(Друга частина, див. 1 частина)
Початкові кроки з відродження потужної дипломатичної служби за ініціативою Департаменту дипломатичної діяльності спостерігаємо з 2001 р. За підтримки Конгресу у 2002 – 2004 рр. до дипслужби США прийнято понад тисячу волонтерів та спеціалістів і близько 200 державних службовців. Крім того, Конгрес уповноважив найняти понад 600 спеціалістів із дипломатичної безпеки та 561 консульського службовця, які фінансуються відповідними консульськими зборами. Однак додатковий персонал, призначений для заповнення вакансій, був швидко поглинений непередбачуваними вимогами Іраку, Афганістану та Пакистану. Незважаючи на мандат NSPD-44, із 2005 до 2008 рр. фінансування держави не дозволяло наймати нових працівників, за винятком осіб на консульські посади. До кінця 2008 р. 17% позицій дипломатичної служби на посадах високого рівня, за винятком Іраку, були вакантними, а 34% посад середньої ланки були заповнені посадовими особами, які мали ранги нижче займаних посад, тобто не відповідали професійним вимогам. Подібна ситуація не виправлялася роками.
Водночас, запроваджене широке волонтерство на дипломатичних посадах призвело до різкого падіння професіоналізму дипломатичної служби в цілому. Навчання не відповідало потребам, а отримані навички не відповідали стандартам. З 44% всіх зарубіжних посад, що відповідно до критеріїв відомства вимагають компетентностей зі знання країни перебування, 25% були вакантними та понад 25% було заповнено тими, хто не опанував необхідними компетентностями. В результаті працівники сучасної закордонної служби не мали достатніх знань, навичок, здібностей та перспектив, необхідних для підготовки кар’єрних дипломатів ХХІ століття. Ця гостра нестача професіоналів значно посилила проблему навантаження на діючих кадрових дипломатів. Реалізація нового плану наймання на роботу до дипслужби була розпочата Державним департаментом в період президентства Б. Обами. Для реалізації оприлюдненої дипломатичної триади – розумна сила дипломатії, розвиток та оборона – пропонувалося збільшити персонал закордонної служби з кінця 2008 року на 2700 працівників, а в цілому їх кількість, як передбачалось, складатиме близько 14 600 осіб.
Доволі небезпечним для національних інтересів США є також поступове впровадження заходів, спрямованих на уніфікацію закордонних та внутрішніх державних служб. Іншою проблемою бачиться зниження рівня вмотивованості кар’єрним зростанням, що опосередковано викликано кількісним збільшенням політичних призначень на дипломатичні посади. Зазначене знову ж таки знижує планку професійної якості дипломатії. Водночас американські спостерігачі стурбовані також і намаганнями Держдепартаменту відмінити закон про закордонну службу. На їхнє переконання, є необхідним визнати дипломатію як професію та забезпечити підтримку потреб закордонної служби.
Навчальний процес. У підготовці професійних кадрів дипломатичної сфери американська школа вирішує такі завдання, як підбір кадрового складу дипломатичної служби, формування відповідного змісту дипломатичної освіти, розробка і впровадження методики навчання. Як бачимо, дипломатична сфера визначається американськими аналітиками як різновимірна і доволі складна діяльність, оскільки дипломатія виконує прогнозно-аналітичну, інформаційно-аналітичну, адміністративно-управлінську та консульську функції. Водночас, на дипломатію покладено і практичні завдання: підготовка пропозицій і рекомендацій, впровадження в життя практичних кроків і відповідних програм.
Нині до Держдепартаменту США на дипломатичну роботу приймаються переважно особи, котрі мають вищу освіту: серед них більшість політологів, магістрів міжнародних відносин, юристів, економістів та істориків. Такий підхід є виправданим, оскільки вивільняє Інститут закордонної служби від додаткового навантаження – навчання загальним дисциплінам. Підготовку американських дипломатів здійснює Інститут закордонної служби –Foreign Service Institute (далі – FSI) Державного департаменту (Вашингтон, США): заклад федерального уряду Сполучених Штатів. FSI забезпечує понад 800 навчальних курсів, у т. ч. майже 70 іноземних мов, навчаючи за рік понад 170 тисяч абітурієнтів для Державного департаменту та слухачів з понад 50 інших державних установ та відділень військової служби. Погодьтеся, це значні цифри навіть для такої країни як Сполучені Штати, оскільки поза офіційною школою дипломатії за цим напрямом активно працює значна кількість приватних вищих шкіл, коледжів, центрів, інших різноманітних структур. Однак основне завдання з підготовки дипломатів покладено на державну установу FSI.
Програми Інституту включають підготовку фахівців федеральних агентств закордонних справ Сполучених Штатів з питань зовнішньої служби та державної служби, а також тренінги для іноземних громадян, які працюють в дипломатичних установах США. Навчання на різноманітних курсах триває від кількох днів до двох років і покликане не тільки підготувати працівників для успішного виконання професійних завдань із метою посилення лідерських позицій США за кордоном, а також для адаптації закордонного персоналу до інших країн та культур. Навчання допомагає також членам сім’ї дипломата підготуватися до особливостей проживання за кордоном. Також надає працівникам та їхнім родичам важливу інформацію про такі актуальні теми як готовність до небезпечних, кризових ситуацій, поведінка під час різноманітних катаклізмів, війни, а також обізнаність з інформацією про кібербезпеку.
Інститут закордонної служби називають “прем’єр-міністром зовнішньополітичного відомства” уряду США, що покликаний забезпечувати професійні можливості навчання, необхідні для успішного розв’язання міжнародних завдань. FSI сприяє набуттю змістовного, регіонального та лінгвістичного досвіду, удосконаленню лідерства, особистій стійкості та новаторському вирішенню проблем. Отже, на FSI покладене стратегічне забезпечення дипломатичного досвіду Державного департаменту США та всіх урядових структур у сфері зовнішньої політики.
Інститут закордонної служби включає чотири інститути за наступними напрямами: лідерство і менеджмент, мовні курси, професійні і регіональні навчання, опанування інформаційними технологіями, що у своєму складі має транзитний центр і офіс адміністративних функцій.
Школа мовних студій (The School of Language Studies, SLS) пропонує опанування 70 мовами та проводить тестування більш ніж 100 мовами. Заняття можуть тривати від 8 до 44 тижнів, залежно від складності мови та цілей навчання. Школа мовних студій Інституту також підтримує мережу шкіл з вивчення мови в Тайбеї, Йокогамі, Сеулі та бере участь в інших регіональних програмах на Близькому Сході, в Північній Африці та Азії, де пропонуються додаткові 44 тижні навчання за кордоном у разі опанування китайською, японською, корейською та арабською мовами. FSI є співрозробником шкали оцінки рівня володіння мовою, що використовується урядом США. Школа активно співпрацює з міжвідомчою спільнотою мовних тренерів і тестувальників уряду США та часто проводить тестування разом з іноземними агентствами з мовної підготовки.
Школа професійних та регіональних досліджень (The School of Professional and Area Studies, SPAS) пропонує навчання за спеціалізаціями – такими як консульська справа, управління торговельними зв’язками, політичні та економічні справи, публічна дипломатія, навчання та розвиток персоналу, управління офісом та програми орієнтації. Курси також включають теми з вивчення соціально-культурних моделей, політики, економіки і міжнародних відносин регіонів світу та окремих країн. SPAS забезпечує спеціальні програми в консульській, економічній та комерційній, управлінській, політичній і публічній дипломатії, а також програми, орієнтовані на підготовку нових кадрів для закордонної специфіки. У SPAS також розташований Центр навчання дипломатії (CSCD), де слухачі опановують сучасним дипломатичним досвідом, залучаючи найкращих практиків та лекторів. CSCD проводить порівняльний аналіз, що враховується в навчанні FSI та використовується для підготовки фахівців у міжнародних справах у всіх підрозділах дипломатичної служби.
Школа прикладних інформаційних технологій (The School of Applied Information Technology, SAIT) складається з чотирьох семінарських курсів: покращення опанування професійною програмою; підготовка технологій, що використовуються в Державному департаменті фахівцями з інформаційних технологій; курси IRM, що надають ІТ-менеджери з широкими навичками ІТ-менеджменту, та тренінги.
Школа лідерства та менеджменту (The Leadership and Management School, LMS) пропонує обов’язкове та вибіркове навчання керівників та менеджерів, які переходять на виконавчий рівень; круглі столи та семінари з політичних питань для вищих керівників; навчання в галузі управління кризовими ситуаціями за кордоном та в Національному навчальному центрі з міжнародних питань.
Перехідний центр (The Transition Center, TC) готує співробітників та членів їхніх сімей до ефективної діяльності в системі закордонних справ у всіх питаннях, а також і після завершення їхньої кар’єри. Складова TC – Центр підвищення кваліфікації у сфері міжнародних відносин (TC’s Center of Excellence in Foreign Affairs Resilience CEFAR) надає консультації та тренінги, спрямовані на допомогу особам, членам родин та колективам, які працюють у середовищі з високим рівнем стресу та високим рівнем загроз.
