Новини України та Світу, авторитетно.

Січень 1992: коли слово було сильніше за наказ

Хочемо ми того чи ні, але інколи в пам’яті спливають події 90-х років. Після проведення референдуму 1 грудня 1991 року в середовищі українських патріотів виникла ідея приведення до присяги на вірність українському народові окрім військових частин а й тих, хто свого часу служив ще в радянській армії. До втілення даної ідеї долучився і я. На той час я був головою Таращанської районної організації Української республіканської партії.

В перші дні 1992 року було проведено збори районної організації на яких прийнято рішення та затвердження плану та дати проведення даної акції. Також затвердили текст звернення до земляків у котрому переконливо зазначено про необхідність приведення до присяги на вірність українському народові військово зобов’язаних які перебувають в запасі.

20 січня 1992 року, після погодження проведення даної акція з головою Таращанської районної ради Григорієм Федоровичем Калачом та районним військовим комісаром полковником Пшоно я записав на районному радіомовленні текст вище згаданого звернення до земляків.

Проведення акції приведення до присяги ми запланували на неділю 26 січня. В зверненні було вказано час та місце проведення.

І ось у вівторок 21 січня, після ранкової новини котру народ почув завдяки місцевому радіомовленню, район загудів як вулик у літню пору під час медозбору.

Все йшло по плану…до 23 січня. У четвер 23 січня до себе на округ завітав Голова соціалістичної партії України О.О.Мороз. Під час зустрічі з керівником Таращанської районної ради Г.Ф. Калачем він дізнається що буде проходити акція приведення до присяги на вірність українському народові.

На килим був терміново викликаний військовий комісар Пшоно де він отримав вказівку записати звернення, що дана акція волевиявлення мешканців району про приведення до присяги проводитися не буде.

Уявіть собі, що дане безглузде полковника Пшоно транслювалося районним радіомовленням кожні пів години починаючи з 15 години 23 січня та до 12 години 26 січня.

Мною було терміново проведено зібрання активу, де кожному було доведено певний обсяг роботи та акцентовано на тому, що не дивлячись на шалену протидію влади ми проведемо заплановану акцію.

В п’ятницю 24 січня по обіді я терміново поїхав до Києва де зустрівся з Головою спілки офіцерів Київщини полковником Романом Костюком де було обговорені подальші дії, щодо проведення акції виходячи з ситуації що склалася.

Пан Роман зателефонував у приймальню Міністра оборони України Костянтина

Морозова та домовився, щоби мене прийняли. А це був вже пізній час, далеко за 20 годину.

Я як той марафонець з будинку офіцерів, одна нога тут а друга там,. Вул Банкова, 6. Саме там того часу розташовувалося міністерство оборони.Мене люб’язно прийняв та вислухав один з радників міністра, нажаль прізвища не пам’ятаю. Після того як товариш полковник мене вислухав, він попросив секретаря набрати Таращанський РВК.

Слухавку підняв черговий …

Він зрозумів, що районний комісар має перетелефонувати на номер, що його озвучив радник

К. Морозова негайно. Пройшло пару хвилин…

Я па протягом декількох хвилин отримував насолоду від розмови радника Міністра оборони з полковником Пшоно.

Попереду був ще один день, день підготовки до визначного моменту в історії таращанщини.

Ніч промайнула в безсонні.

Ранок розпочався о 6.30, підняв телефонний звінок.

Всі хто телефонував задавали одне питання, то присягу приймати будемо?

–  Так, переконливо відповідав я.

О 12.45 зі своїм товаришем та однодумцем Вадимом Шапаренко, забрали вінок змайстрований з ялинових гілок зі вплетеними жовто-блакитними стрічками та рушили на площу перед міською радою, місце проведення акції. Піднімаючись на площу мені похололо в грудях менше 10 хвилин до 13, а площа пуста, озирнувся

позад себе і побачив як з з за рогу вийшов в повному складі колектив духових інструментів Таращанського районного будинку культури.

Відпустило. В цей само час, за розповіддю однієї з працівників райвійськкомату, в кабінеті голови Таращанської міської ради Петрійчука В.Ф. районна еліта потирала руки в очікуванні триумфальної перемоги над втілювачами ідеї проведення даної акції.

Рівно за п’ять хвилин до початку на площі з’являються, вишикувані під жовто- блакитним знаменом в зелених кашкетах та парадній формі прикордонники, ще хвилина і площа переповнена.

… В кабінеті міського голови «еліта» в нокауті, але за нас радіють працівниці військомату .

Приїхали вчасно ще і наші друзі з Києва, це вище згаданий полковник Роман Костюк та представники Проводу Київської обласної організації Української республіканської партії.

Акцію освятив настоятель Святомихайлівської церкви Владика Михаїл.Не дивлячись на певні перепони нам вдалося переграти систему та провести все на належному рівні.

Сьогодні, через 33 роки я дякую всім хто зробив свій вибір, а особлива подяка членам колективу духових інструментів Таращанського районного будинку культури, які без запрошення, по своїй волі, стали окрасою історичної події.

Час пливе.

Мілевський Федір Петрович 

Депутат  1990 – 1994 р, , член виконкому 1990 – 1994, 1998 – 2002 р. Таращанської міської ради.

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: