Ефективно керовані цифрові посвідчення особи важче втратити, викрасти чи знищити, ніж фізичні документи, що гарантує громадянам можливість отримувати критично важливу підтримку навіть під час воєн та стихійних лих. Зростаючий попит і нові технологічні рішення свідчать про те, що мета надання цифрових посвідчень майже одному мільярду людей до 2030 року є досяжною.
ЛОНДОН/БРАЗИЛІЯ – Можливість підтвердити свою особистість ми зазвичай вважаємо чимось самозрозумілим, а видане державою посвідчення особи слугує ключем доступу до найважливіших послуг, зокрема медичних і банківських, а також реєстрації прав власності. Але воно є не у всіх. Саме тому така важлива поставлена ООН мета сталого розвитку №16.9: “забезпечити всіх посвідченням особи” до 2030 року.
Ще цінніші цифрові посвідчення особи (так звані Digital ID). На відміну від фізичних документів, їх не можна загубити, вкрасти або знищити. Цифрові ID виявилися особливо важливими в Україні, яку роздирає війна, і в Бразилії, що постраждала від повеней, тому що вони дозволили громадянам, чиї фізичні документи були загублені або знищені, отримати необхідну допомогу – як особисто, так і в онлайні.
Попри всі ці переваги, приблизно 850 млн людей у світі не мають офіційного посвідчення особи. Утім, зростання попиту та поява нових технологій означають, що мета загального охоплення цифровими ID до 2030 року виглядає досяжною.
Якщо говорити про бік попиту, то цифрові посвідчення особи сприяють охопленню фінансовими послугами, розширюють участь в економіці, допомагають боротися з шахраями, які претендують на допомогу. За розрахунками компанії McKinsey, програми видачі цифрових посвідчень здатні збільшити ВВП країни на 3-13% до 2030 року. Якщо ж говорити про сторону пропозиції, то за останні десять років ми дізналися багато нового про можливості та проблеми, пов’язані з системами цифрових ID. Як показує приклад недорогих інструментів, подібних до “Модульної платформи ідентифікації з відкритим кодом”, ці програми можна реалізувати дешево й ефективно.
Але зберігаються серйозні проблеми. Почати з того, що майже мільярд людей без цифрових ID проживають у десятках різних країн з несхожими механізмами управління, демографічною структурою, технічним потенціалом. Універсальний підхід непрактичний і небажаний: системи ідентифікації потрібно адаптувати до унікальних потреб і культурних норм кожної країни.
З державою, яка зазвичай видає і регулює цифрові посвідчення, пов’язаний ризик зловживань. Оскільки правових рамок для стандартних глобальних підходів немає, влада зобов’язана вживати заходів захисту, щоб гарантувати відповідальне використання цих систем.
З цією метою ми нещодавно зібрали видних політиків, лідерів громадянського суспільства та експертів з цифрової інфраструктури під егідою ініціативи “17 кімнат” з метою розробити стратегії вдосконалення та розширення систем цифрових посвідчень. Учасники постаралися виявити “хороший досвід” цифрових ID, який допоміг би урядам впроваджувати ці системи та управляти ними (за підтримки міжнародних організацій і спонсорів).
Корисною виглядає модель державних статистичних служб. У багатьох країнах ці служби порівняно захищені від політичного тиску, що дозволяє їм зберігати конфіденційність даних, підвищувати авторитет і довіру суспільства. Крім того, домогтися відповідального і масштабного розвитку систем цифрових ID можна за допомогою прозорих і незалежно підготовлених стандартів їх розроблення, впровадження та обслуговування.
Ми пропонуємо п’ять принципів розроблення надійних систем цифрових ID. По-перше, цифрові та фізичні посвідчення особи викликають більше довіри, коли їх можна перевірити, вони відповідають індивідуальним перевагам, вимагають мінімального збору даних. Наприклад, Тайвань збирає тільки такі дані, які необхідні для конкретної транзакції. Це дозволяє користувачам вибірково розкривати персональну інформацію за допомогою безпечних методів верифікації (так звана “меронімність”).
По-друге, уряди повинні тісно співпрацювати з партнерами з громадянського суспільства для зниження ризиків і демонстрації користі ID. Один із можливих підходів: за допомогою механізмів публічного використання дозволити організаціям громадянського суспільства тестувати системи ID, вже на ранніх етапах виявляючи потенційні проблеми. Повчальним є досвід Ямайки з цифровими ID: до роботи не було залучено недержавних стейкхолдерів, тому виникла широка недовіра, що сповільнило впровадження системи та знизило її ефективність. Навпаки, Асоціація журналістів Західної Африки підвищила відповідальність влади, навчивши журналістів користуватися цифровою громадською інфраструктурою (ЦГІ), зокрема цифровими ID, для моніторингу та висвітлення дій уряду. Низка інших ініціатив, наприклад, SlashRoots у Карибському басейні та рух g0v на Тайвані, також демонструють важливість участі громадянського суспільства і преси.
По-третє, вкрай важливо знижувати вартість цифрових посвідчень особи, особливо в малих країнах з обмеженими ресурсами. Для цього потрібна екосистема технічних рішень з відкритим кодом, які можна впроваджувати, використовуючи місцеві кадри, інфраструктуру та технології, яким надають перевагу. Готові системи виявляються менш гнучкими, але вони дають змогу владі недорого впроваджувати системи цифрових ID, зберігаючи водночас національний суверенітет і уникаючи залежності від приватних підрядників, які володіють технологіями.
По-четверте, потрібно затвердити більш суворі глобальні технічні та управлінські стандарти. Розроблені Програмою розвитку ООН заходи захисту цифрової громадської інфраструктури (ЦГІ), що були схвалені всіма 193 країнами-членами ООН у рамках “Глобального цифрового договору”, заклали міцний фундамент для створення безпечної та інклюзивної ЦГІ, включно з цифровими посвідченнями. Утім, для втілення цих норм у життя потрібні практичні інструменти, що допомагають владі створювати керівні структури за участю безлічі стейкхолдерів, знаходити баланс між конфіденційністю та контролем за потоками даних, забезпечувати ефективну реалізацію.
Нарешті, країни, що розвиваються, потребують постійної міжнародної допомоги для розроблення та обслуговування систем цифрових ID, а організації громадянського суспільства треба навчати ефективного спостереження за процесом їх впровадження. Спрямовуючи ресурси на підтримку програм з відкритим кодом, міжнародні спонсори сприятимуть появі стійких бізнес-моделей.
Ці п’ять принципів можна і потрібно адаптувати до національних умов. Великі країни, на кшталт ПАР та Індонезії, найкраще підготовлені до розроблення унікальних, масштабних систем цифрових ID, що могли б слугувати взірцем для решти. Урядам країн з економікою середнього розміру слід розвивати екосистему громадянського суспільства, що захищає від надмірного впливу держави та зловживань. Малим країнам з невеликим державним потенціалом і слабкими стимулами у приватного сектора доведеться застосовувати недорогі рішення за міжнародної підтримки.
Програма “Цілі сталого розвитку” називає офіційне посвідчення особи фундаментом соціальної інтеграції та економічних можливостей. Сьогодні ми вже знаємо головні стратегії, які повинні використовувати влада, групи громадянського суспільства, компанії та спонсори для того, щоб усіх забезпечити цифровими посвідченнями особи. Це буде нелегко, але потенційні вигоди – колосальні.
Автори: Девід Івз – співзаступник директора та доцент кафедри цифрового уряду в Інституті інновацій та суспільного призначення УКЛ.
Луанна Ронкаратті – заступниця секретаря з питань цифрового уряду в Міністерстві управління та інновацій у сфері державних послуг Бразилії.
Джерело: PS, США