неупереджений аналіз спостерігача
У цій заглавній темі «можливі наслідки війни» пропоную відкинути жорстке питання: а чи будемо ми? Тобто Ми – громадяни й негромадяни України, коли нас було за 50 млн осіб, навіть коли нас стало 20-30 млн. Якою нам бачиться наша держава, наша Україна? Що має змінитись, а що залишиться у державній системі. Як зміниться структура державного управління?
Слабкий державний апарат піддає державу новим ризикам загарбання з боку сусідів. Тому поза відновленням інфраструктури є необхідним вирішити питання її дієвості. Апарат має бути спроможним управляти державними процесами. Однак паралельно не зникнуть всі недоопрацювання попередньої системи, а можливо саме вони диктуватимуть майбутню державну модель після війни. Не хотілося б реалізації саме такого сценарію, оскільки вже всі, як бачимо, вже втомилися чути, читати про нескінченний потік корупціонерів, хабародавців і хабаровзявців…, бандитів різного пошибу, про що наперегін повідомляє наша поточна преса… Журналісти не замислються: хто їх читає, оскільки вони «ловлять» жовтих або чорних качок у туманному морі нещасть наших людей.
Реформуванню застарілих недієвих систем можуть чинити активний опір волонтерські структури, різноманітні НГО, що перебирали на себе державні функції з 2022 року.
У майбутньому Україна спиратиметься, як це відбувається вже зараз, на військових, які забезпечуватимуть захист тилу, безпеку, надійність існування і розвиток. Така формула передбачає симбіоз президентської структури влади з воєнними. Можливо сформується воєнно-президентська модель управління, де посаду президента займатиме цивільна особа, але очолювати уряд і профільні міністерства зможуть воєнні стратеги і тактики, економісти, айтішніки, фахівці з низки питань розвитку необхідних для відновлення зруйнованої економіки потрібних галузей науки і техніки. У парламентській ситуації, яку спостерігаємо зараз в Україні, поки не виокремились сили, які могли б взяти на себе відповідальність за майбутнє нашої держави.
Нова система управління потребуватиме внесення змін до деяких статей Конституції України, очищення апарату від корупціонерів і непрофесіоналів, ліквідації неефективних структур тощо. Забезпечення прозорості діяльності влади, професіоналізм, порядність, прямий діалог з людьми поступово впроваджуватимуться у життя. Із відновленням і зміцненням держави зросте і необхідність повернення до класичної президентсько-парламентської республіки або парламентсько-президентської…
Україна продемонструвала рідкісне в історії явище у часи війни: активну підтримку, довіру і єднання суспільства з владою у справедливій боротьбі з ворогом. Наша держава посувається сходинками європейської інтеграції, здобуває безпекову європейську інтеграцію через посилення співпраці з європейськими інститутами та синхронізації національних систем оборони, правопорядку і цивільного захисту з інституціями Європейського Союзу. При цьому напрями безпекової інтеграції зосереджені у Спільній політиці безпеки та оборони (СпБО), що надає Україні як країні-кандидату можливість брати участь у військових місіях ЄС, заходах з розмінування та військово-технічній кооперації; у посиленні кордонів і митниці: впровадження інтегрованого управління кордонами, обмін даними з Європейським агентством прикордонної та берегової охорони (Frontex) у боротьбі з транскордонною злочинністю та контрабандою; кібербезпеці та стійкості інфраструктури через уніфікацію стандартів захисту критичної інфраструктури та протидію дезінформації відповідно до політик Європейського Союзу. Спостерігаємо і правоохоронну співпрацю у поглибленні взаємодії з Агентством ЄС з питань співробітництва правоохоронних органів (Європол) у розслідуванні міжнародних злочинів; а також і мобільність військ – спрощену процедуру для швидкого переміщення військових і техніки територією Європейського Союзу. Вимога з боку Україниза наполяганням Президента України В. Зеленського, відкрити одночасно всі кластери переговорів про вступ до Євросоюзу у 2026 році, пояснюється ставленням нашої держави до ЄС, як забезпечення національного суверенітету та стабільного «безпекового щита».
Україна має на це право, оскільки захищає Євросоюз від потенційного загарбника, поглибила економічну співпрацю з країнами Євросоюзу, у результаті більша половина українського експорту припадає на країни Європейського Союзу. Зазначене є найкращим підтвердженням, що українська економіка є невід’ємною частиною європейського економічного простору. Як результат – переговорний процес спирається не лише на політичну волю, а й на результати багаторічних реформ. Україна заслужено і позитивно веде переговорний процес на здобуття членства в ЄС. Не просить винятків чи спрощених процедур. Швидко рухається вперед, тому що виконує необхідні реформи. Доводить, що європейська інтеграція є спільною інвестицією в безпеку, стійкість і майбутнє як України, так і всього Європейського Союзу.
Як це дивно не звучить, зазначимо, що у мобілізації усіх сил на війну проглядаються і позитивні сторони, які виявились у посиленні безпеки держави, розбудові і створенні сучасних збройних сил, модернізації економічної сфери, розвитку науки і техніки, впровадженні ай=ті технологій і ноу=хау сучасних наукових розробок. Сучасні Збройні сили України стають найбоєздатнішою армією в Європі і будуть оплотом регіональної безпеки. Повоєнна Україна із сильною армією може бути головним союзником США в регіоні.
Особливістю стану української ситуації є те, що війна не лише прискорює модернізацію держави, але й створює ризики мілітаризації політики, загрожує існуванню демократії, вносить розчарування і недовіру до влади з боку суспільства, розхитує державну стабільність, підриває громадський рух. Ризики мілітаризації політики виявляються у пріоритизації силових методів, звуженні демократичних процедур та зростанні впливу військових кіл на державні рішення. Це явище несе глибокі структурні та суспільні негативні наслідки для держави, одним із перших визначаємо звуження демократії.
В умовах воєнного стану відбувається централізація влади, посилення виконавчої вертикалі та обмеження публічних дискусій, що знижує роль класичних парламентських чи дипломатичних інструментів. Спостерігається пріоритет безпеки над правами. Держава змушена перерозподіляти ресурси на користь оборонного сектору – відбувається мілітаризація бюджету, через що фінансування соціальних, освітніх чи культурних програм може скорочуватись, а контроль за громадянськими свободами – посилюватись.
У той же час посилюється вплив військових на владу. Високий рівень суспільної довіри до Збройних сил в Україні тримається на доволі високих позначках. Ветерани та кадрові військові природно інтегруються в політичне життя, що може трансформувати стиль управління державою на більш жорсткий та ієрархічний. Змінюється державна риторика.Політичний дискурс стає радикальнішим, а в суспільстві можуть переважати чорно-білі оцінки, поділ на «своїх» і «чужих», що ускладнює пошук внутрішніх компромісів.
Війна породжує безпекову мобілізацію, оскільки держава потребує ротації, відновлення військових підрозділів задля стримування агресії. В умовах війни для України це означає: регулярні ротації, реформування ТЦК, завищена потреба у фахівцях. Нині дискусії тривають навколо питань: балансу фронту та економіки – як забезпечити обороноздатність країни без зупинки дієвості тилу та економічних процесів. Ухилення від війни та реакція суспільства – породжує суспільну напругу, кадрові зміни в системі призову, розуміння того, що без поповнення армії держава не зможе встояти.
Привертає увагу вплив війни на українське суспільство, характеристика якого значно відрізняється від інших сценаріїв міжнародних зіткнень. У більшості країн війна руйнувала довіру до держави. Напротивагу в Україні принаймні у перші роки війни спостерігалося єднання суспільства з державними структурами, місцевим самоврядуванням, волонтерськими організаціями і громадянським суспільством в цілому. При цьому волонтерські структури під час війни частково перебирали на себе державні функції, що ми й спостерігали в Україні. Це і збирання грошей на закупівлю військової техніки, і організація медичної допомоги пораненим, а також постраждалим, втратившим житло, чітка організація рятування біженців під ворожими обстрілами і бомбардуванням тощо. Складно прогнозувати, чи посилиться такий зв’язок між громадянами і владою у майбутньому, однак без сумніву, таке єднання прагнень суспільства і державного апарату стало могутнім стимулом нашого протистояння ворогові.
Післявоєнна трансформація державних інститутів України вимагатиме політичної, економічної, соціальної напруги і концентрації зусиль усього суспільства, а також прискіпливої уваги до особливостей війни проти України, які містять: плани загарбника на ліквідацію української держави, протистояння до виснаження сторін. Увагу у післявоєнній перебудові бажано зосередити на негативному впливі залишків пострадянських наративів, зокрема і корупційних схем. Викликає небезпеку зростаюча зарубіжна залежність від необхідної зовнішньої допомоги.
Хоча постійна безпекова мобілізація є необхідною для збереження держави, однак скорочення людських ресурсів загрожує демографічною кризою. Водночас реалізація проекту залучення іноземної робочої сили в Україну, зокрема з африканських країн, як доведено практикою, не виправдала сподівання влади. На жаль, Україні для війська необхідно шукати поповнення. Як приклад, згадаємо про декілька центрів, що вдало проводять агітацію до своїх лав, зокрема і безпілотних систем, які, з огляду на воєнний стан, назвати тут не можемо…
Із завершенням активної фази війни, Україна, як бачимо, буде змушена реформувати структуру державної влади: законодавчої гілки, так і виконавчого сектору. Україна має стати воєнною державою, можливо із змішаною системою влади. Вірогідно, прийдеться розбудувати державну систему з військово-демократичними засадами із наявним президентсько-парламентським стрижнем, посиленим військовими; професійною оборонною промисловістю, посиленою бізнесом, як стратегічною опорою всієї економіки, та міцним сектором безпеки.
Л. Чекаленко