою, Туск, якому цілком могла здаватися тіснуватою політична Варшава, погодився.

У своїй книзі він описує знаковий момент: відлітаючи з рідного Гданська до Брюсселя, вже назовсім, Туск випадково зустрічає в аеропорту першого президента вільної Польщі Леха Валенсу і вислуховує від нього настанову: “Ви там зважайте, бо я боюся, що ЄС хоче розділитися, а поляка туди взяли, щоб було на кого звалити відповідальність”.

Для Туска – переконаного прихильника єдності Європи – ці слова багато значили.

І справді, практично весь термін повноважень Туска йому доводилося мати справу з кризами, кожна з яких потенційно загрожувала якщо не розвалом Євросоюзу, то серйозними випробуваннями для його єдності. Брекзит, війна в Сирії, міграційна криза, охолодження у відносинах між Європою та США за президента Трампа…

“Я розумію, що моя функція – це безперервне вибудовування компромісів. Я пропоную (Євросоюзу) добру волю, трішки уяви, цікавого східноєвропейського досвіду та велику віру в те, що Європа має сенс”, – говорив Туск на першій пресконференції після вибору на посаду.

Говорив він на ній по-польськи, і це негайно стало об’єктом критики британської та французької преси.

Туск у своєму стилі жартував: “I will polish my English” (гра слів: “Я відшліфую свою англійську”), але, вже цілком серйозно, навіть польські журналісти, акредитовані в Брюсселі, писали, що саме через незнання мов перші місяці на посаді він навряд чи міг занести собі в актив. Лише вивчивши мову і освоївшись у коридорах брюссельської бюрократії, Туск зумів продемонструвати свої таланти комунікатора.

У своїй книзі він згадує про перший по-справжньому серйозний виклик на посаді: грецьку кризу, яка цілком могла обернутися “грекзитом”.

Аби не допустити такого розвитку подій, Туск застосував метод, що довів свою ефективність при виборах папи римського: після ночі безплідних переговорів о четвертій ранку 12 липня 2015 року він зачинився з Франсуа Олландом, Ангелою Меркель та Алексісом Ципрасом у якійсь кімнаті та оголосив, що не випустить їх без рішення. Вранці, сповіщаючи про досягнення компромісу, Туск назвав його “agreekment”.

Туск і Україна

Ще одна тема, яка весь час супроводжувала Туска на посаді голови Європейської ради – війна в Україні.

Україна взагалі посідає особливе місце у політичній спадщині Туска. Існує думка, що це у надрах його уряду свого часу народилася концепція “Східного партнерства” – формату зближення України, Молдови, Білорусі, Грузії та Вірменії з Євросоюзом. Польща та прем’єр Туск особисто однозначно підтримали Євромайдан та подальші європейські устремління Києва.

Ось і на брюссельській посаді Туск, попри опір деяких європейських лідерів, невпинно “втискав” українське питання до порядку денного Брюсселя. Попри скепсис колег, він запрошував на саміти ЄС українського президента Петра Порошенка, щоб той додатково натиснув на політиків, які бажали послабити санкції проти Росії чи примиритися з Москвою. За свою позицію, не без іронії згадує Туск, французькі журналісти називали його “антиросійським мономаніяком”.

Вже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Туск використовував старі контакти для того, щоб активізувати допомогу Києву з боку європейських країн та критикував Захід за надто пасивну позицію щодо конфлікту.

“Україна має шанс перемогти у цій війні, але це вимагає значно більшої підтримки з боку Європи, а особливо її найбільших і найбагатших країн – таких як Німеччина. І йдеться не лише про символічну підтримку, про гарячі слова та нагороди, а й про озброєння, боєприпаси, літаки, танки. Немає жодної причини для того, щоб Німеччина, Франція чи Італія допомагали Україні менше, ніж США, Польща чи країни Балтії”, – говорив він у вересні 2022 року.

Останнім часом відносини між Польщею та Україною переживають охолодження, немалою мірою спричинене діями польської влади. Символ українсько-польських відносин зараз – заблокований польськими перевізниками кордон між двома державами. Туск оголосив, що вважає розв’язання цієї проблеми одним з пріоритетних завдань і ще до затвердження свого уряду створив міжвідомчу групу з цього питання.

Ще одна хороша новина для України – посаду міністра закордонних справ у новому уряді Туска обійме Радослав Сікорський, який має у Києві репутацію одного з переконаних прихильників України, а у Москві – закоренілого русофоба.

Першим великим викликом Туска на старій-новій посаді прем’єра стане саме зовнішньополітичний. Очікується, що президент Анджей Дуда приведе новий уряд до присяги 13 грудня. Одразу після цього Дональд Туск вилетить до Брюсселя на саміт Євросоюзу, який обговорюватиме питання надання Києву фінансової допомоги та початку переговорів про вступ України до ЄС.

Святослав Хоменко

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх