Елітні «китайські вази»
У сучасній європейській політичній культурі колишні очільники держав часто нагадують «китайські вази» — їх усі цінують, але ніхто не наважується викинути, насправді вони часто заважають, займаючи простір у публічному житті.
Ця влучна метафора Феліпе Гонсалеса відкриває ширшу дискусію про те, чим насправді займаються експрем’єри після того, як залишають офіційну резиденцію.
Історія Іспанії останніх десятиліть демонструє, як посади, що раніше належали державі, трансформуються в капітал для консалтингових послуг.
Спектр клієнтів вражає, від найбільшої тютюнової корпорації світу до гірничодобувних гігантів, енергетичних компаній та венчурних фондів. Наскільки помінявся Світ.
Найбільш насиченим є послужний список Хосе Марії Аснара, іспанський політик, прем’єр-міністр Іспанії з 5 травня 1996 по 17 квітня 2004. Входить до ради директорів News Corporation, а також є членом Мадридського клубу.
Його діяльність виходить далеко за межі звичайного консультування. Протягом двадцяти років він залишається членом ради директорів медіаімперії News Corp, якою володіє Руперт Мердок. За ці роки Аснар отримав від компанії близько п’яти мільйонів доларів. Лише минулого року його дохід у News Corp, дані про який є публічними завдяки американській біржі, становив 341 565 доларів.
Проте це лише верхівка айсберга. З 2004 по 2006 рік група Мердока щомісяця виплачувала Аснару по 10 000 євро за «консультаційні послуги» через його сімейну компанію Famaztella. Хоча ця фірма була створена нібито для управління авторськими правами на книги та виступи, вона вже потрапляла під санкції податкових органів.
Спектр інтересів Аснара вражає своєю географією та різноманітністю.
Енергетика- Він консультував компанію Endesa — саме ту, яку його уряд завершив приватизувати.
У 2016 році він увійшов до ради директорів компанії Afiniti, керуючи нею через офшорну зону на Бермудських островах.
У 2010 році Аснар підписав контракт з компанією Befesa, спрямований на отримання замовлень у Лівії за режиму Муаммара Каддафі, з комісією у 1% від суми угод.
Він лобіював інтереси Philip Morris у Латинській Америці.
Аснар разом із бізнесменом Робертом Агостінеллі заснував проізраїльське лобі Friends of Israel.
Гонсалес іспанський державний і політичний діяч, прем’єр-міністр Іспанії з 1982 по 1996.
Послужний список Феліпе Гонсалеса виглядає скромнішим, але не менш суперечливим. Його найбільш відомою роллю стала робота в раді директорів енергетичної компанії Naturgy (тоді — Gas Natural Fenosa) у 2010–2014 роках. За це він отримав понад 400 000 євро, по 126 500 євро щорічно.
Критику викликав той факт, що Гонсалес одночасно був членом Дорадчої ради заповідника Доньяна та радником Gas Natural, коли компанія намагалася побудувати там газове сховище. Це яскравий приклад розмитої межі між етикою та інтересами корпорацій.
Інші епізоди його діяльності не меншцікаві.
Дипломатичний вплив. У 2009 році він писав листа президенту Судану Омару аль-Баширу на користь підприємця Масуда Занді, який згодом став фігурантом справи про ухилення від сплати податків.
Бізнес-зв’язки. Гонсалес надавав консультації мексиканському мільярдеру Карлосу Сліму, зокрема допомагаючи йому вийти на ринок Марокко.
Нерухомість. У 2014 році він продав саудівській королівській родині ділянку на пляжі в Танжері, яка була зареєстрована на компанію його дочки.
Де проходить межа
Сьогодні Іспанія спостерігає за судовою справою проти Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро. Його звинувачують не просто в лобізмі, а в отриманні таємних комісій через мережу підставних компаній для підтримки авіакомпанії Plus Ultra.
Він став першим колишнім прем’єром в сучасну демократичну епоху, якому висунуто звинувачення у корупції.
Хоча експерти не ставлять знак рівності між діяльністю Аснара чи Гонсалеса та кримінальною справою Сапатеро, виникає незручне запитання, де саме проходить межа?. Коли колишні очільники уряду консультують корпорації, які вони самі колись регулювали або приватизували, це формально залишається в межах закону, але викликає серйозні питання до доброчесності системи.
Для суспільства це важливо, тому що такі приклади вказують на занадто тісні обійми між владою та великим бізнесом.
Стандарти європейського життя потребують не лише юридичної чистоти, а й прозорості, адже лише рівність перед законом та чітке розмежування політичного впливу від приватного збагачення можуть забезпечити стабільне майбутнє держави.
Наталія Загарія
