Як харківський економіст побудував одну з найефективніших програм роботи з іноземними студентами в Україні — і чому його модель виявилася затребуваною далеко за її межами

Влітку 2021 року Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка зробив щось нечасте навіть за міжнародними мірками: призначив 28-річного іноземного громадянина деканом факультету. Рішення Вченої ради було підкріплене 50-відсотковою надбавкою — доказом того, що університет розумів: він платить не за посаду, а за систему, яку цей молодий економіст уже встиг побудувати.

Звали його Отабег Азізов — кандидат економічних наук, який прийшов на кафедру у 2019 році й за три роки перетворив стандартний підрозділ по роботі з іноземними студентами на масштабовану інституційну модель, що стала предметом вивчення й наслідування в інших вишах країни. Кількість зарахованих іноземних студентів за цей час зросла з приблизно 300 до майже 800 — тобто на 167 відсотків. Але сухі цифри не розповідають головного.

Не набір студентів — будівництво системи

«Завдання ніколи не полягало в тому, щоб залучати студентів окремо, — говорить Азізов. — Завдання полягало в тому, щоб побудувати систему — таку, яка могла б набирати, зараховувати, інтегрувати та утримувати студентів із різним правовим, культурним та освітнім підґрунтям, дотримуючись при цьому українського імміграційного та освітнього законодавства. Це не окремі проблеми. Це одна проблема».

Ця цитата точно передає стрижень його підходу. Більшість університетів вирішують завдання міжнародного набору фрагментарно: один відділ займається рекламою, інший — документами, третій — гуртожитком. Азізов запропонував і реалізував єдиний організаційно-економічний механізм, де кожна ланка — від маркетингу на зарубіжних ринках до адаптації студента вже після приїзду — є частиною єдиного, керованого процесу.

Теоретичну базу для цього він сформулював заздалегідь. У 2019 році вийшла його монографія «Економічні механізми залучення іноземних студентів», де було викладено інтегровану модель, що поєднує аналіз зарубіжних ринків, розвиток інституційного партнерства, управління потоком вступників, дотримання візового та міграційного законодавства, а також академічну інтеграцію студентів після їхнього приїзду. Відтоді монографія була процитована більш ніж у 60 наукових публікаціях. Стратегії, описані в ній, Міністерство освіти і науки України рекомендувало для ширшого впровадження у закладах вищої освіти по всій країні.

Дисертація Азізова, захищена 2017 року, була присвячена організаційно-економічним механізмам управління збутовою діяльністю в аграрних підприємствах — тема, яка на перший погляд далека від міжнародної вищої освіти. Але аналітичний каркас виявився цілком застосовним: як інститути будують масштабовані системи для ринкової взаємодії, управління потоком кандидатів та операційної відповідності вимогам — це однакова логіка незалежно від галузі.

«Відмінністю його роботи був зв’язок між науковими дослідженнями та їх практичним втіленням. Багато науковців публікують теоретичні праці, які так і не проходять реальної перевірки. Послужний список Отабега переконливіший, оскільки поєднує обидві сторони».

— Доктор Юрій Данько, проректор Сумського національного аграрного університету

Що насправді будувалося в Харкові

Видиме зростання — плюс 500 студентів за три роки — стало наслідком того, що відбувалося на рівні, непомітному стороннім. Азізов вибудував стандартизовані системи вступу, процедури взаємодії з Державною міграційною службою, офіційні протоколи співпраці з університетами-партнерами в Туреччині та Центральній Азії, а також управлінську структуру, яка робила всю функцію міжнародного набору масштабованою — тобто здатною зберігати ефективність навіть при зміні керівництва.

Саме це відрізняє його підхід від звичайного адміністративного успіху. Чимало керівників будують результат, прив’язаний до власної присутності: поїде людина — результат зникне. Азізов будував інакше: він проектував процес так, щоб він жив без автора.

Успіх не лишився непоміченим. У липні 2021 року Міністерство освіти і науки України видало наказ № 294-к. Серед двох осіб, удостоєних Подяки Міністерства за «ініціативність, наполегливість, високий професіоналізм та значний особистий внесок у розвиток освіти і науки в Україні», — Отабег Азізов. Кількома тижнями пізніше він став деканом — офіційним рішенням Вченої ради, підтвердженим ректором університету Олександром Нанкою, який особисто відзначив, що Азізов є одним із наймолодших іноземних громадян, які будь-коли обіймали посаду декана у провідному українському державному університеті.

