Як тактичний збіг інтересів Росії та Китаю в Центральній Азії може змінитися напруженим суперництвом.
За останні роки Росія та Китай активно прагнули посилити свій вплив у Центральній Азії, ретельно вибудовуючи альянси та економічні партнерства. Нині, з посиленням залучення обох держав, потенціал явного суперництва за статус-кво з-поміж них стає дедалі очевидним. Безпека та контроль над архітектурами регіональної стабільності стають ключовими індикаторами впливу, що визначають нові точки як зближення, так і тертя між Москвою та Пекіном.
Традиційно основним «експортом» Росії до країн Центральної Азії з незалежності держав регіону була допомога у сфері безпеки, і навіть військову присутність у стратегічних точках регіону.
У разі заморожування війни в Україні стратегічна увага Москви все більше зміщуватиметься у бік Центральної Азії, і присутність Китаю, що росте, може викликати роздратування у російських еліт, які побоюються втрати своєї значущості для регіону. Особливо це стосується контролю над сферою військового співробітництва та впливу у питаннях безпеки. Тим часом Пекін вже став головним торговим партнером країн Центральної Азії та посилив свою присутність практично у всіх секторах регіону – від економічних до безпеки інфраструктури.
У разі заморожування війни в Україні стратегічна увага Москви зміщуватиметься у бік Центральної Азії, і присутність Китаю, що росте, може викликати роздратування у російських еліт.
Починаючи з 2022 року, у низці країн Центральної Азії відбулися масові хвилювання, які наголосили на масштабах загроз безпеці. Наприклад, у ніч з 17 на 18 листопада 2024 року відбулася атака на табір китайського підприємства в районі Шамсіддін Шохін на таджицько-афганському кордоні, здійснена озброєними особами, які перетнули кордон з Афганістану в ущелину Зарбоз, яка є частиною заповідника Дашті-Джу.
Очевидно, що Пекін не може довірити зовнішньому акторові безпеку як своїх активів, так і робітників у регіоні, тому став активнішим у питаннях співпраці з безпеки з центральноазіатськими країнами. Ця тенденція посилюється на тлі зростаючої кількості китайських інфраструктурних проектів та промислової присутності в регіоні.
Інструменти Китаю у регіоні
Згідно з аналітичними матеріалами про військово-технічне співробітництво Китаю з країнами Центральної Азії, Пекін активно інвестує у військову інфраструктуру, прикордонні пости, модернізацію систем безпеки та регулярні військові навчання в рамках ШОС. У Центральній Азії, наприклад, китайські компанії (Huawei, Hikvision, SenseTime) беруть участь у створенні «розумних міст», а приватні охоронні компанії, які співпрацюють з казахстанськими охоронними фірмами, допомагають захищати критично важливі об’єкти, такі як нафто- та газопровід Казахстан – Китай.
Таджицько-китайське співробітництво включає антитерористичні центри та проведення регулярних спільних антитерористичних навчань.
В Узбекистані зусилля зосереджені на співпраці у сфері захисту критичної інфраструктури, кібербезпеки, а також на підготовці кадрів.
У Киргизстані, окрім спільних навчань, найактивніше в Центральній Азії свою діяльність ведуть китайські приватні охоронні компанії. Таким чином, Китай не лише розширює свою економічну присутність, а й поступово формує безпекову мережу, яка може стати альтернативою російському впливу.
Афганістан – поле конкуренції за статус «постачальника безпеки»
Однією з найбільш явних арен, на яких Росія та Китай затверджують свої ролі у сфері безпеки, є Афганістан. Після приходу до влади руху «Талібан» регіон зіткнувся із загостренням загроз екстремізму та нестабільності. Для Москви ця ситуація – можливість наголосити на своїй ролі гаранта безпеки. Росія прагне використати свій вплив та зв’язки в таких організаціях, як ОДКБ, СНД, ЄАЕС, а також ШОС та НУМДА, щоб запропонувати Афганістану не лише економічні рішення, а й шляхи до регіональної інтеграції. Згідно з матеріалами Ради безпеки Росії, Москва готова допомогти Кабулу інтегруватися до регіональних блоків, а також стати «вікном» для його міжнародного визнання.
Хоча Китай офіційно не визнає “Талібан”, для нього Афганістан є ключовою ланкою ініціативи “Один пояс – один шлях”. За останні три роки двосторонні відносини значно покращилися: Пекін запрошує «Талібан» до діалогу на регіональних платформах, а також активно обговорює ситуацію в країні з міністрами закордонних справ сусідніх держав Афганістану. В останні місяці 2024 року спеціальний посланник Пекіна до Афганістану Юе Сяоюн здійснив дипломатичний тур до Пакистану, Туркменістану, а потім вирушив до Кабулу. Крім того, відбулася низка консультаційних зустрічей між правоохоронними органами країн Центральної Азії та Китаю.
