Туреччина розширює свій вплив у Сирії та змінює геополітичний порядок на Близькому Сході – боротьба за владу з Ізраїлем наближається до завершення.
Туреччина прагне відігравати значну роль на світовій арені. “Ті, хто запитує, що Туреччина робить у Лівії, Сирії та Сомалі, можуть не розуміти цих місій. Ми повинні визнати і прийняти місію, яку історія поклала на нас як на націю, і діяти відповідно”, – заявив президент Ердоган після падіння диктатора Башара Асада. Наразі Анкара намагається розширити свій вплив у різних регіонах світу і заповнити вакуум влади, який залишився після великих держав.
Падіння режиму Асада знаменує собою глибокий переломний момент для Близького Сходу. Захоплення влади в Дамаску протурецьким ополченням “Хаят Тахрір аш-Шам” (HTS) і підготовленою Анкарою Вільною сирійською армією відбулося в тіні близькосхідної війни – в той час, коли шиїтсько-іранська вісь зазнала найбільшої поразки в результаті ізраїльської наступальної операції. На цій фазі конфлікту і адміністрація США під керівництвом президента Джо Байдена, і штаб-квартира НАТО розв’язали Туреччині руки для підтримки наступу союзних сирійських опозиційних збройних формувань проти режиму Асада і Росії, яка його захищає. Послаблення російської військової присутності в Сирії було також задекларованою метою українських офіцерів, які брали участь у підготовці високопоставлених командирів ВТС.
Москва мала вплив на Дамаск з 1950-х років і до останнього виступала стабілізатором режиму Асада. Наступ ХТШ у грудні 2024 року і захоплення Дамаска зрештою призвели до краху шиїтської осі і змусили Росію відмовитися від свого логістичного хабу в Леванті. Невдовзі після падіння Асада голова турецької розвідки Ібрагім Калин і голова катарської розвідки Хальфан аль-Каабі прибули до Дамаска, щоб обговорити з новими правителями політичне майбутнє Сирії. “Ми відчуваємо велику близькість і глибоку вдячність Туреччині за її підтримку”, – заявив журналістам глава ПНС Ахмед аль-Шара. Новий тимчасовий президент додав: “Президент Ердоган увійшов в історію. Сирійський народ завжди буде поруч з турецьким народом і ніколи не забуде цю підтримку”. На завершення він підкреслив: “Президент Ердоган, зокрема, завжди стояв на боці пригноблених і ніколи не підтримував злочини в Сирії”.
Починаючи з 2011 року, постійна підтримка Туреччиною сирійської опозиції переслідує не лише гуманітарні цілі, але й силові політичні інтереси. Анкара прагне втягнути Сирію у сферу свого впливу і стати провідною державою шляхом реорганізації Близького Сходу. Сирія була частиною Османської імперії понад 400 років, і нинішня політична еліта Туреччини бачить свою історичну місію в тому, щоб включити втрачені території до зростаючої сфери впливу турецької гегемонії. “Туреччина – це більше, ніж Туреччина”, – сказав президент Ердоган академікам з Науково-дослідної ради TÜBİTAK. “Як нація, ми не можемо обмежувати свій горизонт 782 000 квадратних кілометрів. Туреччина і турецька нація не можуть втекти або сховатися від своєї долі”.
Падіння Османської імперії досі залишається колективною травмою в Туреччині.
Падіння Османської імперії досі залишається колективною травмою в Туреччині – історичною втратою, яка компенсується зовнішньою політикою, зосередженою на політиці сили. Політичний переворот у Сирії поставив Анкару в геополітичне становище, яке дає їй змогу відновити колись втрачений статус провідної держави на Близькому Сході. Цей розвиток подій має бути в центрі уваги німецької та європейської зовнішньої політики.
Незважаючи на серйозні фінансові кризи, інфляцію, дефіцит демократії та внутрішньополітичні виклики, Туреччина за останні десять років розширила свій вплив у різних регіонах світу. Анкара не лише утримує численні військові бази на Глобальному Півдні, але й тренує національні армії у боротьбі з тероризмом, постачає безпілотники та найсучасніше оборонне обладнання в кризові регіони, а також посилює свій вплив на місцеві суспільства за допомогою великих інфраструктурних проектів, благодійної допомоги та освітніх ініціатив.
Сирія також набуває все більшого значення для турецької економіки. За оцінками Організації Об’єднаних Націй, фонд реконструкції, необхідний для зруйнованої війною країни, становить 400 мільярдів доларів. Турецькі підприємці та економічні експерти вбачають у цьому потенційний ринок контрактів вартістю близько 100 мільярдів доларів – можливість, яка може дати поштовх для нового зростання хворої турецької економіки. Турецькі інженерні та архітектурні фірми, зокрема, очікують на масштабні інфраструктурні проекти, включаючи реконструкцію електромереж, доріг, мостів, лікарень і шкіл. Крім того, планується будівництво масштабних житлових комплексів для задоволення гострої потреби в житлі для сотень тисяч людей.
