Президенту Азербайджану не подобається, коли журналісти одержують іноземні гроші. Але два десятиліття його правління в країні створювалися умови, нестерпні для незалежної преси, і журналістам довелося шукати спонсорів у Європі. Тепер це стало незаконним, і десятки журналістів вирушили до в’язниць, а кількість політв’язнів у країні перевалила за 300 імен, чого не було за всю історію правління Ільхама Алієва.

Коли в листопаді 2024 року в Баку розпочався кліматичний саміт ООН, деякі розраховували на те, що приїзд іноземних гостей та бажання Азербайджану показати відкритість світу змусить владу випустити на волю десятки журналістів, які опинилися у в’язницях протягом цього року.

Інші казали, що навпаки, після саміту арешти продовжаться.

Мають рацію другі. Цієї п’ятниці заарештували журналіста розслідувального видання MeydanTV Раміна Деко, за словами поліції – за контрабанду валюти. Решту журналістів відправили на допит.

Арешти почалися рік тому із співробітників іншого розслідувального сайту AbzasMedia, які практично у повному складі опинилися у в’язниці. Слідом за ними за ґрати вирушили співробітники інших ЗМІ, правозахисники та політики, пов’язані з іноземними медіа. Згодом взялися за вчених, авторів статей про права меншин.

За даними Союзу «За свободу політв’язням Азербайджану» (куди входить ціла низка найвідоміших правозахисників, деякі з яких самі пройшли через в’язниці) політв’язнів у країні вже понад 300 осіб.

Серед них є журналісти, правозахисники, партійні активісти та жертви тортур в армії. Причому, як кажуть у Союзі, такої кількості політзеків у країні не було з початку цього століття.

Спостерігачі спочатку гадали про причини арештів, говорили про погіршення відносин із США, що мають відбутися (на той момент) у лютому 2024 року президентські вибори, але все виявилося простіше.

Справа в грошах

«Ми, як і будь-яка країна, повинні берегти свій медіапростір від зовнішнього негативного впливу, закони повинні дотримуватись усіх. В Азербайджані вільне суспільство, включаючи і представників медіа», — говорив президент Азербайджану цієї весни.

Він зізнався в тому, що хвиля арештів журналістів і активістів, що почалася восени 2023 року, пов’язана з їхнім закордонним фінансуванням, і публічно підтримав ці арешти.

Першою жертвою стало AbzasMedia – розслідувальне ЗМІ, яке отримувало європейські гранти. Його засновника, редактора та співробітників заарештували ще наприкінці минулого року.

Журналісти AbzasMedia з’ясовували, куди йдуть гроші, відпущені на відновлення зруйнованих сіл Карабаху та прикордонних із ним регіонів, які Азербайджан повернув у результаті війни з Вірменією. У їхніх корупційних розслідуваннях часто фігурувала сім’я президента ( 1 , 2 , 3 ).

Далі пішли ЗМІ, які не займалися великими розслідуваннями, але теж отримували іноземні гроші – Kanal13, Toplum TV, Meclis.info.

Майже всі фігуранти опинилися у в’язницях за звинуваченнями у контрабанді валютою. І цьому сприяли закони, які послідовно протягом кількох років змінював Азербайджан.

Закони про «іноагенти» азербайджанською

Ще 2014 року, а потім і 2022 року країна ухвалила закони, які серйозно обмежують іноземне фінансування неурядових організацій та преси.

Після 2014 року, коли внесли зміни до «закону про гранти», держава змусила НУО реєструвати гранти в Мін’юсті і дала собі право відмовляти у цій реєстрації.

Тоді міжнародні донори почали масово залишати Азербайджан. Понад 50 міжнародних організацій залишили Азербайджан. Акіф Гурбанов, голова Інституту демократичних ініціатив, говорив , що закон видавив неурядовий сектор з публічного простору і фактично паралізував роботу НУО. Сам Гурбанов з осені минулого року перебуває у СІЗО за звинуваченням у контрабанді валюти.

Наступний закон, який набув чинності у 2022 році, взагалі заборонив журналістам отримувати іноземні гроші, та зобов’язав їх реєструватися в єдиному державному реєстрі, не мати судимостей та надавати державі довгий список особистих даних.

Критики говорили, що цей закон фактично прирівнює журналістів до чиновників. За словами медіа-юриста Алескера Мамедлі, вимоги до журналістів у законі навмисно завищені та закон стане інструментом репресій. Сам Алескер Мамедлі з цієї весни перебуває у СІЗО за звинуваченням у контрабанді валюти.

Новий виток, і чому він трапився

Раніше, за даними союзу «За свободу політв’язнів Азербайджану», роками у в’язницях та під слідством з політичних мотивів перебувало в середньому трохи більше 100 осіб, але вже цієї весни у цьому списку виявилося майже 300 імен.

Правозахисник і журналіст Ельдар Зейналов вважає, що арешти журналістів мають показовий характер, оскільки критичні ЗМІ на зразок AbzasMedia не були популярними.

