Вибори до польського парламенту, які відбудуться 15 жовтня, або призведуть до безпрецедентної в історії Польщі третьої поспіль перемоги правоконсервативної партії “Право і справедливість” Ярослава Качинського, або приведуть до влади широку коаліцію опозиційних сил колишнього прем’єра Дональда Туска.
Результат виборів важливий не лише для Польщі: продовження правління євроскептиків чи навіть входження до урядової коаліції ультраправої “Конфедерації” може посилити відхід Варшави від Брюсселя і не віщує нічого доброго європейському проєкту в його нинішньому вигляді.
Очікують закінчення цих виборів і у Києві: на певний час відносини між Україною та Польщею стали однією з головних тем кампанії та помітно охолодили відносини між стратегічними союзниками.
Описуючи прийдешні вибори, польські ЗМІ часто не можуть утриматися від гучних формулювань на кшталт “найважливіші вибори в історії Польщі після 1989 року”.
Але цей пафос можна зрозуміти. Сьогодні, після восьми років правління партії “Право і справедливість” (ПіС), Польща – це оплот консервативної ідеології у цій частині світу. Це країна із найсуворішим законодавством про аборти в Європі, з величезною роллю католицької церкви у суспільстві та політиці. Це країна, в якій, на думку зовнішніх спостерігачів, демократія перебуває під загрозою, про що свідчать численні резолюції правозахисних організацій. Це країна, яка перебуває у нижній точці своїх відносин із Європейським Союзом.
Але на ситуацію можна подивитись і з іншого боку. Адже, на думку прихильників влади, Польща зараз – це бастіон традиційних цінностей у сучасному світі вседозволеності та лібералізму з його одностатевими шлюбами та мультикультурністю, це самодостатня та горда держава, яка чинить опір диктату транснаціональних корпорацій та брюссельських бюрократів.
Чималою мірою нинішні вибори – це референдум про те, чи вважає більшість польського суспільства нинішній курс країни прийнятним і таким, що заслуговує на продовження.
Не можна применшувати значення польських виборів і для Європи загалом. Перемога на них євроскептичних сил, особливо у світлі недавнього успіху проросійської партії Роберта Фіцо у сусідній Словаччині, може мати далекосяжні наслідки. Тоді як поворот Варшави до Брюсселя здатний запустити “мініперезавантаження” Євросоюзу. “На кону – майбутнє Європи”, – сказав директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард варшавському виданню Polityka Insight.
З іншого боку, питають скептики, чи варто переоцінювати значення цієї кампанії? Так, потенційно ці вибори можуть змінити розклад сил у польському парламенті, призвести до перегляду курсу уряду. Але навесні наступного року в Польщі відбудуться місцеві вибори, влітку країна має пройти через вибори до Європарламенту, і нарешті на початку 2025 року поляки обиратимуть президента. Парламентськими виборами Польща входить у період політичної турбулентності, який триватиме добрих півтора року. І ці вибори – лише початок шляху.
15 жовтня поляки обиратимуть дві палати парламенту. Вже сьогодні коментатори впевнені, що опозиції вдасться зберегти чи навіть зміцнити свою більшість у верхній із них – Сенаті. Але оскільки її роль у політичній системі мінімальна, загальна увага прикута до виборів нижньої палати парламенту – Сейму.
Качинський проти Туска
Мабуть, головне слово, яке треба засвоїти для розмови про польські вибори, – це “поляризація”. Теза про те, що польське суспільство є глибоко роз’єднаним, вже давно стала банальністю. Лінії цього поділу – між розвиненішою західною Польщею та сходом, що відстає в економічному плані, між дедалі ліберальнішими великими містами та консервативною, релігійною провінцією, між поколінням, що застало “будівництво соціалізму”, і молоддю, яка народилася після падіння Берлінської стіни, – перекладаються на політичний ландшафт країни.
Суперництво між двома головними політичними силами на цих виборах – це конкуренція архетипів. Уособлення Польщі ліберальної, відкритої Європі та світу, з обмеженою роллю церкви у житті суспільства – це “Громадянська коаліція”, конгломерат опозиційних партій та громадських організацій під керівництвом колишнього прем’єра Польщі та голови Європейської ради Дональда Туска. Польща консервативна, католицька, яка черпає силу зі своєї самобутності; країна, приречена на вічне протистояння з Москвою та Берліном, – це картина світу “Права і справедливості” ще одного колишнього прем’єра, Ярослава Качинського.
Ці дві партії домінують на польській політичній сцені вже майже двадцять років. Протистояння між ними за цей час перетворилося з жорсткої, хоч і, на думку деяких експертів, дещо награної, конкуренції у справжню політичну війну.
У цій війні багато особистого: Ярослав Качинський неодноразово заявляв, що Дональд Туск особисто винен у загибелі його брата, колишнього президента Польщі Леха Качинського, в авіакатастрофі під Смоленськом у квітні 2010 року.
Напруга у відносинах між ними не спадає і до сьогодні. У травні цього року Ярослав Качинський заявив, що перемога опозиції на жовтневих виборах стала б “кінцем Польщі”. Опозиція у відповідь обіцяє після своєї перемоги судити низку лідерів ПіС, у тому числі самого Качинського, в Державному трибуналі.
Тому не варто дивуватися, що нинішня виборча кампанія пройшла в атмосфері взаємних звинувачень та образ двох великих партій.
ПіС звинувачує Туска в тому, що на посту прем’єра він схвалив план оборони Польщі, який передбачав, що у разі нападу Росії польські війська займуть лінію оборони по річці Вісла. “Туск хотів, щоб Люблін і Жешув (перебувають на східному березі Вісли) стали польською Бучею”, – грізним голосом каже у телерекламі міністр оборони Маріуш Блащак.
У відповідь Дональд Туск звинувачує Качинського у знищенні польської економіки та у розв’язанні в країні повноцінної громадянської війни.
При цьому, кажуть спостерігачі, предметного діалогу щодо важливих для країни проблем не видно. Кожна з великих партій збудувала власну картину світу, яку транслює своєму виборцеві за допомогою лояльних медіа.
“Нинішня кампанія є дуже схематичною і не стосується важливих для Польщі та поляків проблем. Вона концентрується на тому, що можна легко “продати” через ЗМІ, що вже використовувалось у попередніх кампаніях”, – каже ВВС доктор Матеуш Каміонка, політолог із краківського Ягеллонського університету.
ПіС: безпека і референдум
Партія “Право і справедливість” збудувала свою кампанію навколо цінності безпеки. Її головне гасло – “Безпечне майбутнє поляків”. На початку літа, коли на території сусідньої Білорусі концентрувалися виведені з України підрозділи ПВК “Вагнера”, цей посил читався дуже ясно: тільки нинішня влада своїми рішеннями – зокрема, масштабними закупівлями озброєння для польської армії та будівництвом паркану на кордоні з Білоруссю – зможе захистити поляків від загрози зі Сходу.
Проте знахідка ніким не поміченої російської ракети в лісі під Бидгощем та порушення повітряного кордону Польщі в районі Біловезької пущі двома російськими гелікоптерами ставлять під сумнів компетенції людей, які гарантували полякам безпеку.
Додатковим ударом для ПіС став “візовий скандал”: у вересні журналісти з’ясували, що чиновники тамтешнього МЗС створили мережу, учасники якої масово видавали польські візи мігрантам з країн Азії та Африки за винагороду. Опозиціонери назвали цей скандал наймасштабнішою аферою в історії Польщі; вона, на їхню думку, показала лицемірство партії влади з її максимально жорсткою позицією у питаннях міграції.
Ще один коник ПіС – соціальна політика. Напередодні нинішніх виборів уряд оголосив про розширення своєї флагманської програми “500+”, яка передбачає виплати 500 злотих на місяць на кожну неповнолітню дитину, до “800+”. Інший передвиборчий крок влади – зниження кредитної ставки на купівлю першої квартири для молодих сімей до 2% річних. У ту ж канву лягає і ініціатива “Безкоштовні ліки”, спрямована на людей молодших 18 і старших 65 років, – вона почала діяти з 1 вересня цього року.
У своїй агітаційній кампанії ПіС активно використовує суспільні засоби масової інформації – особливо першу кнопку польського телебачення. Ці ЗМІ мали б займати нейтральну позицію, але насправді вже давно перетворилися на пропагандистські рупори партії влади.
Нарешті, ще одна характерна риса нинішньої кампанії ПіС – явний євроскептицизм. Стосунки Варшави з Брюсселем остаточно зіпсувала ініційована партією Качинського реформа системи правосуддя: у ЄС вважають, що вона переводить суди під контроль виконавчої влади. Останній акорд суперечки тривалістю у кілька років – відмова Брюсселя виділяти Варшаві понад 30 млрд євро з фондів ЄС на постпандемічне відновлення економіки. Польща, своєю чергою, відмовляється дотримуватися вказівок із Брюсселя: мовляв, захищатимемо суверенітет до останнього.
Попри те, що ставлення поляків до ЄС загалом залишається позитивним, минулого тижня лояльний до влади тижневик Do Rzeczy помістив на свою обкладинку слоган “Так! Потрібно вийти з Європейського Союзу!” Польські коментатори називали це спробою ПіС розширити своє електоральне поле за рахунок націоналістів-євроскептиків: інших резервів у партії влади не видно.
Головне завдання, яке стоїть перед ПіС на фінішній прямій виборів, полягатиме в тому, щоб привести на виборчі дільниці максимальну кількість своїх прихильників. Ймовірно, саме на це спрямований ініційований владою референдум, що відбудеться у день виборів.
Його питання мають явно політичний характер. Два з них стосуються нелегальної міграції, одне – неприпустимості розпродажу державного майна, ще одне – неприпустимості підвищення пенсійного віку. Мало того, що вони нібито мають бути незручними для Дональда Туска, виходячи з його прем’єрського досвіду, вони ще цілком можуть змусити прийти на дільницю людину, яка в принципі брати участь у виборах не планувала, але має чітко визначену думку щодо котрогось із питань референдуму.
Опозиція закликала своїх прихильників бойкотувати референдум: якщо в ньому візьме участь менше половини поляків, його визнають таким, що не відбувся.
Святослав Хоменко
