ПОВЕРНЕННЯ
Нарешті я вдома!!! Відчуття не передати словами. І все таке рідне, зрозуміле, близьке…
Їжа смачна, справжня, українська… Органічна, і молоко привозять хазяйки – це ж справжнє молоко! І вершків пів пляшки…, пахучі такі. А поруч ще й магазин – від Фермера – там різна смакота і морозиво Органічне… Не дешево, прямо скажімо, але один раз на тиждень можна дозволити шматочок «Наполеона», або зеленого оливкового тортику з кавою і пиріжком, підігрітим тут же, в мікроволновці.
В Познані такого і близько не було. Там всюди штучне молоко, без запаху, без смаку, підсолоджене. А на базарі взагалі молоко не продають – немає… Дивно, а куди всі корови поділися? Та й поняття ярмарок немає.
Питала всіх – навіть хазяйка квартири сказала: Молока тут справжнього не знайдете. А як же дітей годувати? Кашу манну варити?
Приїхала і чимдужче побігла в суботу на наш улюблений Ярмарок, що на Паньківській (колись паньки жили з панами)… Всі прилавки просто ломляться від всякої їжі – зелені, суниці, черешні, капусти, картоплі, салату, цибулі, квітів… Сиру, масла. Й не перелічити. Привозять навіть з районів річки Тиси.
А ще м’ясо, ковбаси, що духмяніють часничком, і хліб свій випікає хазяїн – до нього завжди черга.
Є ВСЕ!!!
Прямо як у нашого письменника Миколи Гоголя в його «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки». І люди дуже цікаві – мед беру в Андрія: гречаного ще немає, каже, буде через пару місяців – треба ж відкачати.
Говорить пасічник-бджільник… Може розповідати годинами про своїх маленьких улюбленців… І мед: з соняшника, луки , лісу, липи, розторопши, гречки… Але, каже, все менше і менше. То гречку не засіяли, то чимось окропили, то дощі липовий пилок змили, то зима затрималась, весь час якась напасть…І бджолам важко і людям.
В нього і соняшникова олія дуже хороша – для салатів одна, а для варіння і тушкування інша. Сортів чотири… Пахуча, смачна, солодка і золота, і бурштинова. Красива одним словом.
М’ясо у Танюші – яке хочеш. І змелене, і на антрекоти, і вже готове. Тут Вам і кров’янка, і запечене – усіляке…А сальце яке!!! Генеральське, офіцерське, з прожилочкою і без, і реберця, і вушка, ну все. І виглядає, як найсмачніша смакота, з коринкою, повз цей ароматний дух не пройдеш.
Слово за слово… Як справи? Як здоров’я? Танюша після операції…, але по-людськи цікавиться тобою, і родиною, і політикою, про яку, лише заходиться, одразу очі сумні, не веселі. І до них привозять вантаж «200», і в них жалобні ходи, хоча садиби далеко від столиці.
І коли ж це все встигаєш? Допитую. І садок доглянути, і квіти виростити, і смородину зібрати, і м’ясце приготувати, а ще на кількох ярмарках по Києву постояти і наторгувати…
В мене, каже, вже своя клієнтура, свої знайомі, друзі… От у вашому ярмарку – доктори наук, академіки, навіть один скуповує м’ясце і везе кілограмами до німців, – дешевше і смачніше… А на іншому кутку – будівельники, а там – військові. Ще ресторани і кафе – підприємці.
Всі замовляють, обирають, що найсмачніше, навіть розвозимо з сином по Києву, коли ковід і дощі.
А в Наді з Ігорем – ціле королівство квашеного, солоного і у будь яку пору року, і влітку, і взимку. Чоловік талант – все експериментує: і з перчиком, і з часничком, і з іншим перчиком з додаванням аджички, а такий присмак, каже, що й не здогадаєтесь, що туди додав… І правда – Смакота! Взимку без квашеного-кисленького від Надюші і Ігоря – ані кроку… Правда, хазяйка трохи прижимиста, а він – одразу скидку-знижку – знайомим і постійним покупцям. І всі задоволені.
А в Наташі пельмені – які ж смачні і з курятиною, і з свининкою, і телятинкою… і сметана. А ще й курчата, і все інше.
І кожен цікавиться справами. І твоїми, і заграничними, як кажуть.
Як в Польщі? Як люди живуть? Чи дорого?
Спасибі полякам, що підтримали, хоча й дороге там життя… Багато повертаються звідти, складно годувати сім’ю, продукти дорогі. Діти хворіють. Мами працюють на двох-трьох роботах, а чоловіки в Україні… Українські класи ліквідували – всіх дітей перемішали, а нашим важко вчитися на незнайомій мові. Не все зрозуміло, і оцінки не дуже високі. Хоча польські діти і вчителі толерантні, виховані, добрі.
Всі ярмарчани бажають мирного дня, без стрілянини… і без російських атак страшними ракетами. Запитують: коли ж таке скінчиться?
І сум в очах, якщо не чують бадьорої відповіді.
Треба ж красуню дочку заміж видати, і сина виростити, а інші збираються за границю – десь на море без бомб. Куди краще поїхати, і як добратися… І так слово за слово, пів дня проходить. Потім десь о 15.00 пакуються – їхати деяким далеченько, і їдуть додому – там же поле і корівка жде, і порося, і козочка, і курей не міряно, а в когось і гуски, навіть індики…
Талановитий наш народ на вирощування і вигодовування усілякого добра. Навіть надписи на м’ясі – «це не щур і не кішка, це – нутрія…Беріть – не пожалієте».
Аби війни не було, аби мир скоріше, аби наші вистояли, треба ж і їм допомогти. Хтось гроші здає, хтось закуповує техніку, хтось ліки відвозить, пораненим в госпіталях допомагає. А як ж інакше, кажуть, треба гуртом, тільки тоді вистоїмо і ворога подолаємо!
Людмила Чекаленко
