Колишній президент не на посаді, але диктує політику США.
Майже півроку минуло відтоді, як Білий дім звернувся до Конгресу з проханням про черговий раунд американської допомоги Україні. З того часу щонайменше три різні законодавчі спроби надати зброю, боєприпаси та підтримку українській армії зазнали невдачі.
Кевін Маккарті, колишній спікер Палати представників, мав би подбати про те, щоб гроші були виділені. Але під час спроб він втратив роботу.
Сенат вів переговори про компроміс щодо кордону (включно із заходами, які, на думку прикордонників, були вкрай необхідними), який мав пройти паралельно з наданням допомоги Україні. Але республіканці в Сенаті, які підтримували ці зусилля, раптово змінили свою думку і заблокували закон.
Зрештою, Сенат ухвалив інший законопроект, що включав допомогу Україні, Тайваню, Ізраїлю та цивільному населенню Гази, і направив його до Палати представників. Але для того, щоб уникнути голосування за цей закон, нинішній спікер Палати представників Майк Джонсон відправив Палату представників на двотижневі канікули. Цей законопроєкт досі висить у підвішеному стані. Більшість готова ухвалити його, і зробила б це, якби голосування відбулося. Джонсон маневрує, щоб цього не сталося.
Можливо, зсередини Сполучених Штатів, де так багато інших історій змагаються за увагу, важко побачити надзвичайний характер поточного моменту. Але ззовні – з Варшави, де я живу неповний робочий день, з Мюнхена, де я був присутній на великій щорічній конференції з безпеки на початку цього місяця, з Лондона, Берліна та інших союзних столиць – ніхто не сумнівається, що ці обставини є безпрецедентними. Дональд Трамп, який не є президентом, використовує меншість республіканців, щоб заблокувати допомогу Україні, підірвати зовнішню політику фактичного президента і послабити американську владу та авторитет.
Для сторонніх ця реальність є приголомшливою, складною для сприйняття і неможливою для розуміння. За тиждень до провалу компромісу щодо кордону я випадково зустрівся з високопосадовцем Європейського Союзу, який перебував з візитом у Вашингтоні. Він запитав мене, чи усвідомлюють республіканці в Конгресі, що перемога Росії в Україні дискредитує Сполучені Штати, послабить американські альянси в Європі та Азії, підбадьорить Китай, заохотить Іран і збільшить ймовірність вторгнення в Південну Корею чи Тайвань. Невже вони цього не розуміють? Так, сказав я йому, розуміють. Сам Джонсон у лютому 2022 року сказав, що відсутність реакції на російське вторгнення в Україну “дає силу іншим диктаторам, іншим терористам і тиранам по всьому світу… Якщо вони сприймають, що Америка слабка або не здатна діяти рішуче, то вона запрошує агресію різними способами”. Але зараз спікер настільки наляканий Трампом, що йому вже все одно. Або, можливо, він настільки боїться втратити своє місце, що не може дозволити собі перейматися. Мій європейський колега похитав головою, але не тому, що не повірив мені, а тому, що йому було дуже важко це чути.
Відтоді я мав версію цієї розмови з багатьма іншими європейцями в Мюнхені та інших містах, а також з багатьма американцями. Інтелектуально вони розуміють, що республіканська меншість блокує ці гроші від імені Трампа. Вони бачили, як спочатку Маккарті, а потім Джонсон летіли в Мар-а-Лаго для отримання інструкцій. Вони знають, що сенатор Ліндсі Грем, який протягом десятиліть був помітною фігурою на Мюнхенській конференції з безпеки, цього року різко відступив після розмови з Трампом. Вони бачать, що Дональд Трамп-молодший регулярно атакує законодавців, які голосують за допомогу Україні, пропонуючи їм провести праймеріз. Син екс-президента також заявив, що США повинні “відрізати гроші” українцям, бо “це єдиний спосіб змусити їх сісти за стіл переговорів”. Іншими словами, це єдиний спосіб змусити Україну програти.
