Конференція донорів ЄС мобілізує мільярди на допомогу Сирії. Але використання цих коштів викликає питання.
У травні представники країн-членів ЄС, сусідніх з Сирією країн, інших країн-партнерів та міжнародних організацій вже увосьме зібралися на щорічній донорській конференції ЄС щодо Сирії. Результатом є загальна сума в 7,5 мільярдів євро, яку міжнародне співтовариство надає Сирії та сусіднім з нею країнам для пом’якшення катастрофічних наслідків громадянської війни. Хоча це більше, ніж у попередньому році, цього все ще недостатньо – тільки на гуманітарну допомогу для Сирії ООН потребує чотири мільярди. Однак більшість обіцяних коштів підуть до сусідніх з Сирією країн, які приймають найбільше біженців. 13 років громадянської війни без перспективи політичного вирішення даються взнаки. Світова громадськість все більше втрачає інтерес до Сирії. А західним донорам доводиться займатися й іншими кризами, наприклад, у Судані чи Газі. Проте люди на місцях гостро потребують гуманітарної допомоги.
Європейський Союз обіцяє виділити загалом 2,12 мільярда євро – 560 мільйонів у 2024 і 2025 роках на підтримку біженців у Сирії, Лівані, Іраку та Йорданії, а також ще мільярд євро для Туреччини. Таким чином, ЄС та його держави-члени залишаються найбільшими донорами. З 2011 року вони надали понад 33 мільярди євро гуманітарної допомоги, а також допомоги на розвиток, економічну та стабілізаційну допомогу. Значна частина цієї суми надійшла від Німеччини, яка оголосила про виділення понад мільярда євро.
ЄС визнає, що надзвичайна гуманітарна ситуація є більшою, ніж будь-коли раніше. Але міжнародне співтовариство, схоже, більше, ніж будь-коли, розгублено щодо того, як її вирішити. Обмеженість бюджетів, скасування фінансування міжнародної допомоги в усьому світі та низка нових гуманітарних криз означають, що Організація Об’єднаних Націй не досягла своєї мети – отримати чотири мільярди євро для Сирії лише цього року.
Це матиме серйозні наслідки: 90 відсотків населення вже живуть у бідності. 16,7 мільйона сирійців залежать від гуманітарної допомоги – це найвищий показник з початку війни у 2011 р. З того часу більше половини населення було переміщено. Не маючи достатніх ресурсів, Організація Об’єднаних Націй змогла допомогти лише 625 000 людей, які страждають від нестачі продовольства на північному заході країни, тоді як 3,6 мільйонам людей загрожує голод. Медичні центри та клініки перебувають під загрозою закриття.
ЄС щойно продовжив свої санкції проти режиму Асада до червня 2025 року.
Тому дивно, що ЄС зміг укласти міграційну угоду з Ліваном незадовго до Брюссельської конференції донорів для Сирії та сусідніх країн і виділити на ці цілі один мільярд євро. Те, наскільки ці кошти підуть на користь сирійським біженцям, є більш ніж сумнівним.
У той час як Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Борель на конференції в Брюсселі повторив, що безпечне повернення біженців до Сирії за нинішніх обставин неможливе, президент Єврокомісії фон дер Ляєн, схоже, закриває очі на ліванську практику повернення біженців. Тут в ЄС виникає велике протиріччя: З одного боку, кошти на гуманітарну допомогу виділяються країнам, що приймають сирійських біженців, а з іншого боку, кошти на управління міграцією виділяються Лівану і, таким чином, де-факто на депортацію. Це також відображає різне ставлення країн всередині ЄС. Наприклад, Федеральне міністерство закордонних справ лише нещодавно у своєму звіті чітко заявило, що не може бути безпечного повернення в умовах порушень прав людини, тортур і свавільних арештів. Однак вісім інших країн ЄС закликають до переоцінки ситуації в Сирії, щоб мати можливість репатріювати біженців. Серед них і Кіпр, під тиском якого було укладено міграційну угоду ЄС з Ліваном.
Тому ЄС повинен ще нагальніше домагатися консенсусу щодо своїх “трьох ні” по відношенню до сирійського режиму – ні зняття санкцій, ні нормалізації відносин з режимом Асада, ні реконструкції доти, доки не буде знайдено політичного рішення відповідно до Резолюції ООН 2254. ЄС щойно продовжив свої санкції проти режиму Асада до червня 2025 року. Рахунки 3160 осіб та 86 організацій були заморожені в ЄС, і вони не можуть в’їхати до ЄС. Але навіть це залишиться суто символічною політикою, якщо кошти ЄС на гуманітарну допомогу опиняться в руках Асада та його поплічників. Значна частина грошей надходить до ООН. Вони, в свою чергу, не пов’язані санкційними списками ЄС чи США. Цифри показують, що значна частина грошей йде організаціям, які пов’язані з режимом Асада і були (імовірно) причетні до злочинів проти прав людини. За останні роки сирійська економіка повністю розвалилася. Режим Асада тримається на плаву лише завдяки збору грошей від ООН та торгівлі наркотиком “каптагон”.
ЄС повинен вимагати від ООН значно більшої прозорості.
Тому ЄС повинен вимагати значно більшої прозорості від ООН і наполягати на дотриманні санкцій, принаймні щодо її фінансування. На внутрішньому рівні він повинен забезпечити, щоб окремі країни не нормалізували свої відносини з Асадом задля сприяння нібито безпечному поверненню біженців. Однак 13 років війни також означають, що ЄС та інші донори не можуть зосереджуватися виключно на стримуванні та розрядці конфлікту. Прихильність до пошуку політичного рішення має бути чимось більшим, ніж просто слова. Міжнародна спільнота не повинна миритися з тим, що Асад перетворює доступ до гуманітарної допомоги на політичне питання. З минулого року його режим одноосібно вирішує, чи може Організація Об’єднаних Націй доставити допомогу в непідконтрольні йому райони на півночі країни, і якщо так, то яким чином.
До травня 2024 року на північний захід змогли дістатися лише 150 вантажівок з гуманітарною допомогою. У попередні роки ця цифра становила 600-700 – щомісяця. Окрім типу війни – облоги, атаки на цивільну інфраструктуру – режим Асада, схоже, також створив прецедент для інших конфліктів. ЄС повинен використати свій вплив, щоб запобігти цьому. Гуманітарна допомога не повинна залежати від окремих урядів, а повинна доходити до людей, які її потребують.
ЄС не може спочивати на лаврах найбільшого донора гуманітарної допомоги, якщо її все ще недостатньо. Він також не може покладатися лише на щорічну конференцію донорів у Брюсселі, щоб зберегти Сирію на своєму порядку денному. Зобов’язань щодо політичного врегулювання недостатньо, якщо не буде серйозних пошуків разом із сирійським громадянським суспільством – і якщо сирійське досьє буде відкладено в сторону за межами донорської конференції. Перш за все, ЄС не повинен замикати проблему на сусідніх з Сирією країнах, які приймають найбільше сирійських біженців. Проблема є складною – і тому вимагає набагато більше, ніж символічна політика.
Автор: Лідія Бот є керівницею регіонального проекту Фонду ім. Фрідріха Еберта з політичного фемінізму та гендеру в Бейруті.
Джерело: IPG–Journal, ЄС