Російські чиновники дедалі частіше сигналізують про готовність до переговорів щодо припинення війни в Україні. На публіці Кремль, схоже, став більш конкретно заявляти про те, яку саме мирну угоду він хоче укласти.

Однак деякі аналітики сумніваються в тому, що мирні переговори є зараз найвищим пріоритетом для Кремля.

На їхню думку, Москва все ще вимагає надто багато поступок від України чи Заходу – ознака того, що вона, можливо, просто намагається виграти час, що, зрештою, дозволить їй розпочати переговори на більш вигідних умовах.

США у ролі медіатора

Після нещодавньої розмови Трампа з Путіним речник Кремля Дмитро Пєсков в інтерв’ю “Першому каналу” 13 лютого заявив, що “так чи інакше, звісно, ​​Україна братиме участь у переговорах”, але підкреслив, що “у цьому діалозі буде присутній двосторонній російсько-американський трек”.

Багато російських ЗМІ інтерпретували це як сигнал про те, що телефонна розмова ознаменувала початок процесу врегулювання конфлікту, який вирішуватиметься в основному між двома геополітичними державами.

“Зеленський в паніці: Трамп готується потрошити Україну як оселедця”, “Путін прорвав “залізну завісу”, нав’язану Заходом Росії”, “Путін здобув дипломатичну перемогу”, – рясніють заголовки популярних російських газет.

Прокремлівський телеканал НТВ показав окремі репортажі, в яких натякав, що після розмови Трампа з Путіним становище Києва було підірвано, а європейські союзники “були виключені, і що лідери Росії та США домовляться про Україну між собою”.

“Поговоривши з російським лідером, Трамп одразу набрав Київ. З Зеленським вони розмовляли близько години, а потім Трамп написав, що розмова теж пройшла добре. Але від уваги репортерів не вислизнуло, що з Зеленським Трамп говорив все ж таки після розмови з Путіним. Тому коли американський президент у Білому домі підбивав підсумки цього дня великої телефонної дипломатії, у нього поцікавилися, чи не виходить, що Зеленського відсувають від переговорів”, – заявив кореспондент НТВ Олексій Веселовський.

До цього моменту прокремлівські коментарі про можливий вплив Трампа на українську війну були не зовсім тріумфальними: від повних надій і ентузіазму до обережних і скептичних.

У вересні ведуча “Росії 1” Ольга Скабеєва повідомила глядачам своєї програми, що “з точки зору Трампа, Зеленський – лише маріонетка, яку смикають за ниточки Байден і Гарріс”.

В аналогічній програмі “Першого каналу” “Час покаже” один із запрошених гостей Микита Данюк припустив, що, відмовившись від Зеленського або припинивши допомогу Україні, Трамп, можливо, “хоче уявити себе миротворцем, який врятував світ від третьої світової війни”.

Однак у цій же програмі після перемоги Трампа коментатор Владислав Шуригін повідомив глядачам, що Трамп насправді спробує “змусити” Росію зупинити свій поступ в Україні.

“Я не чекаю нічого хорошого для нас”, – сказав він.

Сам Пєсков і міністр закордонних справ Сергій Лавров зробили обережні заяви, применшуючи можливі проросійські зміни в політиці Трампа. При цьому Путін публічно привітав президента США, похваливши його характер і, схоже, применшивши загрозу санкцій, але при цьому підтвердивши свою очевидну готовність до діалогу.

На думку старшого наукового співробітника Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії Олександра Баунова, таке подвійне ставлення до Трампа відображає небажання Москви однозначно хвалити чи критикувати президента США, поки російсько-американські відносини залишаються невизначеними.

Попри те, що Путін виявляє оптимізм щодо можливих переговорів щодо України, серйозні поступки малоймовірні, вважає Баунов, оскільки обидва лідери прагнутимуть підтримувати свій імідж сили на міжнародній арені, що зробить переговори значною мірою марними, попри очевидну відлигу у стосунках.

