Завдяки масштабним репресіям Кремль несе відповідальність за занепад російської культури. Але є надія на виживання контрсцени.
Після російського вторгнення в Україну новини про всесвітньо відому російську культуру були настільки поганими, що є побоювання за її виживання. На початку багато музикантів, акторів і художників публічно виступали проти війни. Коли це нічого не змінило, культурна активність розділилася на три фракції, як зауважує музикознавець Анна Віленська для музичної індустрії та журналіста Андрія Перцева у світі кіно та театру: по-перше, є ті, хто залишається з публічним засудженням вторгнення, по-друге, тих, хто мовчить, але уникає будь-якої публічної підтримки, і по-третє, тих, хто відкрито приєднується до кампанії своїх можновладців.
Проти першої групи негайно почалася масштабна державна кампанія репресій, яка витіснила багатьох відомих митців за кордон або позбавила їх бази роботи, а відтак і доходів. Навіть ті, хто солідаризується з ними, ставлять під загрозу їх культурну роботу. Наприклад, 84-річна відома актриса Ліна Ахеджакова публічно виступила проти війни. Її вилучили з колективу її театру, в якому вона працювала з 1977 року, а її виставу скасували. Після заяви солідарності в соцмережах її пітерської колеги Ксенії Раппопорт її виставу також скасували перед прем’єрою.
Кожен, хто не вписується в новий, тоталітарний культурний курс російської державної влади, зараз може втратити роботу.
Але навіть ті, хто відкрито не бунтують проти Кремля, але не вписуються в новий, тоталітарний культурний курс російської державної влади, наразі можуть втратити роботу. Яскравим прикладом є Зельфіра Трегулова, колишня директорка Третьяковської галереї в Москві. Відомий історик мистецтва, безсумнівно, зробила видатну роботу: успішні виставки, придбання багатьох сучасних творів і, що не менш важливо, відкриття філії в Самарі. Тим не менш, Трегуловій довелося піти в лютому 2023 року, оскільки вона вже не вписується в ультраконсервативний політичний курс, як повідомляє інтернет-газета Meduza з посиланням на джерело в Мінкульті Росії. Національно-патріотичні кола Москви розкритикували те, що їхні виставки не відповідають «традиційним цінностям» Росії.
Реакційний, тобто антимодерністський і націоналістичний, новий мейнстрім військового часу в державотворчій еліті Росії також на 100 відсотків відображено в її уявленнях про культуру. Мистецтво чи музика є не лише «невідповідними», коли вони походять від відкритих опозиціонерів, але й коли вони інтегрують іноземні чи навіть західні впливи. Через радикальність репресій у всіх галузях культурні працівники, особливо з класичного напряму чи театру, не можуть зникнути в будь-якій інший, якою б малою вона не була, якщо вони впадуть у політичну немилість. Отже, якщо кожен хоч трохи інший дух зникає в безвісті, слід очікувати погіршення художнього рівня в російських музеях і театрах. Основним критерієм більше не є знання чи компетентність людей, зазначає аналітик Carnegie Олександр Баунов.
Поляризація відображається за кордоном, де адаптована частина російської культурної сцени рідко бере участь у виставах, тоді як митці, які критикують режим, прославляються ще більше. У Каннському кінофестивалі 2022 року брали участь відомі російські режисери, а в основний конкурс увійшов фільм Кирила Серебреннікова «Дружина Чайковського». Режисер втік з Росії після нетривалого арешту.
Незрозуміло, чи зможе проіснувати в еміграції критичний театр чи авторське кіно з Росії і як довго.
Звісно, незрозуміло, чи зможе і як довго критичний театр чи авторське кіно з Росії проіснувати в еміграції. Тому що платоспроможна аудиторія – це в першу чергу російська діаспора, тим більше, що російською мовою в більшості країн розмовляють дуже мало. Наприклад, лише країни колишнього Радянського Союзу виступають як оазиси виживання, де місцеві жителі часто володіють відповідними знаннями мови. Не дарма відомі російські митці часто тікали від державних переслідувань у країни Кавказу та Середньої Азії – не на заможний, але лінгвістично здебільшого несумісний Захід.
Інша ситуація лише на музичній сцені. Є тут і адаптовані артисти, яких музикознавець Анна Віленська називає «музикантами-пропагандистами». Проте концепції немає, чиновники ще не знають, чого хочуть. І, головне, якість не порівнянна з тим, що виробляють творчі уми дисидентів. Так вважає і російський телеведучий Дмитро Нагієв, який цього року відмовився від вручення відомої музичної премії російського кліп-каналу Муз-ТВ. Звісно, там нагороджуватимуться лише адаптованими актами. Нагієв краще почекає, поки там знову вшанують «справді найкращих музикантів».
Інша ситуація лише на музичній сцені.
Багато найкращих музикантів усіх жанрів покинули країну, як-от співачка Земфіра, група Little Big (відома з конкурсу Євробачення 2020) чи експериментальний електронний проект Ic3peak. Проте, на відміну від артистів театру, заслання не обриває контактів із глядачем у Росії. Нонконформістська музика все ще знаходить свій шлях до домашньої аудиторії через Інтернет: багатьма, майже неконтрольованими шляхами, транслюються живі події чи сесії в еміграції, обмінюються музичними файлами.
Насправді найуспішніші російські музиканти все ще залишаються нонконформістами. У цьому контексті Андрій Перцев зазначає, що на YouTube, наприклад, Little Big має 7,2 мільйона підписників, а більшість «патріотичних» виступів для молодіжної аудиторії – це п’яти-шестизначний діапазон, хоча у вітчизняних медіа вони повсюдні, на відміну від розкольників. Останнє відео репера Oxxxymiron, якого визнали іноземним агентом, набрало 14 мільйонів переглядів на YouTube. Тому не дивно, що російський уряд зараз намагається заблокувати YouTube, останню вільнодоступну західну соціальну мережу.
Зараз російський уряд намагається заблокувати YouTube , останню у вільному доступі західну соціальну мережу.
Однак дуже сумнівно, чи зможе блокування YouTube обмежити вплив опозиційних музикантів на російську аудиторію, навіть якщо не враховувати такі варіанти обходу, як VPN. Анна Віленська зазначає, що особливо для росіян, які почуваються самотніми в нинішній системі, музика артистів-емігрантів часто найкраще відповідає їхнім потребам та їхньому життєвому середовищу, а не якийсь пропагандистський поп. У цьому контексті Перцев посилається на досвід пізнього радянського періоду, коли молодь копіювала касети із «забороненою» музикою і ця музика мала репутацію справжньої якості, а не адаптованого радянського звуку. У 80-х роках навіть концерти організовували підпільно, слідкувала поліція. сценарій як це знову можна уявити в наступні кілька років у субкультурах Москви чи Санкт-Петербурга. Після закінчення радянських репресій ці артисти заповнювали футбольні стадіони – на відміну від свого адаптованого побратима з офіційної культурної програми СРСР.
Більша стійкість музичної сцени стосується не тільки зірок російської молоді. Особливо покоління музикантів, які вже були в списках заборонених у Радянському Союзі і мають переважно старших слухачів, колективно відкидає або навіть вороже внутрішньоросійський зсув до чистої «патріотичної музики». Класичні рок-легенди, такі як ДДТ чи Акваріум, швидко зайняли активну позицію проти російсько-загарбницької війни. Навіть 73-річна Алла Пугачова, одна з найвидатніших російських естрадних співачок 20-го століття, виїхала в еміграцію на знак протесту.
Всі ці музиканти були змушені зникнути з плейлистів російських радіостанцій. Але, як і в Центральній Європі, потужності класичних засобів масової інформації, якими легко керувати, недостатньо, щоб заглушити успішну музику. Старша аудиторія також перебуває в Інтернеті або має доступ до музики небажаних виконавців для свого дому. У музиці важче придушити справжню популярність, ніж в інших сферах.
Дійсно, найбільша надія російської культури покладається на творчу музичну сцену, незалежно від того, молода чи стара.
Сучасні, молоді проекти з сучасним звучанням також мають шанс отримати нових шанувальників за межами Росії. Електронний дует Ic3peak, який усе життя критикував Кремль, незабаром виступить у Фінляндії на великому електрофестивалі разом із легендами британської сцени The Chemical Brothers. Покинувши Росію, двоє москвичів були в міжнародному клубному турі з 16 виставами, 15 з яких пройшли з аншлагом. Неприємно при всьому цьому успіху те, що українські музиканти продовжують відмовлятися бути на сцені з росіянами, які відкрито критикують війну. Міжнародна солідарність противників війни із Заходу та Росії тут, як і на інших теренах, не відчувається, але була б вкрай необхідною.
Дійсно, найбільша надія російської культури покладається на творчу музичну сцену, незалежно від того, молода чи стара. Він також придатний для створення антивоєнних героїв, як колись Джон Леннон, і проливання світла на мир серед темного, відсталого «російського світу» сірого героїчного патріотизму. Для решти культурного світу прогнози в цьому «русском мире» такі ж сірі, як і поточні російські теле- та радіопрограми.
Автор: Роланд Батон — журналіст-фрілансер. Пише переважно про Росію та Східну Європу.
Джерело: IPG–Journal, Німеччина
