Світова українська спільнота є однією з найбільших у світі та різноманітною за своїм складом: налічує від 12 до 20 мільйонів осіб у 130 країнах. Найбільша кількість проживає в Канаді (1,4 млн) та Сполучених Штатах (700-800 тис.), Польщі (близько 1 млн.), Південній Америці (тільки в Аргентині 220 тис.), а Росії. Вже нині чисельність українців-біженців від війни збільшила кількість українців у Німеччині на 1 млн осіб і також майже до 1 млн зросла кількість українців в Республіці Польща. Без перебільшення – це могутня сила, яка може впливати на хід історії і світової політики.
Українці за кордоном не є одноманітною групою і складаються з різних спільнот українського та інших етносів, що в різні часи проживали в Україні і змушені були залишити свою землю. Нинішню українську закордонну громаду умовно можна розділити на кілька складових: західна українська діаспора; східна українська діаспора; мішана група або четверта хвиля осіб, які представляють висококваліфіковану і добре освічену українську спільноту, є бажаними трудовими ресурсами для будь-якої країни. Наступна група – громадяни України, що постійно проживають поза межами історичної батьківщини і новітня –біженці від війни, які поступово приєднуються до існуючих груп.
В історичній науці зустрічаємо різноманітні підходи до класифікації діаспор. Обґрунтованим варіантом вважаємо поділ діаспор на чотири великі групи: класичні діаспори, діаспори катаклізму, діаспори запрошених, діаспори колонізатори. До цього переліку включено як прадавні історичні діаспори, так і нові, сформовані війнами, пересуванням кордонів і революціями.
Українська ж діаспора частково формувалась у результаті видавлення її членів з власної території внаслідок примусу до переселення, як результат соціальних, політичних або природних потрясінь. У цьому питанні джерела формування співпадають з класичними діаспорами, до яких традиційно віднесено єврейську, вірменську і грецьку. Для названих діаспор є характерною ознакою близькість схеми розвитку їх прадавнього історичного минулого, активна підтримка одне одного задля виживання, гнучкість у прийнятті рішень і пристосуванні до обставин, що склалися, оперативність у вживаних колективних кроків, а також відчутний вплив на уряди держав перебування.
Іншу діаспорну групу – запрошених – вирізняють походження, диференційність історичного минулого, не завжди згуртованість і рухливість. Як правило, така діаспора формувалась за правилом випадковості включення до її складу окремих осіб, що запрошувались до іншої держави для реалізації конкретних завдань, як наприклад інженерів, техніків, військових, медиків, вчителів, учених тощо. Із часом, коли необхідність у таких фахівцях зникала, влада могла повернути їх в країну походження. Діаспори катаклізму виникають у результаті затяжних війн, зростання кількості біженців, глибокої руйнації соціальної інфраструктури тощо. Колоніальна/загарбницька діаспора формується на захоплених територіях, супроводжується асиміляційними процесами корінного населення.
Власну типологію діаспор у свій час пропонували відомі учені Дж. Армстронг, Р.Коен, Г. Шеффер та багато інших. Так Джон А. Армстронг класифікує групи діаспори на основі соціальних, економічних та історичних ролей у суспільствах приймаючих країн. Робін Коен виокремлює шість різновидів діаспори: діаспор-жертви, діаспори трудових мігрантів, імперські діаспори, як залишки колишніх імперій, торгівельні діаспори і культурні діаспори. Привертають увагу також й інші типології.
Отже, як визначимо українську діаспору? У цьому питанні підтримуємо думку провідних аналітиків, що визначили впливові діаспори глобального рівня, які названо класичними: єврейську, грецьку й вірменську.
Українська діаспорна група має чіткі ознаки класичної діаспори. Для неї є характерним: складне історичне минуле, плекання ідеї про батьківщину, постійна боротьба за виживання, відстоювання права на власну культуру і мову, захист ідеї унікальності тощо. Однак, і водночас, слабко виявлені інтегрованість в економічні й соціальні структури країни перебування, недостатня активність тощо. Та й не завжди і не всюди наші представники можуть собі забезпечити високий рівень життя.
У цій характеристиці з роками змінюються складові, що пов’язано з формуванням нової – четвертої, а в результаті війни і п’ятої груп української діаспори. Якщо п’ята поступово розчиняється в попередніх групах, то четверта хвиля відповідає всім критеріям «запрошених». Така «запрошеність» спостерігається у працевлаштуванні, заохочуванні виїзду професіоналів з конкретних спеціальностей: лікарів, програмістів, фахівців ай-ті технологій, менеджерів, будівельників тощо. На сьогодні хвиля «запрошених», як етнічна міграція, поки не така активна у впливах на держави перебування, однак українські фахівці професіонали вже виявляють енергійність і корпоративність (наприклад, створення поліклінік в Польщі).
