Як Україні повернути не лише території, а й громадян?

У разі деокупації перед Україною постане низка питань, зокрема щодо колабораціонізму, російських документів і мови. Як держава може підготуватися до деокупації – в інтерв’ю із правозахисницею Альоною Луньовою.

Мешканці окупованих територій не розуміють, що на них чекає після відновлення української влади, запевняє правозахисниця Альона Луньова, яка займається цією темою із 2014 року. За її словами, українці в окупації, перш за все, побоюються кримінальної відповідальності за колабораціонізм, межі якого наразі не є чіткими. Це може стати предметом маніпуляцій з боку росіян, які напередодні деокупації закликатимуть українців виїжджати разом із ними, припускає Луньова. Вона критикує законодавство про колабораціонізм ще й тому, що із ним буде важко залучати до роботи на деокупованих територіях місцевих мешканців. Адже більшість із них можуть опинитися під слідством. Про колабораціонізм, видані окупаційною владою документи та інші питання, які потребують вирішення до деокупації, DW поговорила з представницею правозахисної організації ZMINA Альоною Луньовою.

Документи в окупації

DW: Одна з проблем українців, які жили якийсь час в окупації, полягає у відсутності українських документів. Якщо дитина народилась в окупації, її батьки можуть отримати документ державного зразка лише після рішення суду, що займає чимало часу. Які зміни тут потрібні?

Альона Луньова: Якщо брати тему реінтеграції ширше, треба говорити про запити людей – які питання у них виникнуть у зв’язку з відновленням територіальної цілісності України. І перше питання – щодо документів. Тому що на окупованих територіях весь цей час тривало життя. Воно супроводжувалося певними документами, від народження до смерті, і всі вони були видані органами окупаційної влади. Я уявляю деокупацію Криму, з якого я сама. У пересічної людини буде російський паспорт, і, якщо це доволі молода людина, то, ймовірно, в неї не буде українського паспорта. У цієї людини буде дитина, народжена в окупації, з ім’ям і прізвищем батьків в шлюбі, укладеному в окупації. Як ми цю вже дорослу людину і її дитину перенесемо в українське правове поле? Що ми їм скажемо? “Ми вас не визнаємо”? Так не може бути. Інакше людина не зможе загалом реалізовувати свої права – працевлаштуватися, віддати дитину в садочок, отримати освіту. Тому вирішення питання документів має бути одним із перших кроків.

Які ще документи, крім свідоцтв про народження, смерть, шлюб і розлучення, ви вважаєте за потрібне визнати?

Що стосується фізичних осіб – то всі документи. Очевидно, ми не будемо говорити про “посвідчення учасника спеціальної військової операції”. Також якщо є заява про вчинення того чи іншого правочину під тиском або із застосуванням насильства. Наприклад, якщо людина каже, що її змусили підписати договір дарування, коли вона була в підвалі “Ізоляції” (таємна в’язниця проросійських сепаратистів у Донецьку. – Ред.). Ми не маємо визнавати ліцензії на мовлення, видобуток і оренду земель – ті, де стороною є держава-агресор або створені нею органи влади.

Російські паспорти

Наразі на окупованих територіях посилюється примусова паспортизація – роздача російських паспортів. На що треба зважати тим, хто бере такий паспорт?

Російський паспорт – це присутність людини в російському правовому полі. Людина стає видимою для податкової, виборчої комісії та військкомату. Про неї збирають купу персональних даних, які, звичайно, стають відомі Федеральній службі безпеки (ФСБ). Також це тягне за собою набуття громадянства їхніми дітьми. Плюс є питання – як потім позбавитися цього паспорта, адже це відбувається лише з дозволу Російської Федерації. А вона нікого не відпустить – бо має на меті поставити на якомога більшій кількості людей свої мітки і сказати: це наші громадяни і ми їх захищаємо. Але разом з тим треба розуміти: якщо людині загрожує небезпека внаслідок неприйняття паспорту, то, звичайно, ми не можемо їй радити геройствувати. Бо це потягне за собою чергового заручника. Я не знаю, як в такому разі можна брати на себе сміливість і казати: не беріть паспорти.

