Студенти України перед викликами війни
Що тривожить українську молодь у воєнний час?
Не тільки як виїхати з країни за межі, щоби не потрапити на фронт. Підтвердженням цієї думки є збільшення кількості пам’ятних фото на почесних дошках-пам’яті про загиблих талановитих молодих людей і дівчат на стінах провідних українських вишів.
Молоді українці переважно патріотично налаштовані, доволі креативні і сьогодні вони вже переймаються питаннями, як будувати Україну після війни. При тому, кожна група зайнятості бачить себе в конкретній справі. Водночас, студентска молодь вже розробляє проєкти покращення освітнього процесу в Україні, керуючись гаслом – Будуємо нову Україну без старорежимних нашарувань.
Нова Україна бачиться молоді у впровадженні нової освіти, яка відповідатиме вимогам часу. Гуманітарії історичного профілю скаржаться на те, що шкільна історія у великих містах чи обласних центрах значно відрізняється (виграє) від викладання у районних центрах і сільських школах. У більшості сільських шкіл історична інформація подається лише за написаними роки тому підручниками. Вчителі переважно не зацікавлені були у викладанні предмета.
«Таке поширено не тільки у моїй школі, – пише вчорашній випускник, нині вже студент, – а й в інших селах. І чим далі віддаляєшся від обласного центру, тим якість викладання матеріалу погіршується і рівень знань падає».
Правда, в деяких школах, вчителі зацікавлені своїм предметом, як, наприклад, в рівненських школах і ліцеях. Вони проводять більш інтерактивні уроки із застосуванням сучасних технологій і якість подання матеріалу зовсім інша. І відповідно цей результат відобразився у результатах ЗНО.
Творчі вчителі подають своє бачення історії на відміну від застарілої програми. Конкретно цьому хлопцеві це досить допомогло, «бо є купа тем, які написані так погано, що коли читаєш не розумієш, про що йдеться».
Більшість студентів перших і других курсів вважає, що в ситуації, що склалася з викладанням і змістом підручників винувате Міністерство освіти і науки, яке затверджує освітні програми…
«Міністерство – це окрема сфера, яка підлягає негайній трансформації, – зазначає більшість. – При тому це треба було робити заздалегідь, ще за місяць і більше тому, у тотальному перегляді».
Молодь згадує проведений пару років тому так званий експеримент на уроках «Громадянська освіта», що є одним з корисних предметів в школі і зрозумілим навіть для не відмінників. Серед школярів усього району було проведене опитування, де треба було назвати 10 або 15 осіб національних героїв України.
Результати просто вразили: були згадані і Улас Самчук, і Бандера, і Шухевич, а також Володимир Великий і Ярослав Мудрий…. Водночас, були названі й такі, як Катерина 2, Пушкін, інші російські і не російські діячі. Результати були такими, що налякали чиновників й вони відмовилися опублікувати результати. Така розпорошеність відповідей свідчить про рівень і зміст викладання в сільських і районних школах – за якими підручниками дітей вчили. Те й написали…
Студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка повідомили: «Розібратися в усьому дуже допомогла книга Чекаленко Людмили «Публічна історія: виклки ХХІ століття». Інший студент додає, що в книзі сподобалася ідея про необхідність розвитку туристичної діяльності. «В нас був такий проект: нічна історія міста, де голова музею збирав 30-40 людей і проводив екскурсії. Але потім влада зупинила фінансування і все зупинилось».
У більшості місцин ситуація з туризмом виглядає плачевно: відсутня інфраструктура, інформація про місця туристичних цікавинок кожної області. «Це велика прогалина нашого міністерства культури, – підводять підсумок студенти. Оскільки для маленьких міст це був шанс на порятунок та щоби люди залишалися в цих місцинах, а не їхали в столицю…».
Інший відповідає: «Туризм – це добре, але для початку з усіх церков та монастирів по селах і містечках потрібно вигнати рпц (російську православну церкву – Л. Чекаленко).
Тобто і тут в студентів присутні політичні мотиви, оскільки рпц працює на путінізм і російську пропаганду.
У відповідях привертає увагу державницький підхід: «Дуже слушна ідея про створення Пантеону Героїв (стор.103, книги Чекаленко Л.Д). Ми ж можемо зараховувати до Пантеону всіх Героїв, які полягли у цій війні, і які були поранені, і можемо зарахувати всіх українців, як ті що виборювали незалежність у різні роки, так і за кордоном.
До національного пантеону ми можемо зарахувати і Енді Ворхола, якого ми «віддали» словакам, і Іллю Рєпіна і Тетяну Яблонську. Хоча московська держава їх привласнила і в третяковській галереї пише «велікая руская/рускій художнік(ца)»…
І Миколу Пирогова, і українців, які були на стороні срср, але не виконували злочинні накази щодо убивств українського населення. Ми маємо це зробити навіть якщо сусідні країни будуть проти. Як приклад: Німеччина і Польща роками билися за Коперника і поляки перемогли. Зараз Вроцлавський аеропорт названо ім’ям Миколая Коперника».
Інші додають: «Також потрібно позбавили певне коло осіб звання Героя України, оскільки вони є зрадниками, таких як лідера опзж (політична партія) бойка (правопис дописувача)».
Студенти також ставлять питання: «А чи можна вважати успіхами дипломатії, що сталося з Україною? Чому дипломатія не призвела до тих результатів, які очікувались населенням?».
І роблять слушний висновок: «Більшою мірою українська дипломатія з 2014 року програвала російській…».
