(за матеріалами звіту ENISA Threat Landscape 2025)

Європейське агентство з кібербезпеки (ENISA) у звіті Threat Landscape 2025 наголошує про те, що кіберпростір більше не є допоміжним середовищем — він став повноцінним театром геополітичної конкуренції.
Загрози еволюціонують від точкових атак до системного, довгострокового тиску на економіку, суспільство та державні інститути.

Серед 4900 задокументованих інцидентів у межах ЄС домінують не хаотичні злочини, а структуровані кампанії з елементами шпигунства, дестабілізації та економічного впливу. 

Кіберпростір у 2025 році став повноцінним виміром геополітичного протистояння. Звіт Європейського агентства з кібербезпеки (ENISA Threat Landscape 2025) фіксує понад 4900 підтверджених інцидентів у державах-членах ЄС, що свідчить про системність і координацію атак. Зловмисники діють не ізольовано — формується мережеве середовище, у якому перетинаються інтереси держав, кримінальних структур та ідеологічних угруповань.

Для України, що перебуває на перетині воєнних і кіберконфліктів, результати цього дослідження мають особливу вагу, вони визначають напрями розвитку власної системи кібероборони, інтегрованої у європейський простір безпеки.

Еволюція загроз

ENISA констатує перехід від поодиноких атак до тривалих кампаній стратегічного впливу.
Кібероперації дедалі частіше мають комплексний характер, поєднуючи елементи шпигунства, дестабілізації та інформаційних маніпуляцій.

ENISA фіксує вибуховий ріст доступності злочинних технологій:

• Ransomware-as-a-Service (RaaS),
• Phishing-as-a-Service (PhaaS),
• AI-aided attack suites.

Ці моделі працюють за логікою легального SaaS: будь-хто може «орендувати» інфраструктуру для фішингу або шкідливого коду без глибоких технічних знань.
Така «демократизація злочинності» створює ситуацію, коли межа між професійним хакером і звичайним зловмисником фактично стирається.

AI-інструменти радикально змінюють динаміку атак:

• системи здатні персоналізувати фішинг-листи з точністю до поведінкових шаблонів;
• генеративні моделі (LLM) застосовуються для створення переконливих «соціальних пасток»;
• автоматизація дозволяє проводити сотні спроб компрометації паралельно, що виснажує ресурси захисників.

Таким чином, головною загрозою стає масштабованість і швидкість адаптації зловмисників, а не лише їх технічна майстерність.
Кіберзлочинність перетворюється на політичний інструмент, що підриває довіру до інститутів і створює економічні втрати, еквівалентні масштабним фізичним диверсіям. Таким чином, безпека в кіберсфері вже не обмежується технічними засобами — вона набуває стратегічного виміру на рівні політик, дипломатії та оборони.

Демократизація кіберзлочинності та роль штучного інтелекту

Одним із ключових трендів 2025 року є доступність інструментів атак.
Моделі типу Ransomware-as-a-Service (RaaS) і Phishing-as-a-Service (PhaaS) дали змогу навіть некваліфікованим користувачам проводити складні операції.
Штучний інтелект радикально знизив поріг входу у кіберзлочинність, тому що генеративні моделі створюють переконливі фішингові листи, симулюють людську мову та імітують поведінку легітимних співрозмовників.

ENISA вказує, що понад 80 % фішингових кампаній у 2024–2025 рр. використовували AI-підтримку. Це зумовлює необхідність переходу від традиційної захисної парадигми до аналітичної моделі поведінкової безпеки, заснованої на постійному моніторингу аномалій і прогнозуванні ризиків.

Конвергенція акторів та «гібридизація» загроз

Звіт ENISA наголошує на стиранні меж між видами акторів.
Державні структури, активісти, злочинні групи та приватні організації дедалі частіше діють у спільному інформаційному полі.
Утворюється феномен convergent threats — загроз, у яких поєднуються фінансові, політичні та пропагандистські мотиви.

Така взаємодія створює нову архітектуру ризику, Визначення джерела атаки стає майже неможливим, а отже, традиційні механізми правового реагування втрачають ефективність. Для України це сигнал щодо необхідності розбудови мультисекторальної моделі кібероборони, де співпраця держави, бізнесу та наукової спільноти має вирішальне значення.

Критична інфраструктура як головна ціль

ENISA визначає, що найбільше атак припадає на державне управління (38 %), а також транспорт, енергетику та телекомунікації. ENISA підкреслює, що публічний сектор, енергетика, транспорт і комунікації залишаються найуразливішими секторами.
Компрометація постачальників хмарних сервісів, впровадження шкідливих драйверів і втручання у ланцюги постачання свідчать про зміну логіки атак, замість прямого вторгнення зловмисники прагнуть захопити екосистему, використовуючи залежності між постачальниками.

Для України, що поступово інтегрується до європейських енергетичних і цифрових систем, це означає потребу гармонізації стандартів безпеки, посилення аудиту та створення резервних комунікаційних каналів.

Людський фактор і психологічна складова атак

Попри технологічну складність сучасних загроз, до 60 % інцидентів починаються з людської помилки — відкриття шкідливого листа або завантаження підробленого файлу.

Штучний інтелект лише підсилює цю тенденцію — з’являється «психологічно точний» фішинг, де кожен лист або повідомлення максимально персоналізоване під ціль.

У цьому контексті стратегія кіберзахисту вже не може зводитись до технічного фаєрвола.
Потрібна культура кібергігієни, у якій кожен працівник — це елемент оборони.
ENISA наголошує: кібербезпека стає елементом культури організації, а не лише її ІТ-інфраструктури.
Звідси — вимога до постійного навчання персоналу, тестування стійкості до соціальної інженерії та формування свідомої поведінки у цифровому середовищі.

 Європейський кіберщит

Європейський Союз послідовно вибудовує модель колективної кібероборони, засновану на директивах NIS2 та CER.
Ключові елементи — мережа національних CSIRT, механізм кризового реагування, спільна платформа аналітики загроз та інвестиції у кіберосвіту через програми Digital Europe і Horizon Europe. 

Ключові елементи майбутньої архітектури кібероборони ЄС:

1. Інтегровані центри реагування (CSIRT Network) — для координації між державами-членами.
2. Європейська академія кіберзахисту — для підготовки фахівців і обміну даними.
3. Механізм кіберкризового реагування — спільний протокол дій під час масованих атак.
4. Програма інвестицій у стійкість інфраструктури — через Digital Europe Programme та Horizon Europe.

Для України участь у цих процесах — не лише технічна інтеграція, а політичний сигнал належності до єдиного європейського простору кібербезпеки.

Для України участь у цих ініціативах означає не лише технічну взаємодію, а й визнання її суб’єктності в європейській системі безпеки.
Розвиток власних центрів реагування, узгодження законодавства та приєднання до європейських кіберінституцій мають стати стратегічним пріоритетом.

Пріоритети кіберстійкості України

1. Інституційна інтеграція з системою ENISA-CERT та розширення обміну розвідувальними даними про загрози.
2. Розвиток освітніх і наукових ініціатив у сфері кібербезпеки — створення національної академії кіберзахисту.
3. Підвищення стандартів захисту критичної інфраструктури відповідно до NIS2.
4. Стимулювання кіберзрілості бізнесу через пільгові програми, сертифікацію та аудит.
5. Розбудова системи кібердипломатії як складової зовнішньої політики України. Таким чином, кіберзагрози 2025 року характеризуються не лише кількістю інцидентів, а передусім — якісною зміною природи ризику.
   Кіберпростір перетворюється на стратегічний домен, у якому формуються нові відносини сили, впливу й економічного домінування.
   Для Європи та України основним завданням стає не ліквідація загроз, а формування здатності до безперервної адаптації.

У межах національної стратегії кібербезпеки до 2030 року Україна має сконцентруватись на кількох ключових напрямах:

• Інституційна інтеграція з європейською системою ENISA-CERT, це синхронізація процедур інцидент-менеджменту.
• Розвиток національного центру кіберосвіти при підтримці ЄС і НАТО.
• Захист критичної інфраструктури — створення багаторівневої системи резервування і сегментації мереж.
• Відкриті платформи обміну аналітикою загроз (Threat Intelligence Sharing).
• Підтримка малого та середнього бізнесу у підвищенні кіберзрілості — через субсидії та стандартизовані програми аудиту.

Це не лише підвищить стійкість, а й створить позитивний імідж України як надійного цифрового партнера ЄС.

У сучасному світі кібербезпека — це не стан, а процес, не інструмент, а політика.
Від швидкості, з якою Україна зможе інтегруватися в європейську архітектуру кіберстійкості, залежить її майбутня роль у системі безпеки континенту.

Володимир  Гаркуша