Від Харкова до Варшави, від Анкари до Маямі

12 січня 2022 року в трудових документах Азізова зафіксована остання дата служби в харківському університеті. Через шість тижнів Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Місто стало одним із найбільш обстрілюваних у країні. Факультет, який він побудував, був призупинений. Студенти, яких він набрав, розпорошилися по Європі.

«Те, що сталося з українською вищою освітою після лютого 2022 року, не можна відокремити від будь-якого чесного розповіді про фахівців, які її будували. Я роками будував щось. Війна не стерла те, що було побудовано, — вона його перемістила», — каже він.

Але Азізов не починав з нуля. Ще у 2019 році, паралельно з деканською роботою, він заснував в Стамбулі міжнародну освітню консалтингову компанію, яка займалася саме тим, що він розбудовував інституційно: налагодженням потоку студентів з Центральної Азії та Туреччини до українських університетів. Мережа відносин, що лежала в основі цього бізнесу, пережила вторгнення, навіть коли інституційний пункт призначення перестав існувати.

Міжнародні зв’язки були закладені ще до початку повномасштабної війни. Як декан він підписав протоколи академічного співробітництва з Університетом Газіантепа та Анатолійською профшколою TÜRAM у Туреччині — угоди про студентський обмін, академічну мобільність та спільні дослідження. У листопаді 2021 року за його ініціативи відбувся міжнародний академічний круглий стіл між харківським аграрним університетом та Туркменським сільськогосподарським університетом імені С. Ніязова — захід, який отримав висвітлення на національному телебаченні Туркменістану й був відзначений офіційним Почесним сертифікатом Посольства Туркменістану в Україні.

Паралельно понад вісім років він виконував функції зовнішнього рецензента дипломних робіт у польському Університеті WSB (нині Академія Сілезька). Ректор цього закладу Александер Остенда охарактеризував його як «видатного фахівця у галузі адміністрування міжнародної вищої освіти, чий внесок отримав визнання як на інституційному, так і на урядовому рівні».

Чому ця модель цікава — і де вона потрібна

Сьогодні Азізов живе у Флориді й будує нове підприємство — міжнародний освітній консалтинг, орієнтований на з’єднання студентів з Центральної Азії, Туреччини, України та країн СНД з американськими університетами. І тут його спостереження є точним і підтвердженим даними: американські виші надмірно залежать від китайського та індійського потоків. За звітом Open Doors Інституту міжнародної освіти, у 2023–2024 навчальному році США приймали понад 1,1 мільйона іноземних студентів, проте частка вихідців із Центральної Азії та пострадянського простору залишається мізерно малою — не через брак попиту, а через відсутність інфраструктури.

«Американські університети надмірно сконцентровані у своєму міжнародному наборі. Інфраструктура для роботи з Центральною Азією, з Туреччиною, з Україною здебільшого відсутня. Саме таку інфраструктуру я вмію будувати», — каже він.

Модель, яку він має намір принести на американський ринок, впізнавана: розвиток інституційного партнерства, структуровані канали набору, управління потоком вступників, підтримка інтеграції після приїзду. Та сама схема, що спрацювала в Харкові, — тепер із новою географією та іншим набором університетів.

«Він розуміє обидві сторони цього рівняння, — підсумовує проф. Олексій Алфьоров, виконувач обов’язків директора Інституту овочівництва і баштанництва НААН України, який керував Азізовим п’ять років. — Він був інституційним керівником, відповідальним за залучення та інтеграцію іноземних студентів. Він був зовнішнім партнером — консультантом, рекрутером, посередником. Дуже мало людей були і тим, і іншим. Саме це поєднання робить його досвід по-справжньому унікальним».

Він розмовляє п’ятьма мовами. Він працював у семи країнах. Він орієнтувався в бюрократичних лабіринтах українського міграційного законодавства, турецьких торговельних регуляцій, урядових каналів Центральної Азії. Опублікував теоретичну базу для того, що збирався робити, ще до того, як почав це робити, — і цитування з’явилися.

Є щось промовисте в тому, що система, народжена у Харкові як відповідь на конкретні інституційні завдання, виявилася достатньо міцною, щоб пережити повномасштабну війну, перетнути кордони й знайти нове застосування за океаном. Зрештою, системи — якщо вони справжні — не зупиняються. Вони тільки переміщуються.

«Я починаю не з нуля. Я починаю з усього, що вже побудував, — просто в новому місці».

— Отабег Азізов

МК