Перспективи зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна
У Вашингтоні ймовірно готується зустріч за зовнішнім протоколом, що приховує більше ніж розмова.
Якщо переговори Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна відбудуться 24 вересня, питання стане не лише про торгівлю.
Перспективи зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна становлять одну з найбільш обговорюваних тем. Роль Китаю та реальність впливу на Росію також важливі.
Однак Трамп, судячи з логіки його попередніх дипломатичних підходів, може спробувати представити цю розмову як своєрідний діалог двох центрів глобальної сили.
Не стільки переговори про Україну, скільки переговори про Світ.
Крім того, Україна стала одним із головних вузлів суперництва між Заходом, Росією та Китаєм.
Перспективи зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, а також реальність важелів впливу Китаю на Російську Федерацію, є однією з найбільш обговорюваних тем у контексті завершення війни.
У такій конструкції Пекіну, ймовірно, доведеться відповідати на незручне запитання: наскільки далеко він готовий зайти у підтримці Москви, якщо ціна такої підтримки почне зростати.
Китайський важіль
На перший погляд, вплив Китаю на Кремль може здаватися перебільшеним. Пекін не є формальним союзником Москви у війні, а його офіційна дипломатія традиційно балансує між риторикою про переговори та збереженням стратегічних відносин із Росією.
Втім, економічна реальність може виявитися значно промовистішою за дипломатичні заяви.
Китай став одним із ключових покупців російських енергоносіїв. Якщо Пекін частково скоротить закупівлі або обмежить фінансові канали, удар по російській економіці може бути відчутним. Саме ця залежність, ймовірно, і може стати одним із головних аргументів Вашингтона. Перспективи зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, а також реальність важелів впливу Китаю на Російську Федерацію, є однією з найбільш обговорюваних тем у контексті завершення війни.
Але тут починається найцікавіша частина можливого торгу.
Також Трампу може бути недостатньо просто попросити Сі «натиснути на Путіна». Йому, ймовірно, знадобиться щось натомість. У міжнародній політиці такі домовленості рідко базуються на одному моральному аргументі. За зачиненими дверима можуть обговорюватися торговельні поступки. Також обговорюються технологічні обмеження, правила конкуренції та ширше питання розподілу сфер впливу.
Саме можливість великої угоди, а не окремої домовленості щодо України, робить переговори справді стратегічними. Перспективи зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна є одним із факторів у контексті завершення війни.
Мита як дипломатичний аргумент
У Трампа може бути ще один інструмент — американський ринок.
Для Пекіна Сполучені Штати залишаються критично важливим напрямком експорту. Тому нові торговельні обмеження потенційно можуть стати не просто елементом американсько-китайської економічної конкуренції, а своєрідним дипломатичним важелем.
І тут переговори можуть перетворитися на своєрідні ваги.
На одній чаші — російська нафта, дешеві енергоносії та стратегічне партнерство з Москвою. На іншій — доступ до американського ринку, технологій і фінансової системи.
Саме в такій конфігурації Вашингтон, можливо, спробує поставити Пекін перед вибором. Не обов’язково вимагати від Китаю розриву відносин із Росією. Набагато реалістичнішим може бути прагнення домогтися обмежених, але відчутних кроків, здатних змінити розрахунки Кремля.
Китайський мирний план як аргумент Вашингтона
Є й інший дипломатичний парадокс.
Пекін уже пропонував власні мирні ініціативи щодо війни, і в китайській дипломатичній риториці важливе місце посідає принцип поваги до територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів. Вашингтон потенційно може спробувати використати саме цю позицію як аргумент у розмові із Сі.
У такому разі Трамп міг би фактично сказати китайському лідеру: якщо Пекін справді виступає за міжнародно визнані кордони, то його вплив на Москву має бути спрямований не лише на припинення бойових дій, а й на пошук механізму відновлення територіальної цілісності України.
Чи погодиться Сі на таку логіку — питання відкрите.
Китай навряд чи зацікавлений у надто сильній Росії, яка могла б стати самостійним центром сили. Але так само Пекіну може бути невигідною і надто слабка Росія, особливо якщо її поразка посилить позиції Сполучених Штатів та їхніх союзників. Саме тому китайська стратегія може залишатися балансуванням: Москва — партнер, але партнер, якого бажано бачити достатньо слабким, щоб він залежав від Пекіна.
Санкції, які можуть змінити розрахунок
На цьому тлі особливого значення можуть набути американські ініціативи щодо вторинних санкцій проти покупців російської нафти.
Їхня логіка проста: якщо безпосередній тиск на Росію не дає бажаного результату, можна спробувати зробити економічно невигідною саму підтримку російського експорту. У такій моделі під удар потенційно потрапляють банки, компанії, танкерний флот та інші учасники ланцюга постачання.
Для Китаю це могло б стати значно серйознішим сигналом, ніж чергова дипломатична заява.
Адже санкції проти Росії — це одна історія. Санкції проти китайських банків чи компаній — зовсім інша.
Саме тому Сенатські ініціативи потенційно можуть виконувати роль не стільки економічної зброї, скільки дипломатичного декоратора переговорів. Їхня присутність на задньому плані могла б нагадувати Пекіну: вибір має ціну.
Але Вашингтон також ризикує
Втім, будь-який такий план має слабке місце.
Якщо Китай та Індія одночасно різко скоротять закупівлі російської нафти, світовий енергетичний ринок може відреагувати зовсім не так, як хотілося б Вашингтону. Скорочення пропозиції здатне підштовхнути ціни вгору — а це суперечило б внутрішньополітичному завданню Трампа домогтися дешевшого пального для американських споживачів.
Пекін, своєю чергою, теж має важелі.
Китай може відповісти обмеженнями на експорт критично важливих рідкоземельних металів, необхідних американській промисловості, автомобільному сектору та оборонним виробникам. У такому разі дипломатична гра легко могла б перетворитися на новий виток торговельної війни.
Тому найбільш імовірним сценарієм може бути не «велика угода за один вечір», а поступовий обмін сигналами, поступками й погрозами.
Україна як частина більшої гри
Якщо спробувати подивитися на можливу зустріч Трампа і Сі ширше, Україна в ній може опинитися не периферійним, а одним із центральних сюжетів — але водночас лише частиною значно більшого геополітичного торгу.
Трамп може прагнути від Китаю тиску на Москву. Сі може вимагати натомість послаблення американського економічного тиску. Вашингтон може запропонувати технологічні або торговельні поступки. Пекін — обмеження підтримки російської економіки. А Москва, яка безпосередньо за столом переговорів може й не сидіти, потенційно опиниться в ролі сторони, чиї можливості визначатимуться домовленостями інших.
Саме тут виникає головна інтрига.
Чи здатен Китай справді змусити Кремль змінити стратегічний курс? Це поки що радше припущення, ніж доведений факт. Але залежність Росії від китайського ринку, технологій та фінансових можливостей створює підстави вважати, що Пекін має значно більше важелів, ніж демонструє публічно.
Можливо, саме це і стане головним предметом торгу у Вашингтоні.
Не питанням «чи підтримує Китай Росію», а значно практичнішим питанням: скільки коштуватиме Пекіну продовження цієї підтримки — і скільки Вашингтон готовий заплатити за її скорочення?
Відповідь на нього може визначити не лише атмосферу однієї зустрічі. Вона потенційно здатна вплинути на конфігурацію переговорів щодо завершення війни та на те, яким буде баланс сил після неї.
Семен Мельниченко