Китай зацікавлений у забезпеченні торгових та транзитних коридорів, доступі до ресурсів та зниженні ризику поширення екстремізму на свою власну територію.
Це відображає прагматичний підхід: Китай зацікавлений у забезпеченні торгових та транзитних коридорів, доступі до ресурсів та зниженні ризику поширення екстремізму на свою власну територію. Для досягнення цієї мети Китай використовує широкий спектр інструментів – від фінансової підтримки до проектів кібербезпеки, розвитку прикордонної інфраструктури, залучення приватних охоронних компаній для захисту трубопроводів та стратегічних об’єктів у Центральній Азії та Афганістані.
Водночас, Іран і Росія посилили контакти з «Талібаном», демонструючи прагнення до створення регіонального консенсусу з афганського питання – особливо на тлі очікувань, що повернення Дональда Трампа на пост президента США може посилити американський тиск на регіон.
Конкуренція усередині інституційних рамок
Багатосторонні структури, такі як ШОС та формати зустрічей C5+1, стають аренами «м’якої конкуренції». У спільній заяві Путіна та Сі Цзіньпіна у травні 2024 року обидві сторони підкреслили важливу роль ОДКБ та СНД у забезпеченні регіональної стабільності, згадавши необхідність боротьби з тероризмом, наркотрафіком та транснаціональною злочинністю. Однак на практиці Росія та Китай прагнуть використовувати ці та інші рамки для зміцнення своїх власних позицій.
Після 1 грудня 2024 року відбулася зустріч міністрів закордонних справ Китаю та країн Центральної Азії у Ченду. Сторони домовилися дотримуватися принципу спільної безпеки, захищати мир у регіоні, боротися з «потрійним злом» (тероризмом, екстремізмом, сепаратизмом), протистояти зовнішньому втручанню у внутрішні справи країн Центральної Азії та допомагати Афганістану у досягненні миру та реконструкції. Роблячи це, Пекін просуває свою модель «спільної безпеки» у регіоні, яка, хоч і риторично узгоджується з позицією Москви, насправді може будувати паралельну архітектуру впливу.
Протиріччя на горизонті
Останнім часом в експертному середовищі все частіше говорять про можливе заморожування війни в Україні. Такий розвиток подій звільнить ресурси та час для Москви, яка зможе зміцнити свої позиції в Центральній Азії, де посилюється присутність Китаю. Деякі аналітики вважають, що чим надійніше Китай утвердиться в Центральній Азії і зможе покладатися на стабільний «західний фланг» у самому серці Євразії, тим вища ймовірність ескалації ситуації навколо Тайваню.
У міру послаблення інтенсивності бойових дій в Україні Центральна Азія може стати стратегічною ареною, де безпека є ключовим активом
Таким чином, у міру послаблення інтенсивності бойових дій в Україні, Центральна Азія може стати стратегічною ареною, де безпека є ключовим активом. Для Китаю регіон є майданчиком для апробації власної безпеки, незалежної від традиційних акторів, таких як Росія чи США. Незважаючи на взаємне визнання ролі один одного і риторику про «розділену відповідальність», реальність вказує на структурне суперництво, що зростає. ОДКБ, СНД та ШОС стають платформами для конкуренції за серця та уми центральноазіатських еліт, тоді як Афганістан є лакмусовим папірцем для оцінки ефективності різних підходів та інструментів.
У цьому мінливому середовищі безпека в Центральній Азії перестає бути просто питанням «стабільності». Вона стає «валютою», за яку Росія та Китай набувають регіонального впливу, доступу до ресурсів та контролю над логістичними каналами. Враховуючи крайню складність поточних політичних процесів у Євразії, тактичний збіг інтересів Росії та Китаю може змінитись напруженим суперництвом. Згодом ця конкуренція може розширитися за межі сфери безпеки та охопити ширші сфери впливу, відчуваючи адаптивність стратегій кожної з держав. У цьому контексті країни Центральної Азії повинні дотримуватися збалансованої та прагматичної позиції, диверсифікуючи свої партнерства та зміцнюючи власні можливості у сфері безпеки.
Автор: Ельданіз Гусейнов (Eldaniz Gusseinov) – позаштатний науковий співробітник Центру євразійських досліджень імені Гейдара Алієва Університету імені Ібн Халдуна (Стамбул), а також співзасновник консалтингової компанії Nightingale Intelligence International, що займається політичним прогнозуванням.
Джерело: IPG–Journal, ЄС