В окупованих Росією регіонах України ще до анексії активно роздавали російські паспортиФото: dpa/AP/picture alliance

Чи є у вас дані про ставлення решти українців до того, коли жителі окупованих територій отримують російські паспорти?

Люди з розумінням ставляться до отримання російських паспортів в окупації – про це свідчать дані опитувань, які ми проводили в 2021 і 2022 роках. Крім того, у нас є закон про те, що ми не визнаємо примусове набуття громадянства в окупації і що це не може стати причиною для втрати українського громадянства. Водночас неодноразово лунали пропозиції ввести кримінальну відповідальність за отримання російських паспортів. Чимало депутатів, із якими я спілкуюсь, мають дуже слабке уявлення про проблеми, з якими стикаються люди в окупації. Зараз є суспільний запит на справедливість, тож, на жаль, цією темою часто зловживають. Я маю гіпотезу. Нам складно собі уявити захист постраждалого населення і реінтеграцію. Але покарати – не дуже складно. За весь перший рік широкомасштабної війни єдині меседжі, які отримували люди в окупації, стосувались відповідальності.

Колабораціонізм

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в кримінальному кодексі України з’явилася стаття про колабораціонізмщо передбачає жорстку відповідальність за співпрацю з окупантами. Як ви оцінюєте наявні норми з перспективи деокупації?

Стаття про колабораціонізм передбачає широке тлумачення і не дає людям чіткого уявлення – за які дії можна отримати вирок. Ми з колежанкою проаналізували усі вироки – навесні їх було 459. Чесно кажучи, мені як платниці податків незрозуміло, як можна витрачати на це наші ресурси. Яка користь із вироків за п’яні відео в TikTok чи лайки в “Однокласниках”? Ми маємо понад 5100 проваджень щодо колабораціонізму. Хто ці люди? Це якісь ватажки? Чи це мешканці деокупованих територій, які щось сказали чи написали, або обіймали посаду, яка навіть не була пов’язана з розпорядчими функціями? Наприклад, людина працювала в структурах соцзабезпечення до війни і продовжила під час окупації. Вона вчинила злочин – згідно з цією статтею. Те саме стосується і освітян. Очевидно, законодавці не думали про вплив цього закону на території, що тривалий час під окупацією. Бо всі вони потрапили під дію цього закону після 15 березня 2022 року.

Тобто вчитель, який працює в окупованому Криму із 2014 року, також підпадає під статтю про колабораціонізм, яка з’явилася після 24 лютого 2022-го?

Так. Вчителів там приблизно 25 тисяч. Водночас у нас зараз орієнтовно 53 тисячі ув’язнених. І ми хочемо посадити 25 тисяч вчителів? Ми не зможемо. Якщо ми говоримо про широку рамку, то це значить, що правоохоронці будуть обирати, кого карати. Чи вони будуть обирати найскладніші випадки? Ні, вони будуть обирати найлегші – ми бачимо це у статистиці. Ми можемо відкрити судові ухвали за цією статтею і побачимо, хто там. А там підприємці, які займалися вивезенням твердого побутового сміття в Херсоні під час окупації. Чи вони злочинці? Женевська конвенція захищає тих, хто забезпечує життєдіяльність на окупованій території. Це комунальні служби, навіть якщо це приватний бізнес, який вивозив сміття. Така тенденція призведе до того, що нам буде складніше залучати місцеві кадри до роботи на деокупованих територіях, тому що всі вони формально можуть підпадати під кримінальну відповідальність.

Під дію статті про колабораціонізм підпадають і ті, хто перебував в окупації з 2014 рокуФото: Ulf Mauder/dpa/picture alliance

Які проблемні моменти ви бачите в нинішній суспільній дискусії щодо колабораціонізму в Україні?

