Подібно до позиції Вашингтона щодо Тайваню, позиція Китаю щодо вторгнення в Україну була «стратегічною двозначністю». Китай постійно наголошує на важливості суверенітету та територіальної цілісності, але не засуджує вторгнення та не запевняє Москву у своїй «безмежній дружбі».
Отже, в європейських столицях виникла серйозна стурбованість після того, як посол Пекіна у Франції Лу Шайе припустив, що країни колишнього Радянського Союзу «не мають фактичного статусу в міжнародному праві, оскільки немає міжнародної угоди, яка б матеріалізувала їхній суверенний статус». Пекін дуже швидко відмовився від цього, наполягаючи в понеділок на тому, що «Китай поважає статус колишніх радянських республік як суверенних країн після розпаду Радянського Союзу».
Пекін також підтвердив свою відданість сприянню політичному врегулюванню кризи в Україні. Посол Китаю в ЄС Фу Цун навіть використав своє інтерв’ю одному з китайських ЗМІ, щоб стверджувати, що співпраця його країни з Європою була такою ж нескінченною, як і її зв’язки з Росією безмежні.
Повідомляється, що президент Китаю Сі Цзіньпін провів «довгу та змістовну» телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським – уперше вони розмовляли після російського вторгнення більше року тому. Китайські державні ЗМІ повідомили, що Сі сказав Зеленському, що Китай не буде «підливати масла у вогонь» війни, але що мирні переговори були «єдиним виходом» із конфлікту, додавши: «У ядерних війнах немає переможця».
Ні для кого не секрет, що війна сильно вплинула на відносини ЄС і Китаю. Нещодавні візити президента Франції Еммануеля Макрона, президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн і міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок не залишили сумнівів у цьому відношенні.
Проте вони також підкреслили, наскільки різноманітними є європейські підходи до Китаю та як вони також впливають на трансатлантичні відносини. Незважаючи на те, що західна коаліція на підтримку України поки що трималася разом, стає все очевиднішим, що економічно, політично та військово.
Це також було очевидно на нещодавньому засіданні Ради ЄС із закордонних справ у Люксембурзі. Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель не міг запропонувати нічого нового щодо трьохкомпонентного плану ЄС щодо надання Україні одного мільйона артилерійських боєприпасів.
Найважливішим і найбільшим розчаруванням для України є те, що пропозиції про те, як збільшити європейську оборонну виробничу потужність, ще не завершені.
Подібним чином новий пакет санкцій ЄС проти Росії навряд чи буде укладено раніше в травні. А ЄС і Японія виступили проти плану США щодо заборони експорту до Росії країнами G7.
Усе це додає знаки запитання щодо перспектив успішного українського контрнаступу, які вже були поставлені у витоку оцінок розвідки США.
Захід розділений
Це також свідчить про триваючу глибоку невизначеність – і розбіжності – на Заході щодо того, чи, як і про що вести переговори з Росією.
З одного боку, є ті, хто закликає Захід подвоїти та різко збільшити військову підтримку України. Інші виступають за нову стратегію, яка перенесе змагання з поля бою за стіл переговорів.
Обидва підходи мають свою внутрішню логіку. Обидва хочуть уникнути тривалого, руйнівного глухого кута на полі бою.
Така безвихідь не лише призведе до додаткових витрат для Москви та Києва, але й матиме наслідки далеко за межами лінії фронту в Україні. Колишній президент Росії Дмитро Медведєв вже погрожував розірвати чинну угоду, яка дозволяє експортувати українське зерно через Чорне море.
Це життєво важлива лінія постачання продовольства для багатьох країн, що розвиваються. Якщо Росія припинить угоду, це також посилить напругу всередині ЄС щодо транзиту (і доступу до ринку) українського зерна.
Тому не дивно, що такі країни, як Бразилія, прагнуть, щоб Китай спробував свої сили як посередника між Росією та Україною.
Французькі страхи
Для президента Китаю Сі Цзіньпіна важливішою за підтримку Бразилії є підтримка його французького колеги. Макрон нібито працює з Китаєм над створенням рамок для російсько-українських переговорів.
Однак він був широко засуджений за це. Лише міністр оборони Італії Гвідо Кроскетто підтримав ідею про те, що Китай повинен бути посередником у мирних переговорах.
У Макрона є досвід якщо не відкритого наполягання на переговорах, то принаймні розгляду шляхів встановлення надійних шляхів, які можуть дати їм початок.
У червні минулого року його широко критикували за припущення, що Росію не можна принижувати. У грудні минулого року він запропонував гарантії безпеки для Москви, ідея, яку так само висміяли Україна та інші західні союзники.
Проте той факт, що Франція залишається відданою необхідності вести переговори, і це відкрито, не слід сприймати спрощено як поспіх на поступки Москві.
Це, принаймні, частково також відображення цілком реальних труднощів, які чекають на потенційному шляху до військової перемоги в Україні. Ці труднощі певною мірою є виною Заходу, особливо жалюгідного браку обороноздатності ЄС.
Але позиція Франції також відображає побоювання подальшої ескалації війни з Росією, як це передвіщало нещодавня промова російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова в Раді безпеки ООН, і незворотного погіршення відносин з Китаєм.
Шквал європейських візитів до Китаю за останні шість місяців, починаючи з канцлера Німеччини Олафа Шольца в листопаді минулого року, свідчить про те, наскільки важливі ці відносини для ЄС та його ключових держав-членів. І що Франція не єдина, хто прагне припинити війну в Україні швидше за столом переговорів, а не пізніше на полі бою.
Неспроможність ЄС взяти на себе рішучі зобов’язання щодо зміцнення спроможності України до перемоги – і стримування Росії – є симптомом ширшого змагання щодо того, яким є бачення Європи майбутнього міжнародного порядку та яку роль вона хоче відігравати в ньому. За замовчуванням чи задумом результат цього змагання також вирішить долю України.
Автор: Стефан Вольфф – є старшим науковим співробітником Центру зовнішньої політики в Лондоні та співкоординатором мережі аналітичних центрів та наукових установ ОБСЄ.
Джерело: The Conversation (стаття публікується за ліцензією Creative Commons)