«Їх переслідують не так за те, що вони конкретно озвучували у своїх матеріалах, а щоб дати урок іншим, — каже він. — У цьому сенсі чим чим невинніше виглядає жертва переслідування, тим більший психологічний ефект цим досягається».

У цьому випадку, зауважує він, були налякані навіть ті журналісти, яких залучали як свідки, а не обвинувачені: «Усім чудово відомо, що свідок може легко перетворитися на обвинуваченого на підставі власних необережних свідчень».

Колишній редактор азербайджанського відділення радіо «Свобода» Чингіз Султансой пояснює новий виток репресій тим, що у Баку побоюються кінця війни в Україні. Якщо Росія програє, її підтримка авторитарних режимів зійде нанівець, вважає він.

«Це чергова зачистка політичного поля, це профілактика виступів на випадок непередбачених хвилювань, — каже Султансой. — Влада знає, що люди можуть раптово з самої несподіваної причини вийти на вулиці, 2020 року це могла бути пандемія».

Крім того, на думку Султансоя, Алієв вибрав для арештів його колег вдалий момент — у США відбувалася передвиборча кампанія, а Європа була надто зайнята війною в Україні.

2015 року, після закриття бакинського бюро радіо «Свобода» (фінансується урядом США), Султансой емігрував до Європи.

Як пресу вчать батьківщину кохати

«У відділенні поліції мені сказали — чому не пишеш про Карабаху, а пишеш про корупцію?» – Розповів у день арешту в своєму останньому аудіоповідомленні один з керівників Abzas Media Ульві Гасанлі.

Конфлікт із Вірменією навколо Карабаху — одна з головних дозволених для обговорення тем для ЗМІ в Азербайджані. У легальному порядку, судячи з популярних провладних ЗМІ, в основному розповідається про велич Азербайджану та його президента, а також інформаційна війна проти вірменів.

Перекрити фінансування з-за кордону і змусити останніх журналістів, що залишилися в країні, «переключитися» на держфінансування і державний порядок денний — так на умовах анонімності відповідають Бі-бі-сі журналісти на питання про те, чого домагається влада.

У країні є державне Агентство розвитку медіа, а влада роздає лояльним журналістам квартири у спеціально збудованих для них будинках.

Хто замовляє музику

Незалежні журналісти, що залишилися, часто чують як закид, що вони «працюють на закордон», обслуговують іноземні інтереси. Але багато хто з них зізнається сьогодні, що у журналістів, які не дотримуються «партійної лінії», не залишилося вибору, окрім як працювати в іноземних ЗМІ.

Журналістка Айтян Фархадова, яка виїхала з країни, каже, що вільнодумні журналісти змушені шукати роботу в іноземних ЗМІ, тому що місцевих непідконтрольних владі видань просто не залишилося. У нульові вона працювала в азербайджанській газеті «Експрес», яка існувала за рахунок місцевих спонсорів, тиражів та реклами. Але цього прибутку більше немає.

Вже багато років журналісти в Азербайджані скаржаться на те, що влада послідовно позбавляла пресу джерел доходів, монополізувала індустрію поширення преси та заборонила великим компаніям давати рекламу в неугодних владі виданнях.

«Хотілося б запитати, як вийшло, що азербайджанські ЗМІ залежать від іноземних грошей, від донорів? — каже журналістка. — Цю ситуацію створила нинішня азербайджанська держава».

Сьогодні вона працює із Тбілісі для грузинського видання OC-Media, яке підтримується міжнародними донорами, зокрема посольствами європейських країн.

Султансою припускає, що влада може щиро вважати, що будь-яка преса має служити чиїмось особистим політичним інтересам: «Ми тут у галузі здогадок, ці люди не думають як ми, навіть дивлячись на ті ж факти; у них свій погляд на світ, свій світогляд, настанови, зіткані з колишнього досвіду».

Але у щирість влади, коли ті говорять, що в країні є свобода слова, мало хто вірить. Офіційно в Азербайджані працює понад 5 тисяч ЗМІ і серед них 25 теле- та 16 радіо-каналів. І ці цифри влада наводить як доказ плюралізму думок.

Але це негаразд. Більшість популярних телеканалів у країні приватні, але насправді їх контролюють лояльні до влади люди, іноді колишні чиновники. Так приватний телеканал ARB очолює Ісмет Саттаров, який до цього працював у Фонді імені Гейдара Алієва, а також у Раді з телебачення та радіомовлення, яка відповідає за ліцензування мовників.

Звичайний ефір місцевого телебачення — це музичні передачі та ток-шоу, а якщо й говорять про політику, то рідко й переважно в рамках прийнятих політичних кліше, на кшталт «братської Туреччини» та «ворожої Вірменії».

Ще 10 років тому відома журналістка-розслідувач Хадіджа Ісмаїл з’ясувала , що цілу мережу ЗМІ курирував Алі Гасанов, на той момент завідувач відділу в Адміністрації президента. Саме пов’язаної з ним радіостанції дісталася у 2011 році частота, на якій на два роки раніше мовила Азербайджанська служба Бі-бі-сі.

