Авторитарне табу знято. Земля — наш найдорожчий скарб — нарешті перестала бути забороненим плодом. 1 липня 2021 року запрацював ринок сільськогосподарських земель, і з того моменту країна зробила історичний крок назустріч свободі, справедливості та розвитку.
Україна скасувала один із найдовших земельних мораторіїв у світі. Двадцять років без права купити, продати чи передати спадщину без бюрократичного болота — це була реальність понад 7 мільйонів українців, які отримали паї ще з 90‑х. Земля була, але вона не належала. Її не можна було використовувати вільно, нею не можна було ризикувати, на неї не можна було розраховувати. І найголовніше — її не можна було любити як свою.
Сьогодні, у 2025 році, ми живемо в зовсім іншій країні. Середня ціна за гектар зросла майже вдвічі — з 24 тисяч гривень до понад 68 тисяч. На заході — до 100 тисяч. У Дніпропетровській області — аж до 350 тисяч гривень за гектар. Земля більше не мовчить. Вона в голос говорить про свою цінність. І її голос чують — інвестори, фермери, громади.
Села, що десятиліттями виживали, отримали шанс. Громади — додаткові надходження в бюджети. Власники — реальний дохід, а не мізерну орендну плату. А головне — земля стала активом. Не просто територією під ногами, а ресурсом майбутнього.
Ринок ще молодий і вразливий. Залишаються страхи: рейдерство, тіньові схеми, слабкий кадастр. Деякі політики й досі грають на недовірі селян, експлуатуючи міфи про “розпродаж України”. Але ці міфи розсипаються при зіткненні з фактами: землю не скупили іноземці, а українські фермери, навпаки, отримали більше прав, ніж будь-коли раніше.
Юридичні особи — компанії, які справді хочуть працювати в полі, а не в офшорах — підняли планку. Вони платять більше, інвестують, наймають людей, модернізують техніку. Це вже не просто “ринок”, це — змагання за майбутнє.
Ринок землі — це не фінал, а початок великого шляху. На сьогодні ми маємо:
1. Дати селянам доступ до дешевих кредитів під заставу землі.
2. Цифровізувати всі реєстри та прибрати бюрократичні перепони.
3. Захистити від рейдерства й шахрайства.
4. Дозволити громадам обирати: здавати в оренду, розвивати кооперативи чи продавати лише локальним фермерам.
Бо земля — це не лише економіка. Це — культура, родинна історія, пам’ять поколінь. І реформа ринку землі — це про повагу. До себе, до свого коріння, до майбутнього своїх дітей.
Коли бабуся, власниця паю в Черкаській області, отримує 15 тисяч гривень за гектар, не за сезон, а щороку — це гідність. Коли фермер у Тернопільській бере кредит під свій пай і купує новий трактор — це розвиток. Коли громада у Полтавській області будує школу за орендну плату з комунальної землі — це перемога.
Ми довго чекали, щоб земля знову стала нашою. Сьогодні вона ожила. І вже не мовчить.
І тепер — головне її не зрадити.
Віктория Ліснича