Про що й досі дискутують безпосередні учасники другої міжнародної конференції з відбудови України в Лондоні
Результати Ukraine Recovery Conference 2023 стали однією з найбільш активно обговорюваних тем на українських дискусійних майданчиках протягом останнього часу. Цьогорічна Конференція з відбудови у багатьох аспектах перевершила попередню, що проходила в швейцарському Лугано, і задала чимало тем для роздумів як з боку української влади, так і з боку громадськості. Однією зі спроб окреслити здобутки та пріоритетні напрями роботи за результатами Конференції стала експертна дискусія «Відновлення країни. План дій після Лондона», яка проходила у рамках спільного проєкту Міжнародного фонду «Відродження» та ЄС – «Європейське Відродження України: ініціатива громадянського суспільства для стійкості та відновлення».
Оскільки запрошені експерти були особисто присутні на конференції у Лондоні, брали безпосередню участь в її роботі, їхні судження викликають особливий інтерес. Тому спробуємо виокремити головні тези, що прозвучали у ході дискусії.
КРАЩА ПІДГОТОВКА – КРАЩИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Майже щоразу, коли порівнюються Конференція з відновлення в Лугано і Лондонська Конференція – перша піддається жорсткій критиці. Не в останню чергу тому, що вона була набагато менш практична, а її результати – маловимірними та нечіткими. Як зазначила виконавча директорка ГО «Інститут законодавчих ідей» Мартина Богуславець: «Коли минулого разу в Лугано Денис Шмигаль заявив, що нам потрібно загалом 750 млрд доларів на відбудову, ми отримали й відповідну реакцію з боку міжнародної спільноти – загальні відповіді та принципи: інклюзивність, прозорість (Декларація Лугано – ред.). Фактично українська делегація повернулася ні з чим».
Уряд зробив висновки і провів серйозну попередню роботу, щоб у цьогорічному Лондоні представити єдину позицію і скоординувати головні меседжі, які звучали на Конференції – від промови президента до виступів вітчизняних представників на всіх панелях. Ще одним вдалим рішенням було визначити три ключові тези, на яких представники українського уряду зробили акцент з метою продемонструвати наші досягнення міжнародній спільноті. Серед них – діджитал-платформа для прозорості та підзвітності відбудови DREAM, перелік чітких пунктів відновлення України та антикорупційні запобіжники для ведення бізнесу і приватних інвестицій.
Такий рівень підготовки та самопрезентації, безперечно, мав справити краще враження на міжнародну спільноту, адже закордонні донори й організації наголошують, що Україна має бути партнером у відновленні, самостійно визначати візію, бачення, стратегію та чітко комунікувати це. За словами голови ГО Центр «Доброчин» Наталії Дрозд, на Лондонській Конференції українській делегації вдалося це зробити і водночас уникнути хаотичного представлення із заявами на кшталт «ми постраждали, ми жертва – дайте нам кошти». Згадуючи, наприклад, свій досвід, здобутий під час візиту до Боснії разом із делегаціями Чернігівщини та Городянщини, громадська діячка каже: «На Балканах ми мали змогу чітко порівняти, як себе позиціонує Україна як держава на міжнародних майданчиках, і як себе позиціонують країни, котрі пройшли вже 25-30 років з часів початку війн та післявоєнного відновлення. Перше, що впадає в очі – у нас, на відміну, немає образу жертви. Ми позиціонуємо себе партнером і демонструємо спроможність бути партнером для інвесторів та будь-яких зацікавлених сторін».
Ефективність цієї позиції підтверджують слова заступника міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Олексія Соболєва. Він наголосив, що після Конференції у Лондоні в інвесторів нарешті зародилася впевненість, що Україна буде частиною Європейського Союзу. І це усвідомлення відчутно впливає на їх настрої та загалом на інвестиційний клімат. Адже у випадку з країною, що являє собою перехідну зону між двома великими політичними утвореннями, один з яких є агресор, і випадку з державою-членом ЄС – ідеться про кардинально різні інвестиційні ризики. А відновлення України без приватного сектору та залучення інвестицій просто неможливе. За словами Соболєва, щоб відбудуватися до рівня, достатнього для надійного захисту від росії й через десятки років, нам потрібно буде залучити обсяг інвестицій у кілька разів більший, ніж Україна залучила за всі 30 років незалежності.
