ТОТАЛІТАРНОГО СПАДКУ
Республіка Узбекистан (узб. Oʻzbekiston Respublikasi / Ўзбекистон Республикаси), що розташована у Центральній Азії, за природно-географічними умовами є одним із найбільш сприятливих для розвитку регіонів. Узбекистан набув членства в СНД, ОБСЄ, ООН, ШОС, ОДКБ. Узбекистан визнаний авторитарною державою. У Рейтингу країн світу за індексом людського розвитку посів 106 місце (0.720).
Водночас Human Rights Watch охарактеризувала стан захисту прав людини в Узбекистані як «жахливі», і країна отримала жорстку критику з боку Великої Британії та США за свавільні арешти, релігійні переслідування та катування, які застосовують правоохоронні органи.
Іслам Каримов, тодішній секретар компартії УзРСР першим серед інших радянських республік оголосив себе Президентом Узбекистану, що перебував ще у складі Радянського Союзу. Він розробив власну модель оновлення і прогресу, суттєвими рисами якої був заявлений селективний підхід щодо звернення до досвіду розвинутих країн, із врахуванням специфіки і особливостей багатовікової еволюції національної державності. Одним із важливіших завдань висувалось забезпечення громадянського миру і національної злагоди в перехідний період реформувань, а стратегічною метою визначалось створення демократичної правової держави і громадянського суспільства.
З перших днів незалежності стверджувався принцип поділу влади, встановлювався пріоритет законів, вводилася практика всенародного обговорення законів, формувалася багатопартійність і нова демократична виборча система. Важливою частиною суспільного становлення став розвиток парламентаризму. На початок 2005 року був сформований двопалатний парламент, що складався з Законодавчої палати і Сенату (верхня палата). Парламентська реформа означала новий етап політичної модернізації.
На першому засіданні обох палат Олій Мажоліса президентом І. Каримовим були визначені пріоритетні задачі реформування країни – «Перехід від сильної держави до громадянського суспільства». На початковому етапі реформування теза «сильна держава» стала методологічною суттю узбецької моделі, коли держава реформується сама, ініціює і впроваджує реформи, і має для цього відповідні повноваження. Деякі з яких потім передбачалось перерозподілити на користь суспільних інститутів.
На нових засадах створювались місцеві органи влади, серцевину яких складає інститут хокимів. Хоким сьогодні очолює на відповідній території – області, району, міста – представницьку та виконавчу владу. Із врахуванням історичних традицій створювався інститут мазолов – органа місцевого самоуправління громадян. Послідовно впроваджується судово-правова реформа.
Механізм реалізаціі реформ. У перший етап реформування – 1991-2000 – основна мотивація змін полягала в необхідності вирішувати першочергові проблеми у сфері ефективного державного управління. Політичні інститути створювались на допомогу державі.
Зростали лави нових партійних утворень. З’явились дві великі партіі: УзЛиДеП і оновлена ДПУз „Миллий тикланиш”. Вибори в місцеві Кенгаши у 2004 році продемонстрували популярність цих партій. В країні сформувалась за роки незалежності етика участі в політичній боротьбі. Реформа з посилення ролі партій триває…
Виходячи з нових реалій реформувались правоохоронні органи, служба національної безпеки, Збройні сили Узбекистану, почалась професіоналізація арміі. Були створені органи зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних відносин. В основу політичного курсу країни було покладено принципи демократії, ліберaлізації, відмова від так званої «шокової терапії» і врахування соціальних факторів.
Як інформує узбецька сторона, політична реформа дала позитивні результати, завдяки продуманій моделі планомірних змін, на основі п’яти принципів: «поетпність», «держава – реформатор», «пріоритет економіки над політикою та ідеологізацією», «сильної соціальної політики» і «верховенства закону». Новий конституційний закон «Про посилення ролі політичних партій в оновленні і подальшій демократизації державного управління і модернізації країни» набув чинності з 1 січня 2008 року. Результати дії закону не забарилися: партії стали активніше працювати з електоратом, активізувалась робота фракцій парламенту і в місцевих кенгашах народних депутатів.
Відповідно політичним реформам розвивалася економіка Узбекистану, яка перебуває в поступовому переході до ринкової економіки, а зовнішноекономічна політика базується на заміні імпорту експортом. У вересні 2017 року валюта країни стала цілком конвертована за ринковими цінами. Узбекистан є основним виробником та експортером бавовни. У країні також розвинута найбільша у світі золотовидобувна галузь.
Для ефективної імплементації Закону Республіки Узбекистан «Про інвестиції та інвестиційну діяльність» успішно функціонує 4-рівневий механізм взаємодії органів державної влади та інвесторів, що складається з Міністерства інвестицій та зовнішньої торгівлі, заступників керівників хокіміятів, дипломатичних представництв за кордоном та комерційних банків, які відповідають на всі запити інвесторів та належним чином відстежують ефективність імплементації заходів, передбачених законом.
У цьому ключі важливо відзначити роль створеної за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку Ради іноземних інвесторів при Президентові, який забезпечує прямий діалог з інвесторами, що здійснюють свою діяльність у республіці.