Інститут закордонної служби покликаний не тільки оперативно реагувати на запити американської практичної дипломатії, відповідно корегуючи свої навчальні плани й програми, а й розробляти прогнозні сценарії на перспективу. Значна увага надається аналізу впливу внутрішньополітичних факторів на формування зовнішньополітичного курсу країни, процесу прийняття політичних рішень, проблем управління у сфері зовнішньої політики. З цією метою організуються і систематично проводяться спеціальні курси: з системного аналізу у сфері міжнародних відносин; теорії міжнародних відносин; теорії і практики дипломатичних переговорів; політичного аналізу; застосування електронних технологій в практичній роботі дипломатичного відомства; психологічним складовим дипломатичної діяльності тощо.
Викладацький склад інституту забезпечують провідні вчені з відповідних напрямів університетських і науково-дослідних центрів США. Одним з популярних семінарів в зазначеній системі підготовки є спеціальний тренінг-семінар (близько 30 осіб) для керівного складу інших зовнішньополітичних міністерств і відомств, що складається з кількох десятків спецкурсів з питань внутрішньої та зовнішньої політики США і воєнної безпеки. Доволі змістовною є американська система підвищення кваліфікації провідних фахівців, що реалізується шляхом зарахування дипломатичних працівників до штату вищих учбових закладів: направлення дипломатичних співробітників до науково-дослідних інститутів і центрів, а також на навчання до провідних університетів США терміном на один рік. FSI має постійні творчі зв’язки з Гарвардським, Принстонським, Стенфордським та іншими провідними американськими університетами. Дипломатичний персонал опановує такою тематикою як історія дипломатії (Diplomatic History), засади дипломатичної служби, функції дипломатичної служби (Discover Diplomacy); низкою навчальних програм і тренінгів Центру Фулбрайта (Fulbright Program) та Центру підготовки дипломатів (U.S. Diplomacy Center), а також може скористатися пропозиціями щодо підвищення кваліфікації або опанування початковими знаннями, що пропонуються для всіх бажаючих громадян США, за програмами: Global Youth Issues, Office of Overseas Schools, Youth Exchange Programs. Привертає увагу поважне ставлення американців до історії дипломатії США. На офіційному сайті інституту розміщено понад 1700 інтерв’ю з провідними американськими дипломатами (середина ХХ – початок ХХІ ст.). Для полегшення опанування інформацією подається спеціально розроблений з цією метою Дипломатичний словник.
Зазначимо, що витрати на дипломатичну службу в США і сьогодні є недостатніми, як зазначив Е. Блінкен: …ми витрачаємо менше одного відсотка нашого федерального бюджету на дипломатію та глобальний розвиток…
І на сам кінець держсекретар підкреслив: «Вторгнення Росії ясно показало, що напад на міжнародний порядок будь-де завдасть шкоди людям усюди. Ми скористалися цим спостереженням, щоб зблизити наших трансатлантичних та індо-тихоокеанських союзників у захисті нашої спільної безпеки, добробуту та свободи.
Я переконаний, що через десятиліття, коли історія цього періоду буде написана – можливо, деякими з вас – вона покаже, що те, як ми діяли – рішуче, стратегічно, з впевненістю переосмислити силу та мету дипломатії США – тим самим ми забезпечили майбутнє Америки, ми зробили це для нашого народу, ми заклали фундамент для вільнішої, відкритішої, процвітаючої ери – для американського народу та для людей у всьому світі.
Так, можна погодитись з державним секретарем США дипломатом Ентоні Дж. Блінкенем. Однак, розуміючи закони діалектики, незворотність процесів розвитку, закрадається туга за відносною світовою стабільністю, яку забезпечував паритет сил провідних потуг і яку ми втратили назавжди. Важко усвідомити, що попередня ера буття і розвитку закінчилась. А нова – ще невідома – з чим прийде до нас? Чи виживімо ми в борні? І хто нам допоможе вижити, якщо найсильніша, найпотужніша держава попри всі світові негаразди перейматиметься тільки своїми внутрішніми проблемами…
Хоча дуже сумнівно, що таке їй вдасться: провідна потуга не зможе собі дозволити таку розкіш, вірніше, їй не дозволять ззовні, не дадуть цього зробити. Оскільки велика маса накопиченого зла проти всіх, нереалізованих агресивних амбіцій, нездоланне прагнення реваншу не стоятиме на місці, а поглинатиме все нові й нові простори. Ця сила приречена на рух. І рухатиметься ця маса, підминаючи під себе інші цивілізації, і врешті постукає війною і в американські двері… І таке триватиме доти, доки надпотужна сила її не зупинить.
Проф. Людмила Чекаленко, ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України».