Багато хто також розуміє, що Трамп менше зацікавлений у “виправленні кордону” – проєкті, від якого він змусив відмовитися Сенат, – ніж у тому, щоб завдати шкоди Україні. Він, безумовно, знає, як і всі, що українцям бракує боєприпасів. Він також повинен знати, що зараз ніхто, крім США, не може допомогти. Хоча європейські країни зараз колективно жертвують Україні більше грошей, ніж ми (і ці цифри зростають), вони ще не мають промислового потенціалу, щоб утримувати українську армію. До кінця цього року європейського виробництва, ймовірно, буде достатньо, щоб забезпечити українців, допомогти їм вистояти проти росіян і перемогти у війні. Але протягом наступних дев’яти місяців необхідна військова підтримка США.
Проте Трамп хоче, щоб Конгрес заблокував його. Чому? Це та частина, яку ніхто не розуміє. На відміну від свого сина, сам Трамп рідко говорить про Україну, тому що його позиція не є популярною. Більшість американців не хочуть, щоб Росія перемогла.
Часто мотиви Трампа називають “ізоляціоністськими”, але це не зовсім правильно. Ізоляціоністами в минулому були такі діячі, як сенатор Роберт Тафт, син американського президента і онук американського військового міністра. Тафт, вірний член Республіканської партії, виступав проти участі США у Другій світовій війні, оскільки, як він одного разу сказав, “надмірно амбітна зовнішня політика” може “зруйнувати наші армії і стати реальною загрозою для свободи народу Сполучених Штатів”. Але Трамп не турбується про наші армії. Він зневажає наших солдатів як “лохів” і “лузерів”. Я не можу собі уявити, що він також страшенно переймається “свободою народу Сполучених Штатів”, враховуючи, що він вже намагався одного разу повалити американську виборчу систему, і цілком може зробити це знову.
Трамп і його оточення явно не є ізоляціоністами в старомодному розумінні. Ізоляціоніст хоче відгородитися від світу. Трамп хоче продовжувати співпрацювати зі світом, але на інших умовах. Трамп неодноразово говорив, що хоче “укласти угоду” з президентом Росії Володимиром Путіним, і, можливо, саме це він і має на увазі: Якщо Україна буде розділена, або якщо Україна програє війну, тоді Трамп зможе обернути цю ситуацію на свою користь. Можливо, дехто припускає, що Трамп хоче повернути Росію на міжнародні нафтові ринки і отримати щось натомість. Але це пояснення може бути занадто складним: можливо, він просто хоче нашкодити президенту Джо Байдену або вважає, що Путін допоможе йому перемогти на виборах 2024 року. Російський злам Національного комітету Демократичної партії був дуже вигідним для Трампа у 2016 році; можливо, це може повторитися.
Трамп вже поводиться як автократи, якими він захоплюється, проводячи трансакційну політику, яка глибоко послабить Сполучені Штати. Але йому байдуже. Ліз Чейні, одна з небагатьох республіканців, яка розуміє значення цього моменту, так описує ставки: “Ми знаходимося на поворотному етапі в історії не тільки цієї нації, але й усього світу”. Як тільки США перестануть бути гарантом безпеки для Європи, як тільки США перестануть довіряти в Азії, деякі країни почнуть хеджуватися, укладати власні угоди з Росією і Китаєм. Інші шукатимуть власні ядерні щити. Компанії в Європі та інших країнах, які зараз витрачають мільярди на американські енергетичні інвестиції або американську зброю, укладатимуть інші контракти. Сполучені Штати втратять домінуючу роль, яку вони відігравали в демократичному світі з 1945 року.
Усе це може статися, навіть якщо Трамп не переможе на виборах. Зараз, навіть якщо він ніколи не повернеться в Білий дім, він вже диктує зовнішню політику США, формуючи сприйняття Америки у світі. Навіть якщо фінансування України зрештою буде припинено, шкода, яку він завдав усім американським відносинам, є реальною. Антон Хофрайтер, член німецького парламенту, сказав мені в Мюнхені, що він побоюється, що одного дня Європа може змагатися з трьома автократіями: “Росія, Китай і Сполучені Штати”. Коли він це сказав, настала моя черга похитати головою, але не тому, що я йому не повірив, а тому, що це було дуже важко чути.
Енн Аппелбаум
