Автор: Олена Рута
Дата: 26 липня 2025 року
У часи зростання соціального тиску й геополітичної нестабільності демократичні держави стоять перед вибором — чи здатні вони відрізнити протест від деструкції. Випробування британської демократії, схоже, лише починається.
У Великобританії на горизонті формується нове політичне об’єднання, яке викликає гарячу полеміку серед політикуму. Йдеться про неформалізовану, але дедалі виразнішу коаліцію між колишнім лідером Лейбористської партії Джеремі Корбіном та депутаткою Зарах Султаною, яка в 2024 році втратила партійну підтримку.
Попри те, що нова політична платформа ще не зареєстрована, її потенціал та ідеологічне наповнення викликають занепокоєння серед британських політичних еліт.
Радикальний лівий реванш
Якщо довіряти численним витокам та заявам у соцмережах, нова партія — це спроба об’єднати антисистемний лівий електорат, мусульманські громади та активістів, незадоволених центристським курсом Кіра Стармера. Султана відверто заявляє, що лейбористи «зрадили ідеали справедливості» та «не змогли покращити життя людей». Вона прямо звинувачує чинний уряд у «співучасті в геноциді» палестинців, використовуючи терміни, що подекуди суперечать міжнародному праву.
Такий дискурс може знайти підтримку серед розчарованих молодих виборців та активістських середовищ, однак несе ризики радикалізації політичного простору. Корбін, попри свою репутацію «антирасистського борця», залишив після себе спадщину, пов’язану зі звинуваченнями в антисемітизмі, які стали серйозною кризою для лейбористів у 2018–2019 роках.
Хто така Зара Султана?
Депутатка від Ковентрі Саут, яка прийшла до парламенту у 2019 році на хвилі корбіністського підйому, завжди вирізнялася гучною риторикою: від засудження монархії до підтримки «насильницького опору палестинців». Її попередні пости у соцмережах викликали обурення як серед консерваторів, так і в середовищі поміркованих лейбористів.
Зокрема, Султану звинувачували в расистських висловлюваннях у студентські роки, у використанні зневажливих слів щодо білих жінок і єврейських студентів. Хоча вона згодом вибачалася і позиціонувала себе як антисексистську та антирейцистську активістку, її публічний образ залишається суперечливим.
Чому ця партія — виклик для британської демократії?
На перший погляд, ініціатива Корбіна-Султани виглядає як чергова спроба створити нішеву ліву силу на тлі розчарування Лейбористами. Проте контекст набагато складніший.
По-перше, мова не лише про класову боротьбу.
Нова платформа активно експлуатує конфлікт на Близькому Сході, вдаючись до надзвичайно емоційної та однобічної риторики. Це не лише відштовхує значну частину британських єврейських громад, а й підриває позиції Лейбористів, які намагаються балансувати між підтримкою прав палестинців і засудженням терористичних актів.
По-друге, нова сила посилює поляризацію.
На противагу поміркованому лібералізму партії Стармера чи правому популізму Фаража, партія Корбіна-Султани пропонує агресивно класову, антикапіталістичну, антиімперську модель, яка межує з революційною. Це збільшує ризик дестабілізації суспільного консенсусу.
По-третє, вона може роздрібнити лівий фланг.
Лейбористська партія сьогодні має реальний шанс повернути владу, однак відкол радикального крила може коштувати перемоги на виборах. Подібний сценарій уже відбувався у 1980-х, коли ліві розколи вивели консерваторів на довге правління.
Риторика, що лякає
Мова йде не просто про «альтернативу» чи «моральний протест». Зара Султана закликала «святкувати» смерть Тоні Блера. Учасники руху часто використовують гасла на кшталт «Zionist scum» або «геноцидний уряд». Така мова не тільки розпалює ненависть, а й порушує межі допустимого політичного дискурсу у демократичній державі.
Що очікує Британію?
Зрозуміло що поява нової партії, ймовірно, не змінить розкладу сил у парламенті, однак може вплинути на окремі округи з великою мусульманською присутністю та молодими активістами. Якщо партія інституціалізується, вона може стати постійним викликом для Лейбористів, відтягуючи голоси та виносячи гострі теми на порядок денний. Такім чіном, ростання таких сил може привести до загального радикального зсуву британської політики — як зліва, так і справа, на тлі розчарування в традиційних партіях.
Лейбористи повинні зайняти чітку позицію щодо кордонів допустимої критики, щоб не втратити центристський імідж, а громадяни мають розрізняти між конструктивною опозицією та популізмом, що маскується під соціальну справедливість.
Лондон