Джаз, що не терпить фальші, або історія Дмитра Александрова і його оркестру

Є музиканти, яких формує школа. Є ті, кого формує сцена.
А є ті, кого формує саме життя — з його випадковостями, імпровізаціями і паузами.

Дмитро Александров — із останніх.

Саксофоніст, викладач, керівник джазового колективу “Kyiv City Big Band” у структурі Київського академічного муніципального духового оркестру, він ніколи не будував кар’єру за правилами. Його шлях більше схожий на джазову композицію — з темою, варіаціями і несподіваними поверненнями до головного.

Початок, який не планують

Усе почалося в Харкові — у музичному училищі, куди він вступив радше випадково, ніж за покликанням. Тоді музика ще не була сенсом життя, а лише однією з можливостей.

Було студентське життя, були розмови, були випадкові сцени, які запам’ятовуються назавжди.

Одного разу, стоячи в черзі в кафе, він обернувся до незнайомої дівчини і сказав:
«Привіт, крихітко, зви мене просто Бобен».

Чому саме так — він не пояснить і сьогодні.
Але це ім’я залишилося. Як і відчуття, що справжні речі часто народжуються випадково.

Від дисципліни до свободи

Спочатку був кларнет. Саксофон прийшов пізніше — і змінив усе.

Класична музика вимагала точності, правил і стриманості. Але дуже швидко стало зрозуміло, що це інша мова.
Як смокінг і повсякденний одяг — обидва доречні, але не для кожного і не завжди.

Дмитро обрав джаз.

Не тому, що це простіше — навпаки.
А тому, що це чесніше.

Його головний принцип сформувався ще тоді, і став гаслом –
“Грати тільки те, що відчуваєш”.

Київ. Місто, де музика стає голосом

На початку 2000-х він переїхав до Києва — і це місто стало для нього справжньою сценою. Тут він грав усюди де це сприймали, у концертних залах, клубах, на фестивалях.

Паралельно викладав у Київському інституті музики імені Р.М. Глієра, де формував нове покоління музикантів. Його студенти вигравали конкурси, їхали навчатися до США, але головне — вчилися мислити незалежно.

Сам він ніколи не сприймав викладання як щось статичне.
Музика для нього — це рух.

Оркестр як спосіб думати

Ідея створення джазового оркестру не виникла раптово. Вона формувалася роками — ще з тих часів, коли він грав у різних колективах і спостерігав, як звучить великий склад музикантів, об’єднаних однією темою.

Його надихали американські біг-бенди і ця колись далека заокеанська культура, поступово стала частиною української сцени.

І ось, з цією ідеєю, він звернувся до Генерального директора КЗ КЗК «КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР», заслуженого артиста України Геннадія Андрющенко, який підтримав проект, та надав можливість реалізувати його у складі оркестру.

Сьогодні, під його керівництвом, джазовий оркестр “Kyiv City Big Band“— це не просто ансамбль.
Це жива система, де кожен музикант має голос.

Тут важливо не лише, як ти граєш.
А й як ти слухаєш інших.

Музика як університет

Його життя — це не лінійна кар’єра, а постійний рух: Харків, Київ, Дніпро, гастролі за кордоном.

Він працював у різних навчальних закладах, викладав, повертався, йшов, знову починав. Десь його студенти досягали великих результатів, десь система не витримувала його темпу.

І це теж частина історії.

Бо справжня музика не любить стояти на місці.

Джаз під час війни

Після 2014 року, а особливо сьогодні, музика в Україні перестала бути просто мистецтвом.

Вона стала способом триматися, та боротися.

Джазовий оркестр “Kyiv City Big Band” у складі Менделенко Артема-саксофон (концертмейстер), Москва Андрія – саксофон, Білокінь Андрій – саксофон, Куплівацький Юрій – саксофон, М’якушко Богдан- саксофон, Кобець Михайло-труба (концертмейстер),Стеценко Станіслав – труба, Бойко Михайло-труба, Пустовіт Василь-труба, Єфременко Денис-тромбон (концертмейстер), Бабенко Матвій-тромбон, Камлук Ігор-тромбон, Терещенко Дмитро-Тромбон, Лизогуб Дмитро-Бас гітара, Рибальченко Денис-Ритм гітара, Ноздрань Олег- клавіши, Корінь Данило-Барабан, Яндюк Сергій-перкусія, Пігура Павло-соліст, Писаренко Анастасія-солістка, Гук Олександр-соліст, Стеценко Юлія-солістка, надихають своїм виконанням киян на віру в майбутнє і сам факт того, що в місті відкриваються нові артмайданчики, а музиканти виконують свої твори, дає впевненість, що життя переможе і ми маємо за що боротися. А керівник-диригент, відомий вже нам Александров Дмитро Вадимович, продовжує грати — у Києві, для киян та гостей міста. І кожен виступ — це більше, ніж концерт. Це свято музики та гармонії, бо музика — це наш спільний маніфест. Вона нагадує, що навіть у найтемніші часи ми здатні створювати красу та відчувати силу єдності.