Вони захоплюються риторикою один одного, але сила, що в ній міститься, в кінцевому підсумку може бути спрямована один проти одного, попереджає Баунов.

Переговори про мир чи вичікування, щоб захопити більше території

З початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Росія неодноразово заявляла про свою готовність до діалогу про припинення війни в Україні за умови, що переговори враховуватимуть її вимоги та стратегічні інтереси.

До 2024 року ця риторика посилилася на тлі російських успіхів на лінії фронту, і президент Володимир Путін нарешті позначив конкретні умови миру, відмовившись від колишніх розпливчастих вимог “денацифікації” та “демілітаризації” України.

Напередодні мирного саміту по Україні в Швейцарії в 2024 році Путін висунув список більш конкретних вимог, які включали повний відхід України з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, міжнародне визнання цих територій – поряд з анексованим Кримом – частиною Росії, офіційна відмова Києва від заявки на вступ до НАТО та зняття західних санкцій.

Водночас Україна відкинула ці вимоги, назвавши їх “ультиматумом у стилі Гітлера”.

Проте в Росії ці умови були розцінені як знак відданості Москви мирному врегулюванню.

“Затягування прийняття російських ініціатив тільки погіршить становище Києва в зоні спеціальної військової операції, що призведе до зміни умов майбутніх переговорів”, заявив 15 червня “Перший канал”, посилаючись на російського посланця в ООН Василя Небензю.

“Якщо ви не хочете виводити війська з регіонів, які вже наші, вам доведеться виводити їх з регіонів, які ще не наші”, – заявила тоді головна редакторка RT Маргарита Симоньян.

Однак навіть серед прокремлівських блогерів багато хто висловив здивування з приводу, здавалося б, “недосяжних” вимог Путіна, які деякі визнали стратегічним ходом, спрямованим на затягування конфлікту.

“Найбільш чудове в запропонованому Путіним плані – це те, що його неможливо виконати”, – заявив філософ-ультранаціоналіст Олександр Дугін, додавши, що Путін поводиться як справжній суверенний лідер, над яким “стоїть лише Бог”.

“Сподіваюся, всі розуміють, що цей ультиматум нездійсненний? А це означає, що це тільки початок”, – додав популярний провоєнний блог “Записки ветерана”.

Вимоги Путіна від липня 2024 року, а також неодноразові заяви Росії про “нелегітимність” Зеленського змусили експертів розглядати так звану мирну пропозицію Росії як привід для продовження війни на тлі заявлених успіхів на полі.

Аналітик Олександр Баунов вважає, що запропоновані Путіним умови свідчать про перехід від екзистенційної риторики до прямих вимог контролю над Україною.

“Схоже, ми переходимо від формули “Навіщо нам світ без Росії?” до формули “Навіщо нам світ, який не віддасть Україну Росії?””, – зазначив він.

Аналогічним чином політологиня Тетяна Станова припускає, що реальні умови переговорів Путіна за можливою участю США вимагають “дружньої” України, гарантій її “незахідного розвитку” та повного відступу Заходу.

Ані Україна, ані Вашингтон, швидше за все, не погодяться на це, але Путін, схоже, також не бажає йти на компроміс, каже вона.

“У Росії є велика спокуса почекати, поки Україна стане більш вразливою у військовому та політичному плані, чинити тиск і різко поліпшити свою переговорну позицію”, – каже Станова та зазначає, що, оскільки переговори з Вашингтоном не принесуть Москві бажаного результату, Кремль може натомість зосередитися на збереженні прихильності Трампа до Росії.

Однак очевидна перевага Росії може виявитися недовговічною, попереджають експерти. Політолог Дмитро Орєшкін сказав в інтерв’ю виданню “Можем Объяснить”, що мірою того, як наступ Путіна наближається до піка і втрачає темп на тлі нестачі людей і техніки, він може розглядати це як свій найкращий шанс “піти з переможним виразом на обличчі”.