Також активну підтримку надає інститут міжнародних третейських судів, які забезпечують верховенство закону та належне виконання прийнятих зобов’язань з боку держави та місцевих інвесторів, що є важливою та системотворчою компонентою інвестиційного клімату країни.
Водночас світова практика та досвід показують, що проблеми, що стримують інвестиційну та інноваційну активність бізнесу, вже не можуть бути вирішені простими інструментами. Для активізації приватних інвестицій потрібне розкріпачення підприємницької діяльності. Потрібен постійний діалог з бізнесом, копітка робота з виявлення та подолання бар’єрів, що перешкоджають розвитку тих чи інших секторів економіки.
У зв’язку з цим в країні проводиться активна робота за такими напрямами. По-перше, підтримки стабільно високих темпів зростання економіки, у якій превалююча частка активів банківської системи має бути у руках приватних інвесторів.
По-друге, стимулювання інвестиційної активності через розвиток інструментів державно-приватного партнерства та проєктного фінансування для забезпечення прискореного вростання інвестицій в інфраструктуру.
По-третє, здійснюється оптимізація процесів взаємодії інвесторів та держави для повного виключення бюрократичних бар’єрів та перепон у реалізації інвестиційних проєктів через цифровізацію та безконтактне надання державних послуг.
По-четверте, відбувається зниження транзакційних витрат, що призводять до перетікання праці та капіталу з легального у тіньовий сектор економіки. По-п’яте, розробляється стратегія інвестиційної політики, сфокусованої на окремих, найперспективніших для Узбекистану галузях, здатних стати точками технологічного прориву та закласти основу розвитку продуктивних сил країни на наступні 20-30 років.
Велику увагу приділяють також практичній підтримці підприємців та ініціаторів інвестиційних проектів. Найбільш яскравим прикладом у цьому напрямі стала діяльність створеної у 2020 році Урядової комісії з питань розвитку експорту та інвестицій, завданнями якої є тісна взаємодія з підприємцями та експортерами, аналіз проблем, з якими вони стикалися у зв’язку з обмеженнями, спричиненими пандемією. У результаті роботи Комісії за підсумками 2021 року було проаналізовано діяльність понад 98 тисяч підприємств, і виявлено 6235 проблемних питань 5902 підприємств. Кожне питання було опрацьовано та вирішено у тісній взаємодії відповідних міністерств, відомств, комерційних банків, органів місцевої влади та дипломатичних представництв республіки за кордоном.
Узбекистан – багатонаціональна країна, у якій понад 80% населення сповідує іслам. Зі здобуттям незалежності країни відродилися давні звичаї та традиції узбецького народу. Свято Навруз також було відновлено, і святкування набуло нового розмаху та глибини. У яскравих театралізованих постановках розкривається філософсько-поетичне осмислення Навруза, його місце у народній історії. Це – найдавніше народне свято (у перекладі з фарсі Навруз означає новий день) відзначається 21 березня і вважається початком нового року. Як відомо, 21 березня – це день весняного рівнодення. Тривалість дня та ночі однакова – 12 годин. Напередодні цього свята багато узбецьких родин готують національні страви, такі як Сумаляк, Халім, Кук Сомса, Плов та інші. Ці страви містять багато вітамінних речовин, які корисні для людського організму.
Свято Рамазан Хаїт – відоме як Руза Хаїт збігається з 9-м місяцем (Хижрій) за мусульманським календарем. Свято включає релігійну вимогу –піст Уразу, який триває 30 днів, і вважається обрядом духовного і морального очищення. Умови посту такі: зі сходу сонця до заходу сонця не приймати їжу і воду; уберегтися від поганих думок, припущень; з усіма оточуючими бути в повазі і робити якомога більше добра оточуючим.
Після виконання цього обряду в останній день розпочинається свято, яке триває три дні – Рамазан Хаїт. Перший день Рамазан Хаїта вважається неробочим днем. Існує ще важливе свято Курбон Хаїт. Це одне з найбільших свят у світі, яке відзначається мусульманами. Джерелами цього свята є стародавні історії, пов’язані з пророком Ібрагімом, який в ім’я віри хотів принести в жертву Аллаху свого власного сина, але його дії припинили добрі духи і натомість сказали йому принести в жертву тварин, таких як вівці, верблюди тощо. Свято триває три дні і в ці дні всі мусульмани святкують це свято у родинному колі з рідними та близькими. Особливо в ці святкові дні люди відвідують своїх рідних і близьких, а також хворих і тих, що потребують допомоги.
Права людини. З вересня 2016 року з обранням президентом Узбекистану Шавката Мірзійоєва покращився стан із захистом прав людини, були звільнені десятки політичних в’язнів, помітного скорочення зазнала примусова праця на бавовняних полях Узбекистану та було полегшено систему реєстрації неурядових організацій.
Проте серйозні порушення прав, включаючи безкарність за катування та жорстоке поводження з людьми, зберігаються. Правозахисні групи стикаються з значними перешкодами, намагаючись зареєструвати свої організації, журналісти та блогери свавільно переслідуються, примусова праця не повністю викорінена. Інші зусилля щодо реформування законодавства, схоже, зупинилися.
Після перегляду дотримання Узбекистаном Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (2014 р.) уряд Узбекистану вдосконалив захисну систему прав людини. Позитивними кроками, які сприяли скороченню примусової праці, є криміналізація (січень 2020 року) повторного використання примусової праці та скасування системи виробничих квот. Міжнародна організація праці (МОП) у січні 2021 року дійшла висновку про відсутність системної примусової чи дитячої праці на збиранні бавовни, водночас зазначила, що «близько чотирьох відсотків [збирачів] піддавалися прямим або явним формам примусу», що становить приблизно 80 000 осіб.
У жовтні 2020 року Узбецький форум з прав людини повідомив, що уряд змушував працівників державних установ і підприємств збирати бавовну або платити за заміну збирачів під час жнив. Узбецький форум з прав людини виявив значну кількість випадків дитячої праці, що демонструє зростання бідності у сільській місцевості. Водночас Узбецький форум задокументував, що в районах, де немає добровільних збирачів, посадовці махаллі (мікрорайонних комітетів) вдавалися до тиску на потенційних збирачів, погрожуючи жителям, що їхні соціальні виплати будуть зменшені або утримані.
Влада Узбекистану регулярно втручається в діяльність громадянського суспільства. У 2014 році Комітет закликав узбецьку владу скасувати «вимогу щодо обов’язкової реєстрації неурядових організацій та переглянути національне законодавство відповідно до своїх зобов’язань за статтею 8 Пакту та ст. 34 Конституції Узбекистану, яка затверджує право громадян на створення власних організацій.
Після цього уряд зробив ряд важливих кроків для полегшення процесу реєстрації, який регулюється Постановою КМУ від 2014 року про порядок державної реєстрації недержавних неприбуткових організацій. Однак нечіткі та обтяжливі правила залишаються в силі.
Міністерство юстиції неодноразово відмовляє в реєстрації незалежним групам через тривіальні та технічні підстави. Без реєстрації групи не мають права легально працювати в країні. У квітні 2021 року Гуманітарно-правовому центру в Бухарі в дев’ятий раз відмовили в реєстрації. Молодіжній волонтерській групі Oltin Qanot («Золоте крило») 21 раз відмовляли в реєстрації тощо.
Human Rights Watch рекомендує Комітету закликати уряд Узбекистану:
• Повністю скасувати практику примусової праці на бавовняних полях, у тому числі шляхом притягнення до відповідальності місцевих органів влади, які мобілізують співробітників ДСНС та працівників приватного сектору.
• Лібералізувати процедури реєстрації НУО та зареєструвати незалежне громадянське суспільство; організації, у тому числі міжнародні правозахисні групи, а також ті, яким неодноразово відмовляли в реєстрації;
• Припинити втручання в роботу організацій громадянського суспільства, спрямовану на документування порушень економічних, соціальних та культурних прав;
• Надати інформацію про новий кодекс для неурядових груп;
• Дозволити незалежним профспілкам реєструватися та діяти без страху помсти та виконувати зобов’язання щодо виконання Конвенцій МОП 87 та 98.
Хоча у 2016 р. уряд Узбекистану звільнив понад 50 осіб, ув’язнених за політично мотивованими звинуваченнями, включаючи журналістів, правозахисників та інших активістів, однак після звільнення політичні в’язні стикаються з юридичними та економічними бар’єрами, включаючи обмеження свободи пересування, неможливість отримувати судові рішення, необхідні для оскарження незаконних вироків, нагляд та неналежне медичне обслуговування через проблеми зі здоров’ям, спричинені їх ув’язненням. Колишні політичні в’язні стикаються з великими труднощами реінтеграції у свої сім’ї та суспільство після років чи десятиліть ув’язнення. Багато з них страждають від серйозних фізичних і психологічних проблем зі здоров’ям, які виникли в результаті багаторічних катувань і ув’язнення в жахливих умовах, часто в ізоляції від інших ув’язнених або у в’язницях далеко від їхніх сімей.
В Узбекистані зберігається глибока нерівність між чоловіками та жінками. Домашнє насильство залишається серйозною проблемою. Проєкт Кримінального кодексу, опублікований у лютому 2021 року, не передбачав окремого злочину, пов’язаного з домашнім насильствопм. За січень-березень 2021 р. МВС зареєструвало 11070 скарг на домагання та насильство щодо жінок. У той час як Державна комісія з питань гендерної рівності повідомила у 2019 році, що вона відкрила 197 центрів реабілітації та адаптації для жінок, які зазнали насильства. Однак, у звіті ЗМІ за червень 2020 року було зазначено, що багато таких центрів «не існували» або «не функціонували» за призначенням.
Республіка Узбекистан є глибоко своєрідною країною. Будучи до нещодавна закритою, вона, спираючись на давні історичні традиції, намагається посісти гідне місце у світовому поділі праці і світовій культурі.
Людмила Чекаленко, Інститут всесвітньої історії.