Студенти Білорусі (мовою оригіналу)
В Белорусии не хорошая ситуация с образованием. Уровень преподавания в маленьких городах и в столице очень сильно отличается. Единицам повезло: если учитель истории рассказывал историю государства и всемирную историю не по учебнику. А в учебнике написано, что «белорусы лучше других народностей, а в истории сказано – Павлик Морозов – Герой, большой профессионал своего дела, детей очень любит и свою работу ценит».
В 2020 году было напечатано больше 1000 экземпляров новых книг по истории и обществоведению. Новые учебники проходят апробацию в столице – в Минске, в гимназиях и школах, а старые книги отправляются в провинцию. Если кто-то критикует (цензура), то качественные учебники отправляют на «доработку», или вообще выбрасывают после цензуры.
«А нашего такого креативного преподавателя быстро уволили с работы за активную позицию», – пишет другой.
«Белорусские учебники хвалят Екатерину 2, которая для белорусской народности ничего хорошего не сделала».
В Белоруссии была проведена глубокая русификация, запрещено говорить на белорусском языке, белорусские ученые стали учеными российскими. Отдали белорусскую территорию – гомельскую область в собственность полководцам российской армии.
Мнение белорусских студентов о войне России против Украины: «Надо выиграть войну, а уже потом подумаем о политике».
На вопрос: «Какую войну?» Ответ – «войну с Украиной».
На вопрос, «а Вы будете воевать? Пойдете на фронт?»
Ответ: «Нет, нам воевать не нужно. Для этого у нас есть российская армия, которая нас защищает».
Единицы высказываются радикально: не желают видеть и слышать ,,москалей”…Хотят отстаивать интересы Украины для интересов Белоруссии. Но это единицы.
Большинство отвечали: «У нас свое мнение о войне, но высказать мы его не можем, так как мы граждане Белорусии».
Студенты Польши
Рівень радикалізації польської молоді різниться за регіонами. Варшава, Краків, Вроцлав – одні з перших стали на захист України. Студенти маленьких міст прикордоння висловлюються більш обережно, оскільки ы можливо тому, що географічно розташовані близько кордону загарбника. Віддаленіші, непровідні польські освітні центри і університети або не беруть активної участі в обговоренні, пояснюючи свою позицію соціальними негараздами, політичними амбіціями і економічним станом регіону. Або більшою мірою критикують українців за їхню політику і поводження.
Про активну діяльність молоді славетного Ягелонського університету розповідають чисельні матеріали проведених конференцій – збірки статей, інші публікації, інформаційні огляди, підготовлені і надруковані Центром Польсько-українських студій Ягелонського університету в Кракові на чолі з професором Аліцією Новак. Тому зосередимось на думках студентів інших навчальних підрозділів.
Переважна більшість – периферія відверто не демонструє свого ставлення до подій в Україні. На питання щодо їх оцінки, ухиляються від прямої відповіді.
Негативно налаштовані, як можна припустити, студенти з заможних родин білорусів, яких доволі багато прийнято в польські вищі, і поляків. Висловлені ними думки збігаються на негативній оцінці політики нашої держави: «Україна сама винна у тому, що сталося». «З-за українців не вистачає місць під сонцем». «Наша країна не така заможна держава, як інші, щоби платити українцям і приймати їхні сім’ї» тощо.
Більшість навіть серед майбутніх політологів заявляє, що вони тільки вчаться, а політика їх не обходить.
Серед негативних відповідей зустріли дві радикально негативні на цілий потік від студентів, що вчаться в Польщі, як виявилось, від хлопців-українців, які опинилися за кордоном. Вони намагаються відверто скоріше асимілюватись – злитися з польським суспільством. Основна ідея їхніх висловлювань: «Все, що є українським, є поганим і недолугим – освіта, ідеї, політика, вчителі, їжа, одяг, манери тощо»…
На жаль, є і такі особи.
Підбиваючи підсумок, зазначимо, що українська молодь, що вчиться також за кордоном, переважно налаштована патріотично. Молоді люди прагнуть перемоги в цій страшній війні. Вибудувати нову Україну, як розвинуту демократичну державу, що не буде залежати від інших, оскільки має все необхідне для цього. І поклади, і родючу землю, і трудящий талановитий народ.
Білоруська молодь, вихована за російсько-радянськими традиціями, повторює те, що говорять російські ТВ канали, «жовта» преса і Інтернет ресурси «Рашатудей». Є й такі білоруські студенти, що хоча й вчаться в Польщі, але не намагаються бути кращими студентами, середній рівень їх влаштовує. Вони не прагнуть оволодіти польською мовою – розмовляють тільки російською, та й вчаться не вище «задовільно», тобто трійки.
Бачать своє перебування в польських університетах, як тимчасове, транзитивне. Певні, що потім поїдуть далі – до провідних країн Євросоюзу або США. Рівень їхніх отриманих знань є дуже низьким – допускають низку помилок навіть у відповідях російською мовою на питання тесту. Метою ж більшості є якнайшвидше отримання диплому – і вони буквально вимагають високі оцінки-бали у викладачів. Таке притаманне і деяким польським студентам.
Польські студенти також різняться за вишами: активні, працездатні, наполегливі і ініціативні навчаються в Кракові, Варшаві, Вроцлаві. Дехто з них опановують кількома спеціальностями одночасно в різних університетах. Практично і розсудливо оцінюють свої спроможності і можливості. Переважно така характеристика притаманна тим студентам, що навчаються на факультетах, пов’язаних з майбутнім фахом адміністраторів, тобто державною службою. Водночас є й такі, які приходять тільки на сесію, оскільки їм таке дозволяється, вчитися не дуже прагнуть.
Студентські відповіді зібрала і проаналізувала професор Ягелонського, Познанського Адама Міцкевича, Київського Тараса Шевченка університетів професор Чекаленко Людмила Д.
