Відмова від України продемонструє світові слабкість Заходу.
Коли обраний президент США Дональд Трамп виголосив слова про те, що після обрання президентом він може за один день зупинити війну Росії проти України, він не очікував, що йому так швидко доведеться брати відповідальність за ці слова. Його бажання посадити Росію та Україну за стіл переговорів зрозуміле, але на яких умовах? Чи виявиться «поганий мир» кращим за «добру сварку»? І за чий рахунок може бути укладений цей мир?
Авторитетне американське видання The Washington Post 23 листопада висловило думку про те, яким шляхом іде Трамп у цій складній історії.
І Росія, і Україна посилюють кровопролитний конфлікт, який уже переступив 1000-денний рубіж, прагнучи отримати максимальну перевагу перед 20 січня, коли обраний президент Дональд Трамп вступить на посаду і, можливо, змінить політику США щодо війни.
Для Росії ескалація – це збереження обличчя: вигнання українських військ з Курської області Росії і захоплення якомога більшої української території.
Для України це питання виживання зі збереженням суверенітету і якомога більшої території, яка була до вторгнення.
Жорстока боротьба призвела вже, на думку видання, до мільйона жертв, і зрозуміти її ескалацію досить важко, але це відбувається.
Цієї осені бойові дії з обох боків посилилися: на боці російських збройних сил воюють тисячі північнокорейських солдатів, росіяни запустили по українській території нову гіперзвукову балістичну ракету середньої дальності – на щастя, не оснащену ядерними боєголовками, які здатні нести такі ракети. Вона мала вдарити по оборонному підприємству в Дніпрі.
Україна на присутність північнокорейських солдатів в армії РФ відповіла ударами по російській території з використанням британських і американських ракет далекого радіусу дії. Це сталося після того, як адміністрація Байдена, нарешті, зняла обмеження на використання такої зброї. До цього Україна воювала «зі зв’язаними руками».
Президент Джо Байден погодився надати Україні й протипіхотні міни – зброю, що може призвести до жертв серед мирного населення, але, можливо, це єдине, що може допомогти Україні втримати свої рубежі проти російських і північнокорейських піхотних атак, зазначає The Washington Post.
Це дещо поламало плани новообраного президента, оскільки Трамп, схоже, «схильний укласти швидку угоду, щоб покласти край конфлікту, щойно він вступить на посаду. Він неясно висловився про те, який вигляд матиме можлива угода, пообіцявши лише, що швидко врегулює конфлікт після вступу на посаду – а можливо, якимось чином, навіть раніше», пише видання.
Однак обраний віцепрезидент Джей Ді Венс чіткіше позначив позицію, скоріше за все, і Трампа, заявивши, що остаточне врегулювання, найімовірніше, потягне за собою створення якоїсь «демілітаризованої зони», що включатиме землі, наразі окуповані Росією. Звідси прагнення Кремля захопити якомога більше додаткових земель до дня інавгурації і відчайдушна спроба України протистояти цьому.
The Washington Post припускає, що в Європі вже втомилися від війни і будуть готові до врегулювання. А отже, договір про врегулювання може бути укладено швидко.
Біда в тому, що у своєму прагненні якнайшвидше виконати обіцяне й укласти угоду, Трамп може погодитися на погану – для України. Тобто, фактично, буде запропоновано розчленування України, яке змусить українців почуватися розчарованими та зрадженими своїми західними прихильниками, винагородить агресію Путіна та спонукатиме його вчинити ще більше агресії.
«Виграє від такого «перемир’я» не тільки Путін. Відмова від України – або угода, в результаті якої Україна виявиться територіально урізаною, – стане сигналом для диктаторів по всьому світу, що рішучість Заходу має термін придатності», – акцентує видання.
Можна уявити, як сприйме відступ Заходу від України голова КНР Сі Цзіньпін, який подумує про захоплення Тайваню і атолів і мілин у багатому на нафту Південно-Китайському морі. Точно так дивитиметься на це лідер Північної Кореї Кім Чен Ин, який може вважати участь своїх солдатів у війні проти України як підготовку до власних військових дій на Корейському півострові.
«Українці билися відважно, але часто з однією рукою, зв’язаною за спиною. Американська та європейська допомога від самого початку була щедрою, але часто приходила пізно та з великою кількістю умов. Спочатку було небажання відправляти танки M1 Abrams, потім постачати винищувачі F-16, потім давати дозвіл на використання ракет далекого радіусу дії для нанесення ударів углиб російської території.
Зрештою президент Байден погоджувався в кожному випадку, але надто через довгий час після того, як ця зброя могла б справити вирішальний вплив на перебіг бойових дій. Щоразу побоювання викликала ескалація конфлікту з Росією. Здавалося, мета полягала в тому, щоб не допустити перемоги Росії, але дати Україні стільки, щоб вона не програла», – міркує видання.
The Washington Post робить висновок, з яким важко не погодитися: якщо окуповані території залишаться під Росією, то це дорівнюватиме поразці не лише України, а й Заходу.
Під час президентської кампанії Трамп багато говорив про поспішний вихід з Афганістану, про те, що це завдало шкоди іміджу США і просигналізувало світу про американську слабкість. Але відмова від України, яку майже три роки, виступаючи єдиним фронтом, підтримували Америка і Європа, стане сигналом того ж роду. І якщо це станеться внаслідок укладеної Трампом угоди, то відповідальність лежатиме на ньому, а не на Байдені.