Щоб мобілізувати ресурси на війну, український уряд втручається в економіку як ніколи раніше.
З розчаруванням від контрнаступу 2023 року та початком жорстокої війни на виснаження настрої в проукраїнському інформаційному просторі погіршилися. Той факт, що Захід так різко ізолює себе, підтримуючи Ізраїль у його війні в секторі Газа, також ставить під загрозу імідж України в очах світу. У той час як найважливіших союзників країни звинувачують у надмірному лицемірстві, а увага світової спільноти переключається на кризу на Близькому Сході, ті, хто виступає проти підтримки самооборонної війни України, відчувають можливість повністю припинити військову та фінансову допомогу або принаймні відкласти її надання.
На цьому тлі Україна почала переосмислювати свою стратегію для “домашнього фронту”, наприклад, з точки зору того, як можна організувати внутрішню економіку, щоб максимізувати ресурси, доступні для війни. Деякі з цих змін настільки радикальні, що їх можна порівняти з тихою революцією попередньої доктрини. Зокрема, уряд, президент якого називає себе “економічно ліберальним”, зараз втручається в економіку в такому обсязі, який ніколи раніше не спостерігався з часів незалежності.
На Конференції з відновлення України в Лондоні в червні 2023 року перші ознаки переосмислення вже були очевидні, але вони виглядали, з одного боку, обережними і нерішучими, а з іншого – їм бракувало підтримки всього уряду. Насправді, члени української делегації часто виступали з досить суперечливими пропозиціями. Деякі з них були просякнуті типовим неоліберальним мисленням – наприклад, обіцянки інвесторам подальшої дерегуляції ринку праці, навіть якщо це порушувало мінімальні стандарти, необхідні для членства в ЄС. Крім того, низькі податкові умови для великих інвестицій в інфраструктуру та енергетичний сектор були покликані профінансувати зростання, яке це забезпечить.
Втім, лунали і більш виважені промови, в яких наголошувалося на тому, що шлях до відновлення є довгим і що першочерговим завданням є адаптація економіки до потреб війни. Зокрема, міністр фінансів України Сергій Марченко суперечив деяким іншим членам уряду, коли виступав за стратегію розвитку, яка чітко визначала б пріоритети економічних потреб України під час війни. Він пояснив: “Досі ми були відкриті для будь-яких грошей. Тепер це не так. Якщо ви хочете інвестувати в Україну, ви повинні прийняти українські пріоритети”.
Ідея про те, що ринки можуть функціонувати під час війни, значною мірою була відкинута.
Нинішня українська політика свідчить про те, що ці “розсудливі” люди взяли гору в Києві. Пропозиції Ростислава Журми, заступника голови Офісу президента України, знизити податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість до єдиної ставки в десять відсотків на час війни, очевидно, були повністю відкинуті. Натомість, згідно з українською податковою стратегією (Національна стратегія доходів на 2024-2030 роки), планується покращити збирання податків і закрити численні податкові лазівки, запроваджені в останні роки. Це включає не лише повернення до прогресивного податку на прибуток, скасування широко розповсюдженої системи фіктивної самозайнятості, яка дозволяла працівникам сплачувати абсолютні найнижчі податкові ставки – у деяких випадках лише два відсотки, – але й запровадження податку на надприбуток та заходи, спрямовані на забезпечення дотримання керівних принципів нового глобального мінімального податку для корпорацій.
Ці кроки відображають інституційні реформи, які вже були запроваджені воюючими державами в минулому з метою централізації та оптимізації збору податків (наприклад, Великобританія запровадила принцип “плати, скільки заробляєш” у 1944 році, згідно з яким податки вираховуються безпосередньо із заробітної плати). Однак у податковій стратегії також висловлюється критика “надмірної лібералізації” в розвитку України після Революції Гідності. Наприклад, описується, що “спрощена система оподаткування” з надзвичайно низькими податковими ставками для “підприємців” (причому ця категорія визначена настільки розпливчасто, що до неї можна віднести практично кожного платника податків в Україні) принесла кілька недоліків: Багаті платять занадто мало податків, контрабанда контрафактних товарів стала легшою, оскільки немає вимог до належного ведення бухгалтерського обліку, а в деяких галузях відсутність офіційних трудових відносин стала нормою.
Ця податкова реформа йде пліч-о-пліч із всеосяжним переходом до економічного “інтервенціонізму”. Ідея про те, що ринки можуть функціонувати під час війни, значною мірою відкинута. Якщо раніше стратегія промислової політики та преференційне ставлення до вітчизняних виробників були табу, то тепер вони розглядаються як вирішальні для стійкості України в умовах війни. Члени українського уряду неодноразово заявляли про свою підтримку повернення у вітчизняну економіку відновлювальних процесів, які раніше здійснювалися за рахунок аутсорсингу. Якщо ця політика буде юридично оскаржена ЄС або Світовою організацією торгівлі (СОТ), Київ може бути змушений посилатися на так званий виняток з міжнародних зобов’язань, пов’язаний з національною безпекою.
Змінилися настрої і серед тих, хто відіграє першопрохідницьку роль в уряді чи громадянському суспільстві. Наприклад, навіть ті, хто в минулому вважав лібералізацію ринку правильним способом боротьби з корупцією та забезпечення прозорості влади, зараз роблять радикальний розворот у своїх пропозиціях, спираючись на досвід Другої світової війни. Відома антикорупційна активістка Дар’я Каленюк, наприклад, посилається на “Новий курс” американських демократів і роботу Гаррі Гопкінса, близької довіреної особи президента Рузвельта під час війни, який виступав за ведення “Книги перемоги”, в якій військові потреби фіксувалися і порівнювалися з ресурсами і виробничими активами економіки.
Змінилися настрої і серед тих, хто відіграє першопрохідницьку роль в уряді чи громадянському суспільстві. Наприклад, навіть ті, хто в минулому вважав лібералізацію ринку правильним способом боротьби з корупцією та забезпечення прозорості влади, зараз роблять радикальний розворот у своїх пропозиціях, спираючись на досвід Другої світової війни. Відома антикорупційна активістка Дар’я Каленюк, наприклад, посилається на “Новий курс” американських демократів і роботу Гаррі Гопкінса, близької довіреної особи президента Рузвельта під час війни, який виступав за ведення “Книги перемоги”, в якій військові потреби фіксувалися і порівнювалися з ресурсами і виробничими активами економіки.
Різке збільшення військових витрат неминуче призведе до реорганізації української економічної моделі.
З усіх змін, які були ініційовані в Києві, цілісний підхід українського уряду до довгострокового розвитку України є, мабуть, найбільш перспективним. Наприклад, Тетяна Бережна, заступниця міністра економіки України, підтримала звіт Міжнародної організації праці, опублікований у грудні 2023 року, в якому йдеться про те, що Україна навряд чи досягне своєї мети – семивідсоткового зростання ВВП, якщо не вирішить проблему гендерного розриву в оплаті праці та бар’єрів для участі жінок на ринку праці. У цьому сенсі зусилля України, спрямовані на підвищення виробничого потенціалу після війни, будуть успішними лише тоді, коли їй вдасться підвищити доходи та соціальне благополуччя населення в цілому.
Просте пояснення тихого відходу України від неолібералізму – невпинне зростання військових витрат і вплив ризиків, пов’язаних з війною, на ринкову активність. Разом це призвело до того, що економіка стала регульованою державою. За попередніми оцінками Українського центру економічної стратегії, у 2023 році військові витрати становили близько 30% ВВП. Це означає, що витрати України на оборону у 2023 році були вищими, ніж загальні державні витрати у 2021 році.
Таке різке збільшення військових витрат неминуче призведе до трансформації української економічної моделі, оскільки йдеться про військово-промисловий комплекс, в якому ефективне державне втручання можливе лише через стратегічне планування цін, організаційних структур та інвестицій. Однак цікаво відзначити, що ця система підтримується не лише державою. Сили опору в Україні ефективно використовують недорогі, легко відтворювані цифрові технології та децентралізовані виробничі мережі. Наприклад, цифрова платформа для збору коштів “Повернись живим”, яка має ліцензію на імпорт товарів військового та подвійного призначення, активно втручається у виробничий процес як інвестор. Таке поєднання державних, приватних і неприбуткових організацій, схоже, створює екосистему, яка забезпечує інновації та адаптивність у технологічній гонці за перевагу на передовій.
Незважаючи на цей вражаючий прогрес, Україна все ще сильно залежить від фінансової допомоги з-за кордону. Але навіть якщо всі союзники нададуть обіцяну фінансову допомогу, військові витрати України у 2024 році будуть набагато меншими, ніж у Росії. Уряду доведеться обережно поводитися з усіма своїми зовнішніми відносинами і, за необхідності, рішуче відстоювати свої інтереси, навіть якщо це призведе до напруженості у відносинах зі світовими інституціями. Міжнародний валютний фонд (МВФ), наприклад, відіграв важливу роль у відмові України від ліберальної податкової політики, але, схоже, виступає проти преференційного режиму для вітчизняних виробників. Процес вступу до Європейського Союзу також не дуже добре пристосований до потреб України, оскільки процес інтеграції до єдиного ринку ЄС ставить країну, що перебуває у стані війни, в однакові “ігрові умови” з усіма іншими – що, з української точки зору, є зовсім не рівними.
Києву буде нелегко знайти правильний курс у цьому складному стратегічному середовищі. Але, незважаючи на жахливі жахи російської війни та численні кризи, що поширюються по всьому світу, Україна повернула за ріг. У цій битві між Давидом і Голіафом Давид може вийти несподіваним переможцем.
Автор: Люк Купер – є доцентом і директором програми PeaceRep для України в Лондонській школі економіки та політичних наук. Він працює в дослідницькій групі з питань конфліктів та громадянської активності.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
