Вигоди для «Грузинської мрії» від зближення з Москвою туманні і не гарантовані, тоді як ризики більш ніж реальні. Але це ще не означає, що ситуацію так само розцінює сама «Грузинська мрія», у якої прорахунки йдуть один за одним
Рішення Володимира Путіна скасувати візи для грузинських громадян та відновити авіасполучення з Грузією здивувало багатьох. Адже за останні роки всі звикли, що Росія домагається потрібного їй від сусідів батогом, а тут раптом пішли пряники.
Мало того, ці кроки назустріч Тбілісі, які Москва назвала «рішеннями гуманітарного характеру», були зроблені, зважаючи на все, без попередньої координації з Грузією і підносяться як безкорисливий жест доброї волі.
Однак насправді таке запрошення до налагодження стосунків ставить грузинське керівництво у дуже непросте становище. Тепер правлячій партії «Грузинська мрія» треба реагувати на російську пропозицію. Причому реагувати так, щоб не підставитися під критику опозиції і не позбавити Грузію європейської перспективи, не отримавши при цьому від Москви замість нічого, що стоїть.
Критика «Мрії»
Ризики для грузинської влади, пов’язані з російськими жестами, вже даються взнаки. Путінські укази та позитивна реакція на них представників «Грузинської мрії» мобілізували проти правлячої партії не лише її супротивників, а й загалом значну частину політичного класу Грузії. Президент країни Саломе Зурабішвілі, яка обиралася за підтримки «Мрії», засудила рішення Кремля, назвавши їх «провокацією».
Проти відновлення авіасполучення та скасування віз виступила й опозиція. Єдиний національний рух (ЕНД) — головна опозиційна сила — провів у Тбілісі мітинг, де звучали звинувачення, що влада перетворює країну на «російську губернію». Загальне посилання всіх претензій зводиться до того, що Росія таким чином винагороджує «Грузинську мрію» за антизахідну політику, а країна може втратити через це перспективи інтеграції з Євросоюзом.
Переконливість опозиційних звинувачень дещо підриває те, що минулого разу Грузія відновлювала авіасполучення з Росією ще за часів президентства Михайла Саакашвілі, який заснував ЄНД. Причому це було зроблено в 2010 році, менш ніж через два роки після війни в Південній Осетії. А у 2012 році той самий президент Саакашвілі в односторонньому порядку скасував візовий режим для російських громадян, який був запроваджений відразу після розриву дипвідносин у 2008 році. «Ми ніколи не закриємо кордон для російських бізнесменів та туристів, бо там, де активний бізнес, не місце гусеницям танків», — казав тоді Саакашвілі.
Щоправда, і міжнародний контекст, і сама Росія в ті роки були зовсім іншими. Тоді рішення Саакашвілі стосувалося лише Грузії та її червоних ліній, а тепер відносини з Москвою — питання набагато важливіше. У своїй заяві, пояснюючи причини, чому поновлення авіасполучення та скасування віз «неприйнятні», президент Зурабішвілі спочатку написала про «агресію проти України», а вже потім про «окупацію грузинських територій».
Ще більша небезпека для «Грузинської мрії» і у зовнішній, і у внутрішній політиці може становити реакція Заходу на російські ініціативи. Опитування показують, що абсолютна більшість грузинів виступають за європейську інтеграцію країни, а Росію навпаки вважають головною загрозою. Тому на зближенні з Москвою голосів не заробиш. Якщо надмірно активні загравання з Москвою призведуть до того, що Євросоюз відмовиться надати Грузії статусу країни-кандидата, то це може обернутися для «Грузинської мрії» втратою влади на парламентських виборах у 2024 році.
Перша реакція грузинської влади на російські кроки не сподобалася і ЄС, і США. Брюссель і Вашингтон досить жорстко висловилися з цього приводу, нагадавши і про російське вторгнення, що триває в Україну, і про зобов’язання Грузії перед західними партнерами. Але поки що в Тбілісі, схоже, сподіваються, що зможуть дотриматися балансу — скористатися вигодами від кремлівських жестів і при цьому не перетнути червоних ліній Заходу. Наприклад, представники «Грузинської мрії» запевнили, що літати в країну зможуть лише російські авіакомпанії, що не перебувають під санкціями.
Вигоди від зближення
А ось об’єктивних причин рухатися далі шляхом зближення з Москвою у «Грузинської мрії» небагато. Так, прагматичні відносини з Росією та уникнення конфронтації від самого початку були одним із програмних принципів цієї партії. Проте головну вигоду від політики умиротворення «Грузинська мрія» вже отримала — Тбілісі визнали не ворожим Москві. Подальший рух у проросійському напрямку додасть напруження у відносинах із Заходом та обурення всередині країни, а вигоди, які готова запропонувати Москва, будуть сумнівними.
Що дає європейська перспектива – зрозуміло. Вірність їй, як мінімум, збільшує шанси «Грузинської мрії» залишитися при владі. Але що може запропонувати “Грузинській мрії” Москва?
Найбільше грузинську сторону цікавлять поступки з абхазького та південноосетинського питання. Але поки що немає жодних ознак того, що Росія на це готова. Останній раунд Женевських дискусій – формат переговорів між Абхазією, Південною Осетією та Грузією, в якому також беруть участь Росія, США та міжнародні організації – відбувся на початку квітня. Він вкотре не привів ні до чого, крім визнання, що сторони «продовжують виявляти стриманість».
Мало того, у випадку з Абхазією далеко не все залежить від волі Кремля. В останні кілька місяців відносини між Москвою та Сухумі не назвеш безхмарними. Між ними вистачає давніх спірних питань на кшталт заборони продажу землі та нерухомості росіянам. А на початку минулого року, коли Сухумі під тиском таки погодився передати у власність Росії державну дачу в Піцунді, це викликало таку хвилю протесту, що абхазький парламент досі не ратифікував рішення. Навіть прямі погрози Москви припинити допомогу Абхазії та закрити військову базу поки що не допомогли.
Інший можливий аргумент на користь тіснішого співробітництва з Москвою — і до нього охоче вдається грузинська влада — економічні вигоди. З 2022 року Грузія переживає економічний бум. Він справді безпосередньо пов’язаний з Росією, але стався без будь-яких дружніх кроків з боку Москви. Минулий рік показав, що діставати дивіденди з становища Росії можна не беручи він додаткових зобов’язань.
Торік грузинський ВВП зріс на рекордні 10,1%. Головні причини буму — масовий переїзд до Грузії десятків тисяч росіян, які біжать від війни та мобілізації, а також зростання грошових переказів із Росії. Вони збільшилися п’ятиразово і в сумі з прибутками від туризму та експорту товарів до Росії досягли майже 15% ВВП країни. Для порівняння: 2021 року цей показник становив лише 6%.
Прорахунки та прорахунки
У партнерства з Москвою крім загальної токсичності є й інша вада. В історії російсько-грузинських відносин з часів розпаду СРСР важко знайти тривалий період сталого партнерства. Було різне — від торгових ембарго до війни, і в минулому «Грузинська мрія» вже намагалася встановити з Росією більш-менш стабільні відносини, але без особливих успіхів.
Одна з недавніх спроб, що найбільш розчаровують, відбулася в 2019 році. Грузинська влада тоді прийняла російського депутата Сергія Гаврилова в парламенті і навіть посадила його в крісло спікера. Але замість подяки Москва обурилася поведінкою протестуючої проти цього опозиції та припинила з Грузією авіасполучення.
Не виключено, що подібне може повторитися знову. Наприклад, зараз окремі представники грузинської опозиції обіцяють влаштувати «теплий прийом» російським туристам, які прилетять до країни першими прямими рейсами. Хто візьметься передбачити реакцію Москви, якщо справа дійде до неприємних інцидентів?
У результаті виходить, що вигоди для «Грузинської мрії» від зближення з Москвою туманні і гарантовані. Тоді як ризики більш ніж реальні. Але це ще не означає, що ситуацію так само розцінює сама «Грузинська мрія». Останнім часом у партії один прорахунок йде за іншим, причому ці помилки виявляються зовсім не обов’язковими, без зрозумілої логіки і з важкими наслідками.
Тут можна згадати березневу спробу грузинської влади прийняти свідомо одіозний закон про іноагентів, від якої «Грузинська мрія» нічого не виграла, зате ґрунтовно зіпсувала свою репутацію на Заході та всередині країни.
Або новий скандал минулого тижня, коли «Грузинська мрія» вийшла з Партії європейських соціалістів, яка має другу за величиною фракцію Європарламенту та 9 із 27 членів Єврокомісії, від чиєї рекомендації залежить надання Грузії статусу кандидата в ЄС. Приводом для розриву стало те, що європейські соціалісти розкритикували виступ грузинського прем’єра Іраклія Гарібашвілі на конференції консервативних сил Віктора Орбана в Будапешті.
Тож, незважаючи на всі об’єктивні обмеження та перешкоди, не можна повністю виключати, що «Грузинська мрія» ризикне піти на ще одну сумнівну угоду — цього разу з Москвою. Інше питання, як довго в цьому випадку партія зможе залишатися при владі, щоби продовжувати такий курс.
Автор: Олександр Атасунцев
Джерело: Carnegie Politika
