Чорногорія — невелика держава на узбережжі Адріатики, яка останніми роками стала одним із ключових партнерів України на Балканах. Країна з населенням близько 620 тисяч людей, член НАТО з 2017 року та кандидат на вступ до Європейського Союзу, стабільно підтримує Україну у війні та на міжнародних майданчиках. Чорногорія приєдналася до всіх санкцій ЄС проти держави-агресора, відкрила двері українським вимушеним переселенцям і активно розвиває двосторонні економічні та людські контакти.

У такому контексті дипломатична робота України в регіоні відіграє стратегічну роль — від зміцнення безпекових зв’язків до відкриття нових можливостей у сфері інвестицій, туризму та європейської інтеграції.

Сьогодні «Міжнародний Кур’єр» публікує інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чорногорії Олегом Герасименком.

Ми говоримо про геополітику, про підтримку України на Балканах, про перспективи економічної співпраці та про те, як Чорногорія бачить майбутнє України у складі європейської родини.

Це розмова про партнерство, яке стає все міцнішим — і про те, які можливості відкриває Україна для Чорногорії, а Чорногорія для України.

МК. Як Ви вважаєте, відносини оцінюються як «дуже добрі і дружні, без відкритих суперечок, які можуть серйозно вплинути на якість» міждержавних зв’язків, чи нейтрально рівні. 

О.Г. Я хотів би почати з одного вкрай показового епізоду в дипломатичній практиці, який нещодавно мав місце в Чорногорії. Цієї весни до Чорногорії прибув новий російський посол Олександр Лукашик (до речі, він до лютого 2022 р. був тимчасовим повіреним рф в Україні), який одразу розгорнув доволі бурхливу діяльність на всіх напрямках та поступово почав дозволяти собі зверхньо публічно коментувати проєвропейську політику Чорногорії та заяви керівництва країни, в т.ч. Президента Якова Мілатовича.  Чорногорська сторона не змогла це довго толерувати, тож МЗС Чорногорії зрештою викликало російського посла на вочевидь неприємну для нього розмову, в ході якої до нього було доведено деякі ази дипломатичного протоколу і доступно пояснено, що така поведінка є неприйнятною. Окрім того, під кінець року Чорногорія активізувала ще низку кроків для протидії зловмисному російському чиннику, одним з етапів якого має стати запровадження віз для громадян рф у 2026 р., про що заявили і Прем’єр-міністр, і Міністр закордонних справ Чорногорії. 

Це лише невеликий епізод, але він є індикатором того значного напруження, яке спричиняє деструктивна російська політика на європейському континенті, особливо в такому чутливому регіоні, як Західні Балкани. 

На цьому тлі наші з Чорногорією двосторонні відносини  якісно відрізняються — стабільно дружні й відкриті, між нашими державами й народами немає жодних політичних чи історичних суперечок, які могли би затьмарити нашу співпрацю. Навпаки — є взаєморозуміння, схожість цінностей і європейський шлях, який нас об’єднує.

Чорногорія з перших днів повномасштабного вторгнення рф зайняла чітку і  принципову позицію — вона беззастережно підтримала Україну у нашій боротьбі за свободу, територіальну цілісність і незалежність. Більше того, ще з 2014 р., коли розпочалася російська агресія проти нашої держави, Чорногорія бере участь у всіх пакетах санкцій проти Росії, синхронізуючи свою зовнішню політику зі спільною лінією ЄС і НАТО. 

Чорногорська сторона надала Україні гуманітарну підтримку, а також військово-технічну допомогу (у 2022 р., наприклад, обсяг останньої становив близько 10% від чорногорського річного оборонного бюджету), забезпечує постійну політичну підтримку, зокрема на всіх міжнародних майданчиках, бере участь у реабілітаційних програмах для українських дітей, прийняла десятки тисяч наших громадян, які рятувалися від війни. І, що особливо важливо, продовжує робити це послідовно, без коливань, навіть попри власні внутрішньополітичні виклики та зміни урядів, а також доволі обмежені матеріальні можливості (слід врахувати, що ця країна сама є нетто-реципієнтом міжнародної економічної, фінансової та технічної допомоги).

А Україна, у свою чергу, прагне активніше долучатися до регіональних і двосторонніх  форматів співпраці на Балканах. Ми розглядаємо Чорногорію як природного партнера і місток до ширшого західнобалканського простору. Показовою в цьому контексті є участь керівництва Чорногорії, при чому на регулярній основі, у самітах «Україна-Південно-Східна Європа». Цьогорічний форум у червні 2025 р., який відбувся в Одесі,  став також і новою сторінкою в українсько-чорногорських відносинах. Нашу країну вперше відвідав Глава чорногорської держави Яков Мілатович.

Тож я би сказав: це не просто добрі відносини — це партнерство, засноване на довірі та солідарності, яке неодноразово мали цілком конкретне практичне втілення, зокрема у цей важкий для нашої країни час.

МК. Є Угода про вільну торгівлю, яка набула чинності з 1 січня 2013 року. Хоча формально є вільна торгівля, але обсяги торгівлі між Україною та Чорногорією поки що дуже невеликі, чи ми просто не маємо інформації? 

О.Г. Формально Угода про вільну торгівлю діє понад десять років, але через війну, географічну відстань і відповідні складнощі з прямим транспортним сполученням потенціал дійсно реалізований лише частково. 

Ми активно працюємо над тим, щоб ця угода не залишалася лише на папері, а перетворилася на практичний інструмент для бізнесу. Так, після підписання у квітні 2024 р. «транспортного безвізу» для вантажних перевезень ми спостерігаємо реальний зсув: товарообіг постійно зростає, в рази. За минулий рік лише торгівля товарами сягнула понад 67 млн доларів. Попри всі складнощі воєнного часу. Поступово формується запит на українські технології та досвід в енергетичній сфері, зокрема у відновлюваній енергетиці, ІТ-рішеннях, сільському господарстві. Нікуди не поділися з Чорногорії й українські туристи, хоча, звісно, ці показники значно менші, ніж у період до 2022 р.

Без огляду на цифрові показники та масштаб країни головним є той факт, що з’явилася динаміка і зацікавлення бізнесу. А після війни, переконаний, наш економічний діалог стане набагато інтенсивнішим. Потенціал існує. І він значний.

Із останніх позитивних прикладів у цьому контексті слід згадати проведену 28 жовтня онлайн-конференцію між торгово-промисловими палатами України і Чорногорії. Будуть наступні кроки. Контакти розширюються, бізнес-активність зміцнюється.

МК. Чорногорія підтримує Україну у її боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність, зокрема після повномасштабного вторгнення РФ, в чому це виражено? Гуманітарна допомога?

О.Г. Фактично все перелічене. Чорногорія, хоч і невелика країна (населення трохи більше 600 тис.), але поводиться як справжній партнер. Я вже згадував про конкретний зміст чорногорської підтримки та допомоги, але дозвольте дещо детальніше зосередитися саме на темі надання прихистку нашим громадянам, які змушені були шукати порятунку від російської агресії та окупації.

На піку 2022 р. кількість українських переміщених осіб у Чорногорії досягала понад 6% від населення Чорногорії — і це був найвищий показник у Європі за відсотковим співвідношенням. Так, після звільнення значної частини українських територій багато з них, хто мав таку можливість, повернувся до своїх домівок. Але чимало наших громадян змушені були залишитися. Усі вони отримали можливість набути статус тимчасового захисту, доступ до медицини, освіти, працевлаштування. Не було зафіксовано жодних масштабних чи систематичних проблем, з якими би наші люди в Чорногорії стикалися. Так само не було системних проявів ксенофобії чи дискримінації. Чорногорці – народ із власною волелюбною героїчною традицією – з розумінням та співчуттям поставилися до тих випробувань, які спіткали Україну й українців. Відтак – ставлення як місцевої влади, так і звичайних громадян до українців було підкреслено теплим та дружнім.

Навесні 2022 р. за сприяння Посольства було створено Українську асоціацію «Добра справа» (першу офіційно зареєстровану українську ГО в цій країні), а далі в рамках Асоціації – 4 Українські центри в містах Подгориці, Будві, Барі та Херцег-Нові. Ці центри стали справжніми осередками нашої громади, місцями збереження та плекання нашої культури й ідентичності, гуманітарними хабами та освітніми просторами, особливо для юних поколінь. Українські центри регулярно організовують культурні заходи, фестивалі, благодійні ініціативи. Наприклад, вже четвертий фестиваль «Україніада» (25 жовтня 2025 р.) у муніципалітеті Херцег-Нові став чудовим прикладом справжньої «народної дипломатії», яка зміцнює імідж України за кордоном. Серед учасників – такі відомі виконавці, як Олег Скрипка, Patsyki z Franeka та інші діячі мистецтва.

 З часом значна частина українців повернулася з Чорногорії додому із доволі теплими спогадами про чорногорську емпатію й гостинність. Наразі загальна кількість українських громадян, які мешкають у цій країні, відповідно до офіційних даних чорногорської сторони, складає близько 9,5 тис. осіб. Українська громада в Чорногорії стала справжнім мостом між нашими народами. 

Також Чорногорія підтримує освітні, культурні та благодійні проєкти — наприклад, програму відпочинку дітей захисників України на чорногорському узбережжі. Для невеликої держави це надзвичайно вагомий і щирий крок. І впевнений, що ця людська підтримка залишиться одним із найміцніших фундаментів нашого партнерства.

МК. Інвестиції та інші проєкти — ще на досить скромному рівні, потребують активізації?

О.Г. Безумовно, є потенціал у туризмі, логістиці, цифрових технологіях. Ми працюємо над тим, щоб українські компанії отримували більше можливостей у Чорногорії — як інвестори або як постачальники послуг. Деякі українські бренди вже присутні на чорногорському ринку, а деякі поступово вивчають місцевий ринок для подальших кроків у цьому напрямку. 

Свою роль відіграє й міжрегіональна співпраця (наприклад, побратимські зв’язки між містами Цетинє—Харків, Бар-Бар та ін.). Це не лише гуманітарні контакти, а й платформи для майбутніх економічних зв’язків. Ми прагнемо, щоб ці відносини поступово трансформувалися у сталі бізнесові моделі.

Більше того, Прем’єр-міністр Чорногорії М.Спаїч у липні 2025 р., беручи участь у конференції URC-2025 чітко  зазначив, що його країна буде готова сповна долучитися до повоєнної відбудови України.

МК. Чорногорія є членом НATO (з 2017 року) і має євро-атлантичну орієнтацію.
Україна зацікавлена в розширенні політичної солідарності зі своїми партнерами щодо протидії російській агресії; у цій площині Чорногорія виступає як партнер? 

О.Г. Безумовно. Ми цінуємо Чорногорію як активного партнера у протидії російській агресії. Її членство в НАТО є доказом того, що навіть невеликі країни можуть робити помітний внесок у безпеку Європи.

Чорногорія долучається до навчань, бере участь у розробці ініціатив щодо кіберзахисту, протидії дезінформації, сприяє обміну досвідом у сфері реформування сектору оборони. Тема кібербезпеки є доволі чутливою й актуальною для чорногорської сторони, адже країна в 2022 р. пережила вкрай масштабний кібернапад на свою урядову ІТ-інфраструктуру. Водночас країна стикається з внутрішніми викликами — судова реформа, боротьба з корупцією, політична поляризація — але навіть за цих умов вона лишається стабільним і надійним партнером України.

Для нас важливо, що чорногорська громадськість зберігає високий рівень підтримки України. Це не просто політична декларація — це позиція суспільства, а вона найміцніша.

Зрештою, членство в НАТО для Чорногорії є найкращим запобіжником для будь-яких форм зовнішньої агресії та серйозної дестабілізації. Майбутнє членство в ЄС лише додатково посилить цю стійкість і стане, як нещодавно заявив Президент Чорногорії Я.Мілатович, найкращим захистом від деструктивного впливу третіх сторін, включаючи Москву.

МК. Як політична ситуація всередині Чорногорії — із викликами щодо реформ (правосуддя, боротьба з корупцією) — може впливати на її здатність бути стабільним партнером, навіть у питаннях обміном досвідом?

О.Г. Чорногорія, як і більшість молодих демократій, переживає природний і складний етап внутрішньої політичної трансформації. Він нам в Україні доволі знайомий. Це процес, який завжди супроводжується дискусіями, конкуренцією політичних сил, пошуком балансу між реформаторським темпом і соціальною стабільністю.

Так, це виклик. Певна політична фрагментація, боротьба за інституційний контроль, питання судової реформи чи антикорупційної політики — усе це впливає на швидкість ухвалення рішень, але не змінює стратегічного курсу країни.

Також Чорногорія стабільно зберігає свою євроатлантичну орієнтацію. Незалежно від політичних змін, усі уряди останніх років підтверджували незмінність курсу на повноправне членство в Європейському Союзі. А це означає продовження реформ у правосудді, боротьбі з корупцією, зміцненні незалежних інституцій.

Варто пам’ятати, що Чорногорія як член НАТО має розвинені демократичні механізми контролю та балансу влади. Її інституції — включно з громадянським суспільством і медіа — досить активні й зрілі, щоб не допустити відкату від демократичних стандартів. Тому, навіть попри періодичні політичні кризи чи часту зміну урядів, Чорногорія залишається передбачуваним і надійним партнером і Європи, і України.

Президент Чорногорії Яков Мілатович у Стокгольмі 20.10.2025 року

Для нас важливо, що стратегічна спрямованість країни не викликає сумнівів, — чорногорське суспільство впевнено обирає європейський шлях. А отже, ці внутрішні виклики не є перешкодою для партнерства, а навпаки — створюють додаткові можливості для обміну досвідом. Україна також проходить свій шлях реформ, тому ми добре розуміємо, наскільки складно одночасно воювати за свою незалежність і модернізувати державу.

Ми бачимо в Чорногорії державу, яка щиро прагне вдосконалюватися, боротися з корупцією, забезпечувати верховенство права. І це нелегкий процес, це визначають і самій Чорногорії, і в ЄС. Саме такі країни, навіть попри тимчасові труднощі, є стабільними партнерами — бо їхня сила полягає у відкритості, самокритиці та готовності до змін.

МК. Чорногорія як країна-кандидат на вступ у Європейський Союз, має власні орієнтири щодо реформ. Це створює простір для співпраці з Україною (яка теж має євроінтеграційні амбіції) — або як проєктом взаємодії, або як політичного обміну досвідом, та спільного впливу.

О.Г. Звісно, що такий простір існує. І він доволі широкий. Україна уважно вивчає досвід Чорногорії, яка вже понад десять років веде переговори з ЄС. Ми маємо спільні теми — верховенство права, енергетичний перехід, адаптація законодавства. Є сенс створити спільну платформу для обміну досвідом між нашими урядами та громадськими інституціями.

Як зазначає ЄК в останньому звіті, оприлюдненому 4 листопада 2025 р., Чорногорія однозначно посідає лідерські позиції на шляху європейської інтеграції серед країн Західних Балкан і має цілком реальні шанси набути членства в ЄС до кінця 2028 р., що відкрито декларує політичне керівництво країни. 

Відповідно, чорногорський досвід може бути корисним для України. Водночас і ми маємо чим поділитися — зокрема, у сфері цифровізації, електронного урядування, децентралізації. Наші реформи, попри війну, просуваються, і це унікальний досвід для інших країн-кандидатів у ЄС. 

МК. Чорногорія має складні відносини з Росією (історично, енергетично, медійно), що створює як виклики, так і можливості для співпраці з Україною в контексті безпеки. В чому Ви бачите перспективи?

О.Г. Безперечно. Російський вплив у Європі — це не лише війна, а й корупційні схеми, енергетичний шантаж, пропаганда, спроби розколоти суспільства. Чорногорія це добре розуміє — вона вже не раз ставала мішенню дезінформаційних кампаній, хакерських атак, політичних провокацій.

Ми активно співпрацюємо у сфері кібербезпеки, протидії відмиванню грошей, інформаційній стійкості. І ця співпраця лише розширюватиметься. Поразка російської агресії проти України означатиме також крах усього механізму деструктивного російського впливу в регіоні Західних Балкан.

Так, історично русофільство було доволі знаковим явищем у чорногорському суспільстві, на це були цілком вагомі історичні причини (в т.ч. – слід визнати – і відсутність спільного кордону з російською державою). Однак більша частина чорногорців сьогодні розуміє, що будь-які позитивні сторінки історії не можуть слугувати виправданням тих злочинів, які рф сьогодні чинить проти України. 

МК. Чорногорія може бути важливим союзником України в рамках західно-балканського і євроатлантичного простору, а це спільні заяви, підтримка в міжнародних організаціях, координована позиція щодо безпеки. Як розуміємо, Україні варто використовувати статус Чорногорії як члена НАТО для просування теми безпеки Чорноморсько-балканського простору, а також обміну досвідом у реформуванні оборонного/безпекового секторів.

О.Г. Безумовно. Чорногорія є важливим союзником і партнером України у регіональній системі безпеки. Її членство в НАТО — це не лише гарантія власної стабільності, а й фактор стримування деструктивних впливів Росії в регіоні.
Налагоджена комунікація між відповідними органами України та Чорногорії в безпековій сфері. Зокрема, восени 2022 р. тодішній Міністр оборони Чорногорії Філіп Аджич відвідав Україну та провів низку зустрічей з українськими колегами, було обговорено низку відповідних питань, що становлять обопільний інтерес. Окрім того, чорногорська сторона демонструє значну зацікавленість у обміні досвідом у сфері кібербезпеки та інформаційної стійкості, відбуваються контакти між компетентними органами України та Чорногорії.

Водночас бачимо потенціал для координації позицій у рамках НАТО і ЄС щодо безпеки Чорноморсько-Балканського регіону. Це спільний простір, де перетинаються наші інтереси — від енергетичної безпеки до протидії гібридним загрозам. Україна має унікальний бойовий досвід, а Чорногорія — досвід інституційної адаптації до стандартів Альянсу. Разом це може дати дуже вагомий синергетичний ефект.

МК. Інфраструктура та транспорт: створення логістичних ланцюгів, наприклад, український експорт → Балкани/Середземномор’я через Чорногорію. 

О.Г. Ми працюємо і над цим, безперечно. З огляду на ситуацію триваючої війни на Чорному  морі, пошук нових логістичних маршрутів — це питання виживання для української економіки. Чорногорія, з її морським портом Бар, може стати частиною альтернативного коридору для українського експорту до Балкан і Середземномор’я.

Ми вже обговорювали можливості сполучення української залізничної системи з балканськими логістичними хабами, включно з використанням чорногорських портів для контейнерних і зернових перевезень. Це потенційно може стати в майбутньому не лише економічним, а й стратегічним проєктом, який би посилив інтеграцію України у південноєвропейські транспортні мережі.

Однак слід враховувати доволі обмежені потужності чорногорської залізничної та дорожньої інфраструктури та, відповідно, її пропускну спроможність. Це є наразі, деякою мірою, стримуючий фактор для розкриття повноти інфраструктурної співпраці між нашими країнами. Однак цей напрямок є перспективним, оскільки Чорногорії веде активну роботу над модернізацією своєї існуючої інфраструктури. Тут є чималий простір для майбутньої взаємодії.

МК. Сільське господарство/харчова промисловість: Україна — великий сільгоспвиробник. Чорногорія — ринок, можливо, транзит до інших країн Балкан, яка перспектива?

О.Г. Звичайно. Україна — один із найбільших виробників аграрної продукції у Європі, а Чорногорія — невеликий, але якісний ринок, який дедалі більше орієнтується на європейські стандарти якості. Ми бачимо можливості для експорту українських зернових, олії, продуктів переробки, добрив, ветеринарних препаратів. Окрім того, Чорногорія може стати транзитним майданчиком для просування українських продуктів на ринки Західних Балкан. 

МК. Якими є подальші кроки, шляхи та напрями для розвитку та поглиблення дружби й співпраці між Україною і Чорногорією?

О.Г. Наразі існує доволі значний потенціал для поглиблення співробітництва між нашими країнами в численних сферах. Особливо динамічний стрибок у цьому сенсі варто очікувати у повоєнний період.

Якщо ж говорити про більш близьку перспективу та конкретику, то ми спільно працюємо над організацією візиту урядової делегації разом із Прем’єр-міністром Чорногорії Мілойком Спаїчем. Це дозволить дати новий імпульс існуючій співпраці, запустити нові її напрямки та, що особливо важливо, суттєво розширити договірно-правову базу між нашими державами.

Я переконаний: після завершення нинішньої війни ми точно побачимо якісно новий рівень українсько-чорногорського партнерства — економічного, політичного, культурного. Бо це не просто дипломатія — це історія справжньої дружби двох народів, перевіреної часом. Українці завжди пам’ятатимуть, хто їм прийшов на допомогу у лиху годину.

МК. Регіональна співпраця. Участь у балканських ініціативах: Україна може виступити з регіональним партнерам у Балканах, Чорногорія — як місток до Західних Балкан.

О.Г. Ми не сприймаємо Балкани лише як регіон спостереження — це простір партнерства, де Україна може бути активним гравцем. І Чорногорія в цьому контексті — один із наших ключових партнерів і провідників регіональної інтеграції.

Найцінніше — це людський вимір. Ми говоримо не лише про політичну підтримку чи економіку, а про справжню дружбу між людьми. Чорногорці від першого дня війни стояли поруч із нами — не словами, а діями. І українці це пам’ятають.

Наші країни — різні за масштабом, але подібні духом. І Україна, і Чорногорія знають, що таке боротьба за свободу, за право самостійно визначати своє майбутнє. Нас у історичному вимірі об’єднує волелюбний дух. Сьогодні нас об’єднує спільне бачення — вільна, єдина, демократична Європа без страху перед диктатурами. Насамкінець – ми культурно, мовно та ментально близькі народи.

МК