Президент Володимир Зеленський чітко окреслив – Україні потрібна стабільна фінансова допомога, як мінімум ще два-три роки. Це не прохання — це стратегічне бачення.

Кожен євро і кожен долар зовнішньої підтримки сьогодні перетворюється на броню, світло, відновлені міста, робочі місця та впевненість у завтрашньому дні.

Тому особливе значення має розморозка російських активів. Це не просто джерело коштів — це акт справедливості. Гроші держави-агресора мають служити відбудові зруйнованого, а не лежати мертвим капіталом у європейських банках. Кожен євро з цих активів — це відновлений будинок, нова школа, лікарня, захищене життя.

Світ бачить, що Україна бореться не лише за себе — вона бореться за цінності, які є основою вільної Європи. Тому фінансова допомога — це не «пожертва», а інвестиція у безпечний, демократичний континент.

Україна вже довела, що кожен отриманий ресурс використовується відповідально. Кожен транш ЄС, МВФ чи Світового банку — це крок до стабільної економіки, реформ, модернізації й відновлення.

І саме зараз — момент, коли підтримка стає символом віри в перемогу. Віра у відбудову — це віра в життя.
Фінансова допомога — це не лише цифри у звітах. Це тисячі врятованих родин, нові мости, електрика у домівках, зарплати лікарів і вчителів, тепло в школах узимку.

Коли Європа ухвалює рішення про підтримку України, вона фактично говорить:

«Ми віримо у вас. Ми поруч. Ми разом творимо нову Європу — без страху, без агресії, з гідністю і свободою».

Меседж «ще 2–3 роки» — це не про безкінечне «фінансування війни», а про міст між воєнним бюджетом і масштабованою реконструкцією. 

Для України — завдання зберегти «якір» МВФ, пришвидшити інвест-вікно й інституціоналізувати доходи від активів РФ.

 Лише так можна уникнути касових розривів і реально перейти від витримки до відбудови. 

Вікторія Ліснича