Повалення в Дамаску також спричинило стрімке зростання турецького фондового ринку в таких ключових секторах, як будівництво, виробництво цементу, сталеливарна промисловість та енергопостачання. У найближчі роки Туреччина відіграватиме центральну роль у відновленні Сирії та масштабній економічній трансформації країни. Іншим вирішальним фактором є повернення сирійських біженців, більшість з яких досі працювали в турецькому низькооплачуваному секторі. Як будівельники мостів, вони потенційно можуть відігравати ключову роль у майбутній сирійсько-турецькій співпраці.
Туреччина також розглядає нову Сирію як історичну можливість врегулювати десятиліттями триваючий курдський конфлікт і нарешті покласти край тероризму РПК, який також походить з сирійської території. Щоб компенсувати свій вплив на південному сході Анатолії, що зменшується, правляча ПСР у 2023 році уклала політичний альянс з ісламістською курдською партією Hüdapar. Ця партія має розгалужену мережу в сунітській курдській громаді, яка простягається аж до Сирії. Президент Ердоган також призначив на ключові посади в своєму урядовому кабінеті відомих послідовників курдського походження, зокрема міністра закордонних справ Хакана Фідана, віце-президента Джевдета Йилмаза і міністра фінансів Мехмета Шимшека. Такою кадровою стратегією він хотів продемонструвати ідею “османської єдності” між курдами-мусульманами і турками.
Туреччина також розглядає нову Сирію як історичну можливість для врегулювання курдського конфлікту, що триває десятиліттями.
Зміна влади в Сирії дала Туреччині можливість відтіснити курдські загони SDF/YPG на півночі Сирії, які вважаються відгалуженням терористичної організації PKK, у військовому плані та ізолювати їх у політичному. Дамаск також прагне повернути курдські SDF/YPG і Рожавський автономний район під контроль держави. “Терористична РПК була отруйним кинджалом у спину сирійської революції в останні роки і залишається кинджалом проти Сирії сьогодні”, – пояснив міністр оборони Хамада. Арабське населення здебільшого відкидає РПК, оскільки вона була підготовлена і підтримувалася режимом Асада в 1990-х роках і примирилася з ним під час громадянської війни в Сирії.
Президент Ердоган, який зараз шукає новий мирний процес з курдами в Туреччині і закликає РПК скласти зброю, за останні роки зміг залучити численних союзників у сусідніх країнах для спільного фронту проти РПК та її відгалужень. Таким чином, Північна Сирія наразі залишається останнім значним відступом організації.
Високопосадовці з Анкари підтримують процес інтеграції ополченців до сирійської армії та реорганізації органів державної влади. Ні державні установи, ні армія не розпускаються, натомість нове керівництво в Дамаску зосереджується на прямому діалозі з християнськими меншинами, курдами та алавітами. Туреччина хоче уникнути помилок, яких припустилися США після падіння Саддама Хусейна в Іраку в 2003 році. Необхідно уникати надто поспішних інституційних перетворень, щоб забезпечити певний ступінь стабільності і спадкоємності в середньостроковій перспективі. Установча комісія, створена перехідним урядом, також користується підтримкою турецьких радників. Видатні сирійські опозиційні політики, які жили у вигнанні в Туреччині під час громадянської війни, мають зміцнити нову вісь між Анкарою і Дамаском. Крім того, присутність турецьких військ у Сирії офіційно легітимізована урядовою постановою.
Втім, чи зможе Туреччина поширити свій вплив на всю Сирію, значною мірою залежить від умов, які ставитимуть Ізраїль і, зокрема, США. Вашингтон побоюється повернення Ісламської держави у все ще нестабільну країну і тому не хоче відмовлятися від підтримки курдських загонів – навіть якщо вони становлять загрозу національній безпеці Туреччини. На початку січня міністр оборони Туреччини Яшар Гюлер звернувся до уряду США з пропозицією відправити турецьку бригаду для боротьби з Ісламською державою.
За інформацією з урядових кіл, Ізраїль, у свою чергу, готовий прийняти турецьку присутність у Сирії – але за умови, що Анкара більше не втручатиметься в ізраїльську політику в Газі та на Західному березі річки Йордан і визнає анексію Голанських висот. Однак міністр закордонних справ Хакан Фідан відкинув ці вимоги. “Для нас неможливо усунутися від палестинських справ і питання Єрусалиму”, – підкреслив він. На спільній прес-конференції зі своїм катарським колегою Мухаммедом бін Абдуррахманом Аль Тані він додав: “Припинення ізраїльської окупації і створення палестинської держави на основі кордонів 1967 року є єдиним рішенням цієї проблеми”.
Майбутня доля Сирії не буде вирішуватися виключно сирійським народом або його перехідним урядом. Швидше за все, вирішальну роль відіграватиме триваюча боротьба за владу між Ізраїлем і Туреччиною за домінування на Близькому Сході. Це геополітичне суперництво створить нові виклики не лише для Сирії, але й для західного альянсу, а отже, і для Німеччини.
Автор: Расім Марз – історик, публіцист та експерт з історії Османської імперії та сучасної Туреччини.
Джерело: IPG–Journal, ЄС