Новини України та Світу, авторитетно.

Вірменія розчарована у Росії і шукає нових союзників

У Вірменії цього тижня почалися невеликі за масштабом, але досить важливі як політичний жест навчання. Тоді як Росія, за словами її керівництва, воює з усім альянсом НАТО в Україні, солдати її головної союзниці на Південному Кавказі тренуються разом із військовими зі США.

Ці миротворчі, згідно з легендою, навчання під назвою Eagle Partner, за участю всього 175 вірменських та 85 американських військових, стали черговим мазком у загальній картині, суть якої така: Вірменія розчарована в Росії як гаранті її безпеки і шукає нових союзників.

Навчанням передував обмін примітними заявами. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян на початку вересня в інтерв’ю італійській газеті La Repubblica сказав, що орієнтація Вірменії тільки на Росію була стратегічною помилкою і Росія може зовсім піти з регіону.

Речниця МЗС Росії Марія Захарова відповіла й нагадала приказку про “поганого танцюриста”. У тому ж виступі вона згадала критику на адресу Росії з боку речника вірменського парламенту Олена Симоняна.

Симонян після цього заявив, що не відповідатиме “якійсь секретарці”.

Водночас Вірменія відкликала свого представника у створеному Росією оборонному блоці ОДКБ. До того, ще на початку року, Єреван відмовився проводити на своїй території планові навчання ОДКБ.

1 вересня уряд Вірменії передав на ратифікацію до парламенту Римський статут Міжнародного кримінального суду – того самого, що видав ордер на арешт Володимира Путіна. Москва попросила роз’яснень, Нікол Пашинян запевнив, що цей крок не спрямований проти Росії.

Пашинян, Путін
Підпис до фото,Путінська Росія є надто важливою для Вірменії союзницею, щоб розривати з нею зв’язки. Але Пашинян намагається хоча б підстрахуватися у сфері безпеки

І ще один жест: минулого тижня дружина Пашиняна Анна Акопян приїжджала до Києва на саміт перших леді та джентльменів.

У цьому обміні словами і жестами, з погляду зовнішнього спостерігача, немає нічого принципово нового. Вірменія за останні три роки виявила, що Росія, її головна союзниця, здається, не дуже хоче і може убезпечити її (і Нагірний Карабах) від сусіда і ворога, що наростив військові м’язи, – Азербайджану.

“Головна проблема, яка набагато важливіша за політичні та дипломатичні розбіжності, у тому, що вірменське суспільство розчароване ставленням Росії до блокади Карабаху і втрачає віру в те, що союзник готовий щось зробити, щоб врятувати карабахців від голоду. Неготовність Кремля виявити своє ставлення до того, що відбувається, дуже негативно позначається на ставленні вірмен до Росії”, – каже вірменський журналіст і письменник Марк Григорян.

Блокада – це події останнього року, а до того – 2020 року, Росія красномовно зберігала нейтралітет, коли Азербайджан у ході 44-денної війни повертав собі райони навколо Нагірного Карабаху та Шушу.

Офіційні особи пояснювали це тим, що на саму Вірменію Азербайджан не нападав, отже, Росія та інші союзники з ОДКБ (Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан) не повинні заступатися за неї. А Карабах – ну так сама Вірменія (на словах) його не визнає, Карабах – частина міжнародно визнаної території Азербайджану.

Політологи додавали й інше пояснення: для Путіна та інших більш менш авторитарних керівників країн ОДКБ азербайджанський лідер Ільхам Алієв – свій, “класово близький”, нехай його країна і не входить до цього блоку. А демократичний лідер Пашинян – навпаки, не свій.

Підпис до фото,У травні цього року Нікол Пашинян (праворуч) та Ільхам Алієв (ліворуч) провели очні переговори за посередництва голови Європейської ради Шарля Мішеля (у центрі)

У лютому 2022 року Росія розв’язала велику війну проти України, а до кінця весни стало остаточно зрозуміло, що вона в ній зав’язла і їй не до інших регіонів. Крім того, у нинішній ситуації нове значення для Москви набули відносини з Азербайджаном та братньою для нього Туреччиною.

Незабаром почалися перші прямі переговори Вірменії та Азербайджану про мир – за посередництва Євросоюзу, а не Росії.

Крім прийняття посередництва Євросоюзу, Нікол Пашинян спробував покращити і відносини з турками – і в червні цього року поїхав на інавгурацію президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, який переобрався.

Інші члени його команди діяли на американському напрямі: у США цього року з’їздили міністр закордонних справ, секретар Ради безпеки та начальник генштабу Вірменії.

Блокада за невтручання

У грудні минулого року розпочалася блокада Нагірного Карабаху, про яку говорить Марк Григорян.

Спочатку Лачинський коридор – єдину дорогу, яка зв’язує Вірменію та Нагірний Карабах – заблокували постійними пікетами групи азербайджанців, які запевняли, що вони абсолютно незалежні від держави активісти-екологи.

Потім, у квітні, Азербайджан встановив на дорозі вже офіційний контрольно-пропускний пункт. Пояснюючи ці дії, Баку заявляв, що вірмени перевозять цією дорогою до Карабаху – тобто на міжнародно визнану територію Азербайджану – солдатів та зброю. Вірменія та карабахці ці звинувачення відкидали.

При цьому за угодою, яку Пашинян та Алієв підписали за посередництва Путіна і яка поклала край 44-денній війні восени 2020 року, Лачинський коридор мають контролювати російські миротворці. Але завадити азербайджанцям взяти його під свій контроль вони не змогли чи не схотіли.

У травні цього року Нікол Пашинян (праворуч) та Ільхам Алієв (ліворуч) провели очні переговори за посередництва голови Європейської ради Шарля Мішеля (у центрі)
Підпис до фото,Дорогу у Нагірний Карабах із Вірменії перекрив Азербайджан. Головну дорогу з основної частини Азербайджану блокують вже карабаські вірмени – вони не хочуть жодних зв’язків з Баку.

Вірмени Карабаху вже кілька місяців звинувачують азербайджанців у тому, що ті не пропускають через Лачин цивільні вантажі. У Нагірному Карабаху гостро не вистачає продовольства і всього найнеобхіднішого.

Останній обмін заявами та жестами проходив ще й на тлі чергового загострення ситуації в регіоні. Вірменська сторона вже багато днів заявляє, що Азербайджан перекидає війська до Нагірного Карабаху та на азербайджансько-вірменський кордон. Офіційний Баку каже, що це просто навчання.

Вірмени серйозно побоюються, що Азербайджан збирається катком своєї військової машини переїхати те, що залишилося від Нагірного Карабаху, й жодні російські миротворці йому не заважатимуть. Крім того, як багато хто боїться у Вірменії, Азербайджан може атакувати й її саму — щоб прокласти транспортний коридор уздовж південного кордону Вірменії (з Іраном) до свого ексклава Нахічевань і далі до Туреччини.

За угодою Пашиняна-Алієва-Путіна, сторони мали відновити сухопутне сполучення між Азербайджаном і Нахічеванню, розірване ще під час війни на початку 1990-х. Але до реалізації досі не дійшло, і офіційний Баку регулярно і войовничо висловлює невдоволення з цього приводу.

Минулими вихідними сторони дійшли згоди, яка виглядає як крок до деескалації: вони домовилися відкрити два гуманітарні коридори до Нагірного Карабаху: один через Лачин, інший – з боку основної території Азербайджану. Але як працюватимуть ці коридори в умовах, коли обидві сторони рішуче не довіряють одна одній, передбачити важко.

Незрозумілі й перспективи нової багатовекторної політики Пашиняна.

“Уявити консолідовані дії Заходу та Росії щодо безпеки мешканців Нагірного Карабаху надзвичайно складно через очевидні розбіжності між Заходом та Росією, – міркує відомий вірменський політолог, голова аналітичного центру Інститут Кавказу Олександр Іскандарян. – Уявити заміщення російських миротворців якимись іншими теж практично неможливо. Можна уявити політичний тиск на Азербайджан, який навряд чи буде працювати, бо тільки політичного тиску в даній ситуації просто не вистачає”.

Про це говорять багато політичних коментаторів: вони не бачать жодних ознак того, щоб США чи європейські держави були готові стати гарантами безпеки Вірменії та вірмен в Азербайджані і, зокрема, замінити російських миротворців на периметрі Нагірного Карабаху (їхній мандат закінчується наприкінці 2025 року, у п’яту річницю закінчення 44-денної війни).

Усі надто зайняті іншими проблемами: війною в Україні, протистоянням з Китаєм, майбутніми виборами. На цьому тлі далекі та маленькі Вірменія з Карабахом не виглядають для нинішніх та потенційних майбутніх “гарантів” першорядною справою.

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: