Популістські лідери використовують демократію для консолідації влади, демонтажу інституцій і відсунення досвіду, загрожуючи глобальній стабільності.
Політологи та інші дослідники політичних систем та ідеологій вже давно проводять чітку різницю між демократичними та тоталітарними державами. Традиційно демократію розуміють як принципово відмінну від тоталітаризму, будь то у формі фашизму, абсолютизму чи диктатури. Домінувала думка, що тоталітарні режими прагнуть до повного контролю над усіма аспектами суспільства, не залишаючи місця політичній опозиції, незалежному громадянському суспільству, неупередженим судам, автономним університетам, вільним ЗМІ чи експертним органам, ізольованим від політичного втручання. У таких системах меритократія в державному управлінні замінюється політичною лояльністю з призначеннями на посади на основі відданості правлячому лідеру чи партії. Централізована влада, часто зосереджена в одній харизматичній фігурі, домінує в усіх сферах управління.
Підйом Дональда Трампа та хвиля політичних популістів з подібними настроями в усьому світі ставить питання про те, чи традиційна дихотомія між демократичними та тоталітарними режимами все ще актуальна. Трамп і його колеги представляють, на мій погляд, нову ідеологічну модель, яку найкраще назвати тоталітарною демократією. На відміну від прямого авторитаризму, ця модель не усуває повністю представницьку демократію, але принципово переосмислює значення виборчого мандата. Він стверджує, що отримання більшості голосів надає обраному керівництву безконтрольне право нав’язувати свою волю в усіх сферах суспільного життя, не звертаючи уваги на конституційні обмеження чи давно встановлені норми демократичного правління. Поняття чесної гри в політиці — колись керівний принцип у багатьох демократіях — ігнорується на користь агресивної мажоритарки.
Одним із найбільш помітних наслідків цієї зміни є систематична ерозія меритократії в державному управлінні. Політична лояльність дедалі більше витісняє досвід у призначенні уряду, оскільки обрані лідери вимагають від державних службовців абсолютної відданості. Незалежні експертні органи, які протягом тривалого часу мають надавати об’єктивні поради з таких питань, як охорона здоров’я, зовнішня політика, охорона навколишнього середовища та управління природними ресурсами, відсторонені або повністю ліквідовані. Коротше кажучи, епістемічний вимір демократії залишений у цій тоталітарній концепції демократії.
Очікується, що університети та школи будуть відповідати новій формі політично примусової «коректності», яка відповідає правлячій партії та її керівництву. Страх помсти — чи то у формі звільнення, публічної образи чи втрати фінансування — формує процес прийняття рішень у державних інституціях, замінюючи традиційний дух роботи на загальне благо підпорядкуванням планам лідера. Серед найближчих помічників лідера немає місця для інакомислення чи критичних дискусій. Натомість вимагається повна відданість і беззаперечна слухняність.
Ян-Вернер Мюллер, провідний дослідник у цій галузі, описує це явище як політиків, які прагнуть «колонізувати» державу. Яскравий приклад цього стався в останні місяці першого терміну перебування Трампа на посаді, коли він запровадив «Розклад F» (виконавчий наказ № 13957), захід, який дозволив звільнити тисячі державних службовців без причини. Президент Джо Байден швидко скасував указ після вступу на посаду, але є ознаки того, що він може незабаром повернутися. Прикладом цієї стратегії є спроби розформувати Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і звільнити більше десяти тисяч співробітників. Якщо такі заходи будуть застосовані, збій у наданні медичної та гуманітарної допомоги може призвести до більшої кількості смертей у всьому світі, ніж жертв, спричинених вторгненням Росії в Україну. Разом із технологічним мільярдером Ілоном Маском Трамп, схоже, має намір ще більше послабити і без того крихку американську державну адміністрацію, позбавивши її авторитету та досвіду.
Дослідження в цій галузі надзвичайно чіткі: країни, де немає неупередженого, професійного та заснованого на заслугах державного управління, набагато більш схильні до корупції та значно менш успішні в забезпеченні добробуту людей. Насправді дослідження свідчать про те, що сила державного управління, яка вимірюється неупередженістю, професіоналізмом і меритократією, тісніше корелює з добробутом людини, ніж просто існування виборчої демократії. Коли громадяни оцінюють легітимність своїх урядів, такі фактори, як боротьба з корупцією, верховенство права та ефективність уряду, мають більшу вагу, ніж самі по собі демократичні права. Політологи Карл Дальстрьом і Віктор Лапуенте у своїй книзі «Організація Левіафана: Політики, бюрократи та створення хорошого уряду» стверджують, що високоякісне управління виникає, коли обрані політики серйозно беруться за пораду експертів. Це не означає «правління експертів», а скоріше «правління експертів»: демократичні лідери мають мати останнє слово, але лише після зіткнення зі знаннями та досвідом професійної державної служби.
Причина, чому цей баланс є вирішальним, полягає в тому, що і політики, і експерти мають свої обмеження. Політики, керовані виборчим тиском, можуть бути недалекоглядними та опортуністичними, нехтуючи незручними експертними знаннями. Експерти, навпаки, можуть відірватися від суспільних настроїв, ризикуючи дефіцитом легітимності. Ефективне управління виникає не через домінування одного над іншим, а через продуктивну взаємодію між ними. Коли політики мають співпрацювати з незалежними експертами, кінцева політика, як правило, є ефективною та демократично легітимною.
Небезпека правління лише політичними прихильниками є надзвичайною. Коли лідери оточують себе виключно підлабузниками, вони ризикують створити «ехокамеру», звідки до них доходить лише сприятлива інформація. Це може призвести до катастрофічних прорахунків, особливо у зовнішній політиці та військовій стратегії. Одним із вірогідних пояснень рішення Володимира Путіна вторгнутися в Україну є те, що його найближче оточення систематично переоцінювало військовий потенціал Росії, одночасно недооцінюючи український опір. Подібна динаміка може відбутися під час другого президентства Трампа, коли прийняття рішень буде формуватися оточенням опортуністичних лоялістів, які більше стурбовані тим, щоб задобрити свого лідера, ніж забезпечити об’єктивний аналіз.
Поява тоталітарної демократії являє собою серйозний виклик демократичному правлінню. Розмивання інституційного контролю, політизація державного управління та відмова від досвіду на користь лояльності загрожують самим основам ефективного уряду. Коли ця модель набирає обертів, ризики виходять за межі окремих країн, формуючи траєкторію глобальної політики таким чином, що може виявитися глибоко дестабілізуючим.
Автор: Бо Ротштайн — старший професор політології Гетеборзького університету.
Джерело: Social Europe, ЄСМК