Перша частина
Війна на знищення України
Війна Путіна проти України планувалася як війна на знищення, так само, як і війна Гітлера проти Радянського Союзу.
Ральф Фюкс і Марілуїзе Бек – двоє видатних німецьких прихильників України – ініціювали (22 лютого 2023 року) звернення відомих політиків «Не миритися з нечуваним!». У зверненні зазначається: «На наших очах відбувається війна на знищення, подібної до якої Європа не бачила з часів Другої світової війни».
Україна захищається від знищення її як держави, від знищення національної ідентичності, від тотальної русифікації, проти культурного геноциду. Ця війна є для України питанням буття чи небуття – у прямому сенсі цього слова. Якщо Росія виграє цю війну, Україна не буде продовжувати жити – ампутованою – як Німеччина після програних світових воєн. Путін зітре Україну з географічної карти.
«Ялта II» – війна проти Європейського Союзу
Втім Україна захищає не лише себе. Захищаючись від російської агресії, Україна захищає також і Європу. Захищаючи свою свободу, українці захищають свободу європейців.
У цій війні Путіна турбує не лише Україна; підкорення України є лише його першочерговою військовою метою. Путін-реваншист прагне відновити російське панування над усією Східною та Центрально-Східною Європою в тому вигляді, в якому вона існувала після Другої світової війни.
Путін прагне до розділу Європи – так, як це про це домовилися держави-союзники«Великої трійки» на своїй зустрічі на вищому рівні в Ялті в Криму в лютому 1945 року.
З метою поділу Європи на «сфери впливу» в лютому 2020 року Путін запросив інших чотирьох постійних членів Ради Безпеки ООН – США, Великобританію, Францію, Китай – на саміт «Великої п’ятірки» – «Ялту-2». Тож війна Путіна проти України – це також війна проти Європейського Союзу, в якому держави колишнього «Східного блоку» об’єднались із «Західною Європою».
Більше того, ревізіоніст Путін хоче зруйнувати «європейський порядок», який був встановлений після закінчення Холодної війни. Він хоче зруйнувати Європейський Союз шляхом політичної дестабілізації. Путін використовує брехливу пропаганду, щоб розділити західні суспільства, підбурюючи антиєвропейські сили на Заході, особливо в Німеччині. Путін зацікавлений у розпаді Європейського Союзу, відтворенні розпаду «свого» Радянського Союзу три десятиліття тому.
І оскільки Європа, на свій захист не хоче посилати на фронт в Україні власних солдатів – а воліє, щоб за неї вмирали українські солдати – найменше, що вона може зробити – і повинна зробити – це якнайшвидше надати українським захисникам Європи сучасну і далекобійну зброю.
Час відіграє в цій війні вирішальну роль
Після початкової нерішучості Заходу (слід визнати, що зараз вживаються більш рішучі заходи), а також нерішучості канцлера Німеччини Олафа Шольца у питанні постачання зброї, Росія змогла, після виведення своїх військ з північно-східної України, продовжити війну на виснаження на південному сході країни – з розрахунком на те, що зможе довше протриматися завдяки своїм непропорційно більшим ресурсам, і на втому західних прихильників України. Тривала нерішучість Заходу, зокрема Німеччини, в постачанні необхідної зброї дозволила Росії розширити 1200-кілометрову лінію фронту проти оголошеного українського контрнаступу.
Можна впевнено припустити, що Кремль розраховує на зміну влади у США на президентських виборах 5 листопада 2024 року, і тому робитиме все можливе, щоб утримати нинішні позиції. Можливе повернення Дональда Трампа або кандидата-однодумця до Білого дому є загрозою для України – більшою, ніж російські військові, оскільки він негайно – як і було оголошено – припинить американську підтримку України. Що цілком імовірно матиме паралізуючий вплив на європейську готовність продовжувати й надалі підтримувати Україну.
Час відіграє в цій війні вирішальну роль. Затримка з поставками зброї грає на руку Путіну. Президент Зеленський справедливо зазначив, використовуючи драматичні формулювання, що українські солдати платять за затримку своїм життям.
Путінська погроза застосувати ядерну зброю
Путінська погроза застосувати ядерну зброю слугує залякуванню України та агітації західної громадськості: створення тиску на уряди зсередини суспільств, щоб припинити військову підтримку України. Путін покладається на страх як на зброю, на втрату довіри у взаємному ядерному стримуванні, яке працювало під час холодної війни.
Ядерна зброя служила в Холодній війні не для ведення війни, а для взаємного стримування, для балансу терору, взаємного гарантованого знищення (Mutual Assured Destruction, MAD), тобто запобігання війні.
До погроз Путіна треба ставитися, звичайно, серйозно, адже в Кремлі панує параноя. В Росії ядерна зброя знаходиться в руках ірраціонального військового злочинця, тому що, як пояснив Маттіас Гердеген, директор Інституту міжнародного права Боннського університету, нинішній російський режим «відходить від шляхів звичної раціональності, на яку ми зі старими людьми в Кремлі могли покладатися навіть під час Холодної війни».
Залишається сподіватися, що в оточенні Путіна спрацює інстинкт самозбереження.
З Путіним не може бути жодних переговорів
З Путіним не може бути жодних переговорів. Про що Україна має домовлятися з агресором, на які компроміси має йти? Про те, яку частину військової здобичі він зможе залишити собі, коли виведе свої війська?
Чого вимагає агресор? Після того, як Путіну довелося усвідомити, що всю Україну, як планувалося, захопити не вдасться, він зажадав від України визнати «військові реалії на місцях», тобто визнати частину української території, окуповану російськими військами, російською, що означає поступитися.
«Мир в обмін на землю» не є мирним рішенням. Путіну не потрібна частина України. Він хоче всю Україну і не припинить війну проти України доти, доки не візьме під свій контроль усю країну. Віддати частину країни Росії означає для України віддати частину українського населення на поталу вбивчому російському окупаційному терору.
Те, що очікує українське населення від російської окупації, стало очевидним одразу після вторгнення, в Бучі та інших окупованих містах: вбивства, катування, зґвалтування, викрадення чоловіків та дітей, мародерство і руйнування. Якщо Росія виграє цю війну, Путін перетворить Україну на «архіпелаг Гулаг», на тюремну колонію. Кількість біженців доводить, наскільки реальною є така перспектива для українців: до травня 2023 року на Захід втекли понад 8 мільйонів українців. Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні (IDP) становить понад 5 мільйонів. Через рік після російського вторгнення кількість біженців від війни становить понад 13 мільйонів – це третина населення України.
До того ж Україна засвоїла урок з Мюнхенської угоди 1938 року: «Appeasement», умиротворення войовничого тирана через територіальні поступки не утримує його від війни. Путін сповнений рішучості виграти війну в Україні. За будь-яку ціну і для Росії, чого б це не коштувало. Позаяк від результату цієї війни залежить не тільки його політична, але, можливо, й особиста доля.
Якщо Путін досягне успіху у своїй загарбницькій війні, то війна знову стане «нормальною» зовнішньо-політичною операцією – «продовженням політики іншими засобами» (Клаузевіц). Тому армія Путіна в Україні повинна бути розбита об’єднаними силами України та Заходу, який повинен забезпечити українських захисників, що воюють, необхідною зброєю.
Автор: Вінфрід Шнайдер-Детерс (Гайдельберґ, травень 2023 року)