Є складність, коли мова йде про побутове розуміння колабораціонізму. До прикладу, мені телефонувала жінка, яка стверджувала, що її сусідка співмешкала з російськими солдатами. Я, каже, вже малюю їй на воротах зетки, а вона все не їде. Очевидно, що навіть якщо це правда, це не є кримінальним злочином. Держава має сказати: тут ми караємо, а тут – люструємо. Але й будуть випадки, щодо яких держава нічого не зможе зробити. І тоді люди можуть вдаватися до насильства. Бажання помсти – абсолютно нормальне для цієї ненормальної ситуації. Але держава не може мислити категорією помсти. Досвід європейських країн щодо притягнення колаборантів до відповідальності після Другої світової війни був нетривалим – адже треба було займатися відновленням. Не можна було завести інших німців на територію Німеччини. Що робити, коли люди здебільшого колаборували? Це питання постане і у нас на деокупованих територіях. Нам також інших громадян не завезуть. Ми не можемо ув’язнити весь Крим. Ми маємо працювати над тим, щоб були покарані ті, хто уособлювали собою окупаційний режим, а не десятки тисяч вчителів чи держслужбовців.

Реінтеграція звільнених територій

За вашими спостереженнями, які є побоювання у самих мешканців окупованих територій щодо відновлення української влади?

Останню фокус-групу з мешканцями окупованих територій ми проводили у 2021 році, коли перспектива деокупації була ще дуже примарною. Серед їхніх побоювань, наприклад, була декомунізація і що їх змусять перейти на українську мову. Але зараз люди бояться, перш за все, кримінальної відповідальності. Скоріш за все, коли російська армія буде відступати, люди можуть піти за ними. Особливо якщо вони залякані можливістю сісти в тюрму за невизначене коло діянь. У людей в окупації є запит на визначеність. Тому наше завдання – щоб вони були якомога більше обізнані про своє майбутнє життя після деокупації. Щоб вони знали, що їм не буде гірше, ніж зараз. Їм, звичайно, доведеться замінити свої документи. Але вони не витратять на це пів життя. І не залишаться без підтримки. І не будуть несправедливо звинувачені.

В окупованих містах Росія активно посилює присутність російської мови в публічному просторі (площа Леніна в Донецьку)Фото: Alexander Ryumin/TASS/dpa/picture alliance

Говорячи про побоювання мешканців окупованих територій щодо відновлення української влади, ви назвали мовне питання. Чи, на вашу думку, держава може піти на поступки в цьому?

Я думаю, що варто зробити перехідний період. Проте символічний простір – таблички, назви – мають бути перекладені українською одразу. Росіяни не дуже дурні – не дарма вони роблять це на окупованих територіях у першу чергу. Бо це переозначення простору – навіть якщо змінена одна літера. Мовне законодавство має бути пом’якшено, і має бути надано можливість вивчати українську мову. Ми мусимо розуміти, що люди в окупації не вчили мову і не можуть перейти на неї одномоментно. Тим паче якщо ми заохочуємо місцеве населення долучатися до роботи. Взагалі не можна працювати на деокупованій території, не залучаючи місцеве населення. Місцеве населення не має сприймати людей, які приїхали або повернулися, як чужинців.

Якою, на вашу думку, має бути державна стратегія з реінтеграції окупованих територій?

Наразі у нас є лише стратегія деокупації та реінтеграції Криму. Раніше в ній йшлося про деокупацію дипломатичним шляхом. І далекі перспективи деокупації дозволяли нам бути ідеалістичними – ми могли говорити не про практичні речі, а про те, чого не доведеться скоро виконувати. Зараз РНБО почала процес оновлення цієї стратегії.

Я думаю, що питання відповідальності має бути врівноважене захистом прав постраждалих – мешканців окупованих територій. Це не лише про фінансову компенсацію, а й про визнання травми і шкоди. Це дуже важливий етап зшивання країни, тому що окупація сильно розділила нашу країну. Частина територій, особливо ті, які тривалий час під окупацією, не реалізовували жодну з реформ. І нам треба буде це врівноважити.

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх