Міжнародна система безпеки, вибудувана після Другої світової війни, виглядає дедалі блідішою на тлі глобальних викликів. Проте Нью-Йорк під час тижня високого рівня Генеральної Асамблеї ООН знову перетворився на центр світової політики. Для України ця майданчикова дипломатія мала чіткий прагматичний вимір: конвертувати глобальну трибуну у конкретні гарантії безпеки, системи ППО, санкційний тиск на агресора та реалістичний порядок денний для майбутнього миру.

В інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулася фахова дискусія на тему «Український порядок денний на Генеральній Асамблеї ООН: безпека та шлях до миру», організована Міжнародним інститутом безпекових досліджень. Експерти аналітичного кола детально розібрали підсумки дипломатичного марафону та дали оцінку тому, як Україна використала можливості 81-ї сесії Генасамблеї.

Декларації трибуни проти кулуарного прагматизму

Генеральна Асамблея ООН залишається унікальним, хоча й багато у чому застарілим інструментом міжнародної політики. Керівник Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко підкреслює, що варто чітко розрізняти ООН як управлінську інституцію та ООН як глобальний майданчик.

«ООН — це релікт жорстко американсько-центричного світу, який сформувався після 1945 року. Можна бути крутим майданчиком і абсолютно поганим управлінцем з обмеженим інструментарієм. Близько чотирьох п’ятих роботи дипломатів на Генасамблеї — це виступи, покликані транслювати свої ідеологічні наративи на весь світ, зачепити максимально широку аудиторію», — зазначає Ярослав Божко.

Саме тому виступи української делегації та Президента Володимира Зеленського охоплювали не лише суто українську тематику, а й ширші глобальні питання — від Близького Сходу до прав людини в Ірані. Це дозволяє утримувати коаліцію підтримки серед країн, які географічно віддалені від Східної Європи.

Проте найголовніша робота відбувалася поза трибуною — у кулуарах та на двосторонніх зустрічах. Україна системно розширює свою присутність у країнах Глобального Півдня та вибудовує прямі мости з «середніми державами» (middle powers) — такими як Індія, Бразилія, Німеччина чи Японія, чий вплив на світовій арені стрімко зростає.

Від ілюзій до «мережевої моделі безпеки»

Російська агресія остаточно довела: Рада Безпеки ООН паралізована, а міжнародне право в його класичному розумінні більше не захищає неядерні держави від ядерного агресора. Експертка з зовнішньої та внутрішньої політики Людмила Покровщук зауважує, що за умов ерозії глобальних інституцій кожен міжнародний суб’єкт шукає власні способи виживання.

«Ми бачимо, як країни Перської затоки чи Азії формують ситуативні безпекові союзи, адже “безпекова парасолька”, яку раніше гарантували США, вже не сприймається як безумовна. У цих умовах Україна будує власну мережеву модель безпеки», — наголошує Людмила Покровщук.

Ця мережева модель поєднує декілька рівнів:

1. ООН — як джерело міжнародної легітимізації;
2. ЄС та НАТО — як стратегічні інституційні рамки;
3. Сполучені Штати — як постачальник критично важливих військово-політичних ресурсів;
4. Коаліція рішучих (двосторонні безпекові угоди та Кримська платформа) — як конкретні гарантії підтримки.

Сила замість паперів: п’ять стовпів стримування від генерала Ягуна

Центральним нервом дипломатичних переговорів у Нью-Йорку залишалися питання військової допомоги, протиповітряної оборони та умов майбутнього миру. Генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун переконаний: будь-які дипломатичні домовленості без реального військового підґрунтя перетворяться на черговий «Мінськ».

«За кожною дипломатичною домовленістю стоїть просте питання: а що буде, якщо противник її порушить? Україні потрібні не просто разові пакети зброї, а самостійна система військових спроможностей, яка працюватиме незалежно від політичної кон’юнктури в інших країнах», — підкреслив Віктор Ягун.

За словами експерта, ця система має спиратися на п’ять ключових елементів:

• Закрите небо: Повноцінна багатошарова система ППО та ПРО — від засобів перехоплення дешевих дронів до систем, здатних збивати балістичні ракети. Формування «зимового пакету» захисту енергетики та міст стало одним із головних практичних здобутків української делегації в США.
• Далекобійність як чинник стримування: Оборона не може бути ефективною, якщо вона зводиться лише до збиття ворожих ракет. Ворог повинен знати, що за використання його військової інфраструктури для агресії він сплатить передбачувано високу і неприйнятну ціну.
• Стратегічні запаси боєприпасів: Системне озброєння без довгострокових контрактів і гарантованих поставок ракет та снарядів залишається потенціалом лише на папері.
• Розвиток власного ОПК: Максимально можлива номенклатура озброєнь має вироблятися в Україні або на спільних підприємствах із партнерами поблизу українських кордонів.
• Дієві гарантії на випадок повторного нападу: Чітко прописані протоколи перших годин і днів агресії — хто надає розвіддані, хто закриває небо, звідки йдуть боєприпаси.

Переговори, Трамп та економічні пекельні санкції для РФ

Під час роботи Генасамблеї особливу увагу прикувала зустріч Президента України Володимира Зеленського з Президентом США Дональдом Трампом. Керівник Міжнародного інституту безпекових досліджень і модератор дискусії Олексій Буряченко підкреслив, що прямий діалог із ключовими американськими політиками дозволив зберегти двопартійну підтримку України та чітко донести позицію Київ щодо неприпустимості заморожування конфлікту на умовах Кремля.

Дипломатичний фронт у Нью-Йорку синхронізувався із заходами щодо посилення санкційного тиску на Росію. Учасники дискусії констатували: хоча ООН як інституція не здатна запровадити санкції проти РФ через її право вето в Радбезі, майданчик Генасамблеї дозволяє координаційно узгоджувати діючі та нові обмеження на рівні Євросоюзу, США та країн «Великої сімки».

Перспективи мирних переговорів сьогодні прямо залежать від того, наскільки переконливою буде сила України на полі бою та стійкість її економіки. Як підсумували експерти, дипломатія більше не спирається лише на підписи під деклараціями — вона спирається на реальну спроможність держави захистити себе. Україна змогла використати 81-шу сесію Генасамблеї ООН, щоб зміцнити свої позиції, ущільнити мережу двосторонніх альянсів та заручитися необхідними ресурсами напередодні важкого зимового періоду.

Семен Мельниченко