Ця діаспорна група – найосвіченіша за всіх інших мігрантів, що прибувають у Європу та Америку, і ми певні, що саме ці особи зможуть об’єднати зарубіжних українців, посилити їхній вплив на країни перебування, стати зразком для інших діаспор і що за ними майбутнє діаспорного руху.
Закордонне українство є значним ресурсом для утвердження і розвитку України. Закордонні українці чинять відчутний вплив на міжнародну спільноту через свої організації і групи лобістів при урядових структурах країн проживання. До того ж, через комунікативні можливості сприяють розповсюдженню позитивного іміджу України.
Захищає права закордонних українців Основний закон України – Конституція України. Документ заявляє, що держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами. Стаття 25 Основного Закону гарантує захист своїм громадянам, що перебувають за її межами. Стаття 12 Конституції України закріплює обов’язок держави дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами.
До Конституції долучилися й інші законодавчі акти стосовно закордонних українців. Це і Закон «Про закордонних українців», що визначає правовий статус осіб, які проживають за межами України, але ідентифікують себе з нею. І Державна програма співпраці із закордонними українцями (Постанова КМУ № 344 від 10.05.2018, яка спрямована на збереження національної ідентичності, підтримку української мови, освіти, культури та залучення діаспори до державотворення. І Державна програма «Українська діаспора» (Постанова КМУ № 119-96-п), що заклала основи взаємодії давспори з державою. Через діяльність Альянсу діаспори уряд активізує співпрацю з об’єднаннями українців за кордоном для відновлення України тощо. Отже, державна політика реалізується через широке співробітництво з українцями за кордоном, використовуючи різноманітні форми і засоби комунікації.
Найпотужнішим об’єднанням зарубіжних українців є Світовий конгрес українців (СКУ) (англ. Ukrainian World Congress), який з перших років існування для консолідації всіх українців намагався набути членства в ООН. Перші звернення СКУ 1960-х років Рада Безпеки ООН ігнорувала. Тільки 01 серпня 1975 р. в Нью-Йорку було відкрито Бюро СКВУ, яке інформувало представництва країн-учасниць про порушення прав людини в СРСР, зокрема в Україні. Перше звернення до ООН від Українського національно-визвольного руху надійшло у 1979 р., у якому йшлося про «необхідність виходу України з так званого СРСР і створення самостійної Української держави». СКУ тільки у квітні 2003 року був прийнятий в ООН.
Із набуттям членства в ООН почався список почесних справ зарубіжних українців на захист України. СКУ захищає і плекає пам’ять про видатних українців, що поклали життя за незалежність нашої держави. Особливу роль закордонні українці відіграли у поверненні українському народу і світу об’єктивної історії про злочини радянської влади проти українців. Наступна важлива справа – оприлюднення 2003 року здійсненого радянською владою злочину Голодомору в Україні. На Генеральній асамблеї ООН вперше прозвучала заява низки країн «З нагоди 70-річниці Великого Голоду 1932-1933 в Україні (Голодомору)», в результаті якого загинуло від 7 до 10 млн. людей, це – національна трагедія українського народу….
Тим часом кремлівська влада 2010 року ліквідувала українські організації: Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКАУР) і Об’єднання українців Росії (ОУР); знищила бібліотеку української літератури в Москві; у серпні 2020 року знищила регіональну організацію українців «Сірий Клин» в Омській області тощо.
Українці за кордоном активно підтримали боротьбу за гідність українців. Представники українського зарубіжжя доклали чималих зусиль до інвестування економіки України, як Фонд Богдана Гаврилишина або фонд «Допомагаймо Україні». Богдан Гаврилишин заснував своїм коштом Міжнародний інститут менеджменту в Києві; програма Фонду Богдана Гаврилишина «Молодь змінить Україну» спрямована на формування критичної маси людей, здатних трансформувати Україну в майбутньому.
Закордонні українці зберегли значну частину історичних, архівних і культурних цінностей українського народу. Важливу роль у розповсюдженні об’єктивної інформації про Україну і українців зіграли газети і журнали діаспори.
Значних зусиль до налагодження взаєморозуміння із зарубіжними українцями доклав видатний вітчизняний дипломат Геннадій Йосипович Удовенко. Перебуваючи на чолі голови комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Геннадій Йосипович підкреслював: «не забувайте про східну діаспору – багаточисельна громада українців проживає в Росії, а це понад 10 мільйонів…».
Геннадій Удовенко ініціював розбудову відповідної правової основи, яка б сприяла вирішенню проблем діаспори: «Цілком логічним є те, що дотримуючись своїх зобов’язань щодо захисту прав меншин на своїй території, Україна розраховує на аналогічне ставлення і до прав зарубіжних українців у державах їх проживання…».
За активної підтримки української дипломатії був заснований Український інститут, який активно співробітничає із закордонними українцями.
Андрій Кудряченко, Людмила Чекаленко,
Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України»