«Український план відновлення, який зараз формується під програму на 50 млрд євро, буде найбільш прийнятним як для громадянського суспільства, так і для уряду на найближчі роки у роботі над змінами, реформами та подальшим розвитком», – підсумував заступник міністра.
ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ
Однією з ключових тем дискусії було розширення участі громадського сектору у процесах відбудови, і тут знов не обійшлося без порівнянь Лондонської конференції з Луганською.
«З приводу участі громадськості, у Лугано було відчуття, яке нагадувало весілля, коли у дітей є окремий маленький столик, і час від часу хтось до них приходить і приносить солодощі. Приблизно таке враження було в Лугано. У Лондоні наші “столики” вже стояли поруч, проте я дуже сподіваюся, що на наступній конференції у Берліні стіл буде все-таки єдиний, – сказала президентка DiXi Group Олена Павленко. – Було б круто, якби це стало загальним правилом, щоб кожна панель містила виступ когось із представників громадськості, який би зробив свій внесок у дискусію. По-перше, це додасть більше довіри до України, тому що інвестори дивляться не тільки на те, що говорить уряд. Вони потім приходять до громадських організацій і питають – а розкажіть правду. Якщо громадські організації виступатимуть на панелях разом з урядовцями, це буде значно більше чесної розмови між усіма сторонами».
Загалом суттєвою перевагою конференції з відновлення України 2023 стало доволі потужне представництво громадянського суспільства у різноманітних сферах та на різних рівнях. До участі запросили навіть деякі регіональні та локальні організації, що, безумовно, можна вважати прогресом.
Ще на початку повномасштабного вторгнення здійснювалися спроби виключити громадськість із таких важливих процесів у державі як побудова стратегії відновлення, визначення пріоритетів і потреб, які вимагають негайного залучення коштів та різноманітних ресурсів. Та все ж стало очевидним, що у сучасному контексті громадянське суспільство не може залишатися у ролі спостерігача, який лише фіксує важливі події та не втручається в них.
Хоча представники міжнародної спільноти ще не бачать повної картини того, яким є спектр ролей громадськості під час відбудови в Україні, у меседжах, які звучали від закордонних топ-посадовців, червоною ниткою проходила ідея широкої залученості громадянського суспільства до відновлення країни. У ході дискусії експерти, що представляли вітчизняний громадський сектор, одностайно заявили, що на Конференції їм не вистачило просування такого ж скоординованого меседжу з боку українських посадовців. Як відмітила Наталія Дрозд, навіть на панелі, присвяченій відновленню українських регіонів та міст, де мери презентували позитивні приклади відбудови, не було згадки про те, як вони планують долучати громадськість та де вони бачать її місце у процесі.
Насправді ж у багатьох випадках ні органи місцевого самоврядування, ні громадські організації не позбавлені можливості вирішувати самостійно, які проєкти їм потрібні. Разом із тим, вся боротьба за роль громад у відбудові , за словами Мартини Богуславець, ще попереду.
“Проблема зараз: громсектору вдалось зафіксувати в законодавстві можливість міським, селищним, сільським радам (замість ОДА) вирішувати, які подавати проєкти на відбудову (Інститут законодавчих ідей і коаліція RISE у цьому відіграли не останню роль). Але поки що це вдалось зафіксувати лише по кількох фондах – Фонд ліквідації наслідків збройної агресії, Фонд відновлення з UNITED 24, Державний фонд регіонального розвитку. І поки не приймуть закон, який встановить обов’язкову участь громади у вирішальному виборі проєктів і їх обговоренні, то говорити про таку перемогу рано. Це підтвердили на останньому моєму тренінгу багато депутатів міських рад, які не чули про свої об’єкти зі своїх регіонів, на які вже виділені кошти із фондів”, – каже експертка.
«Для нас принципово важливо, щоб були окреслені та створені ті канали впливу, зворотного зв’язку, взаємодії, які б надавали громадянському суспільству відчуття причетності до процесів і загалом ширшому суспільству – відчуття власності над цими процесами. Відчуття того, що ми всі разом відбудовуємо свою країну, всі разом беремо участь у проєктуванні, в імплементації ідей та маємо важелі контролю. І тому власне політика відновлення стане тестом на те, наскільки і в якій формі в Україні можлива демократія участі, яка створює зв’язки між громадянами і державою та долає відчуження громадян від власної держави», – висловився модератор дискусії, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відновлення» Олександр Сушко.
ПРОБЛЕМИ І ПОБОЮВАННЯ
Відбудова як наймасштабніший український проєкт дає багато простору для позитивних змін і зрушень, формування нового світогляду, творення кращого життя для суспільства та вдосконалення роботи багатьох важливих сфер і галузей всередині країни. На жаль, водночас цей простір є унікальною можливістю для реалізації прихованих мотивів та низки інших небезпечних явищ. Це дуже добре розуміють активні представники громадськості, як і те, що зараз як ніколи важливо запобігти погіршенню іміджу нашої держави в очах світової спільноти та власних громадян.
«Багато хто в Україні й за кордоном побоюється, що одним із наслідків війни стане певне згортання однієї з найуспішніших реформ попередніх років – децентралізації. Тут власне політика відновлення буде одним із лакмусових папірців – індикатором того, чи виправдані побоювання у тому, що роль місцевих громад буде знижуватися. І відповідь на це питання мають дати обидві сторони – безумовно, уряд, який є провідником державної політики, і самі місцеві громади. Тому що часто можна почути аргумент про їх низьку спроможність втілювати не просто політику, а навіть окремі проєкти. Особливо це стосується громад, як серйозно постраждали внаслідок війни, зокрема йдеться про деокуповані території, громади, які зазнали істотних руйнувань і вже зараз перебувають на етапі відновлення», – повідомив Олександр Сушко.
На конференції у Лондоні була висловлена ідея створити офіси підтримки громад для відбудови. Однак хто та як буде їх створювати, який статус вони матимуть – не відомо. Тому, за словами Наталії Дрозд, найкращим варіантом є саме залучення громадянського сектору до вирішення організаційних проблем. Наприклад, в організації доступного онлайн-навчання з проєктного, фінансового менеджменту чи залучення активістів до управління там, де в місцевих органах самоврядування фізично немає кому працювати. Кінцева мета – вписати всі поруйновані громади у регіональні стратегії відновлення, а відповідно – і в національну.
«Пропозицій і проєктів від громадськості та бізнесу може бути дуже багато, тож існує необхідність у фасилітації та організації дискусійних майданчиків, щоб представники громадськості та бізнесу створювали більш-менш узгоджений та скоординований внесок у розвиток громади. Велика роль місцевих організацій полягатиме в тому, щоб забезпечити цю координацію», – наголосила Наталія Дрозд.
Проте координація необхідна не лише між представниками громадськості, бізнесу та органів місцевого самоврядування. Іноді її бракує навіть у роботі міністерств. Так, Мартина Богуславець поділилася спостереженнями ГО «Інститут законодавчих ідей» за розпорядженням коштами, зібраними з платформи UNITED24, зазначивши, що процесу розподілу коштів не вистачає комплексного підходу. Експертка повідомила, що деяким проєктам виділяються кошти за зачиненими дверима, а потім надходить лист від того чи іншого міністерства з інформацією, що ці проєкти ще не погоджені й фінансування для них не потрібне. У результаті виникає хаос. Це далеко не єдиний випадок, коли громадськість позбавлена можливості ознайомитися з інформацією, що стосується процесів відбудови, і ця тенденція не тішить.
«Закритість, відсутність доступу до інформації, до даних, до статистики не дозволить нам рухатися далі у роботі з інвесторами. Адже кожен інвестор захоче зробити оцінку ризиків, коли він прийде, а без доступу до інформації нічого не буде. Не можна позбавляти громадськість та бізнес можливості здійснити об’єктивну оцінку, інакше ми не просунемося вперед ні у залученні інвестицій, ні у відбудові, про що власне була конференція у Лондоні», – акцентувала Олена Павленко.
Експерти також згадували, що під час неофіційних обговорень в кулуарах конференції було чимало сказано про найважливіші завдання, що стоять перед Україною, які включають боротьбу з корупцією, продовження судової реформи та створення умов для верховенства права.
«Ні для кого не секрет, що Україна має за собою шлейф негативного образу, пов’язаного з високим рівнем корупції. І від того, якою мірою ми зможемо збудувати політику відновлення, мінімізувавши в ній цей корупційний чинник, багато чого залежить. У кулуарах, певних оціночних судженнях та діалогах відчувалося, що для багатьох ця тема буде важливою. І ми не повинні цього недооцінювати. Я, наприклад, особисто чув, як обговорювали тему Гостомеля. Рік тому слово «Гостомель» асоціювалося з героїчним опором російському десанту та зі зруйнованою «Мрією». Зараз слово «Гостомель» асоціюється з певною скандальною історією, про яку вже добре знають на Заході. І це, мабуть, не єдина історія, яка суттєво завадить нам просувати свої інтереси. Тому питання доброчесності у політиці відновлення є дуже важливим», – наголосив Олександр Сушко.
ВИСНОВКИ
Загалом. за словами учасників дискусії, результати конференції з відновлення у Лондоні дають надію на більш тісну співпрацю України із закордонними партнерами, донорами та інвесторами. Ми вже частково подолали етап цілковитої невизначеності та демонструємо конкретні плани й пріоритети. А завдяки широкій фінансовій підтримці з боку міжнародної спільноти, тепер маємо ще й значно більше ресурсів для реалізації планів з відновлення країни. Однак попереду ще кропіткий процес підготовки до наступної конференції у Берліні, де одними словами та планами вже не обійдемось.
Цього року від урядової команди, у тому числі від представників антикорупційних органів, бракувало конкретики у тому, яких заходів потрібно вжити для зниження рівня корупції в Україні. На противагу цьому, в заявах представників G-7 наполегливо звучало про повернення е-декларування та фінансових звітів політичних партій, вимоги до відкритості кадрових рішень НАБУ та ін. Тож наступного разу доведеться усе це пред’являти.
Не менш важливим завданням буде надання гарантій закордонним інвесторам та оформлення реальних інвестиційних пропозицій. Як стверджує Олена Павленко, у Лондоні не вистачило обговорень, присвячених не лише питанню «скільки?», а й питанню «як?». «Інвестори чують про суми, потреби, проте не розуміють, де точка входу, як рухатися, як бути впевненими у збереженні умов та гарантій. Інвесторів цікавить, як вони будуть захищені. До наступної конференції нам потрібно це все проговорити, щоб бізнес та інвестори могли справді розглядати реалістичні варіанти», – зазначила президентка DiXi Group.
Ключовим сьогодні має стати усвідомлення, що всі наші зусилля ведуть до спільного творення майбутнього, на яке Україна справді заслуговує. «Є дуже велика довіра до нашої країни, до нашої спроможності. За кордоном бачать співпрацю уряду з громадянським суспільством, яка зараз тісна, як ніколи. І зараз наше завдання – зберегти цю співпрацю і зробити цю довіру й процес найбільш глибокими, якісними і демократичними», – підсумувала Наталія Дрозд.
Настя Кириченко, Київ