Незадовго до цього (2009-го) Гасанов заявив, що іноземні медіа-ресурси не повинні вести мовлення в Азербайджані. При тому, що радіостанція, що посіла місце Бі-бі-сі, частково належала громадянину Ірану.

Сама Хадіджа Ісмаїл відсиділа півтора роки у колонії за звинуваченням у економічних злочинах.

Поки в Азербайджані відмовляють у реєстрації іноземним НУО і забороняють журналістам отримувати гранти з-за кордону, у країні працює одразу кілька організацій, які фінансує безпосередньо Росія. У Баку є і місцевий офіс російського агентства «Супутник», зі своїми сайтом , телеграм -каналом, прес-центром .

Бі-бі-сі направила запит до Аудіовізуальної Ради, Ради преси, депутата парламенту Афлатуна Амашова, який займався в нульові роки захистом прав журналістів. У ньому ми запитали, чому таке різне ставлення влади до організацій, що фінансуються Росією, порівняно з тим, що фінансує Євросоюз, і зазначили, що деякі журналісти яких переслідують владу, раніше працювали в незалежних ЗМІ в Азербайджані.

Тільки після закриття своїх видань вони почали шукати роботу в ЗМІ, які фінансуються за кордоном. Ми запитали, як у такій ситуації пропонується працювати журналістам, щоб не опинитися у в’язниці?

Жоден із тих, до кого ми звернулися, не відповів на наші запитання.

«Батько був сильніший»

Президент Ільхам Алієв уже багато разів ( 1 , 2 , 3 , 4 ) говорив, що в країні під його керуванням повністю забезпечена свобода слова.

«Забезпечення свободи слова, свободи друку – пріоритетні для нас питання, і можу сказати, що Азербайджан досяг великих успіхів у цій галузі», — говорив він.

Але, ми вже писали про те, як азербайджанські журналісти, які втекли з країни, що відсиділи у в’язницях, пішли з професії, згадували, що на початку цього століття і в перші роки незалежності, коли при владі був Гейдар Алієв — батько нинішнього президента Азербайджану, пресі дихало відносно вільніше.

Тоді на місцевих радіочастотах вели мовлення Азербайджанська служба Бі-бі-сі та Бакинське бюро радіо «Свобода», існували незалежні газети, а приватний незалежний телеканал ANS був відомий своїми критичними матеріалами, і стандартною загрозою чиновникам у разі дрібних побутових проблем серед простих громадян стала фраза, схожа на нинішні меми: «Я зараз ANS покличу».

І справді, у першому своєму індексі свободи ЗМІ від 2002 року міжнародна організація «Репортери без кордонів» ставила Азербайджан на 101 місце у світі, на 20 пунктів вище за Росію. Сьогодні він на 164 місці — найнижчому за весь період, навіть нижче за російську Росії, що веде загарбницьку війну, з її репресивними законами про іноагентів і небажані організації.

Султансою пояснює це тим, що батько нинішнього президента Гейдар Алієв був авторитетним політиком, який довго йшов до влади. «Такий шлях накладає відповідальність за твої слова та дії, – каже журналіст. — Ільхам [Алієв] прийшов на готове».

Як зазначає експерт, за Гейдара Алієва не було замовних вбивств журналістів, а перші роки Ільхама запам’яталися резонансним вбивством редактора популярного політичного журналу «Монітор» Ельмара Гусейнова, яке досі не розкрито.

«Ільхам жорсткіший у репресіях і стосунках з пресою, — каже Султансою. — Але не тому, що його характер жорсткіший, а тому що він слабший за людину і політика — батько був сильнішим».

Багато азербайджанських журналістів, які пішли з професії, залишили країну або працюють в іноземних ЗМІ, починали в азербайджанських виданнях: газетах, які більше не виходять, радіостанціях, які втратили ліцензії; сайти, давно закриті. Але навіть ті, хто виїхав за кордон, не почуваються в безпеці.

Повідомлялося про випадки нападу на репортерів, які виїхали з Азербайджану до Грузії, Франції, Німеччини та інших країн. Відомого журналіста-розслідувача Афгана Мухтарли у 2017 році імовірно (слідство ще не завершено) викрали у Грузії та вивезли до Азербайджану.

У тій же Грузії вже чотири місяці перебуває під арештом його тезка та колега Афган Садигов, очікуючи на депортацію до Азербайджану, де його звинуватили в шахрайстві. Через голодування, за словами його дружини та адвокатів, його здоров’я різко погіршилося, він пересувається в інвалідному візку і перебуває під наглядом лікарів.

На батьківщині він уже сидів два роки та вважався політв’язнем. А рік тому, як і багато хто, він утік з Азербайджану на хвилі арештів своїх колег, журналістів-критиків влади, яких уже 20 років влада намагається приручити.

Магеррам Зейналов