Праві партії досягли значних успіхів на європейських виборах. Який вплив матиме їхній успіх на ЄС та його здатність діяти?
Нещодавні вибори до Європейського парламенту змінили політичний ландшафт в Європейському Союзі (ЄС) і змістили його вправо. Європейські консерватори (ЄНП) стали беззаперечними переможцями цих виборів, тоді як соціал-демократи (СДПН) та ліві змогли в основному зберегти свої позиції. Програли Зелені та Ліберали, які втратили понад 40 місць в ЄП, в той час як популістські праві (ECR) та ультраправі (ID) групи отримали значний приріст. Яку динаміку матиме новий баланс сил і який вплив це матиме на здатність Європарламенту функціонувати? Що означає результат виборів для нової Європейської комісії та її робочої програми? І які наслідки матимуть ці зміни для європейської інтеграції та для Європи як актора в багатополярному світі?
Десяті прямі вибори до Європейського парламенту відбулися в час, коли глобальна політична ситуація суттєво змінилася внаслідок російської агресії проти України. Водночас, ніколи раніше в історії ЄС праві та ультраправі партії не мали такого сильного впливу в багатьох країнах-членах ЄС. Голосування виборців ускладнює традиційну більшість для центристських партій і піддасть стрес-тесту брюссельську машину консенсусу.
Що відбувається зараз? У середині червня на зустрічі глав держав та урядів Європейська Рада спочатку неофіційно, а потім офіційно, наприкінці місяця, розгляне питання про обрання свого лідера та призначення на дві інші найвищі посади в ЄС: Президента Комісії та Верховного представника ЄС із закордонних справ. Метою буде знайти пакетне рішення, яке відображатиме більшість у Раді та Парламенті – і уникнути повторення дисфункціональних, майже токсичних відносин між Президентом Комісії Урсулою фон дер Ляєн та Президентом Ради Шарлем Мішелем, які послабили ЄС протягом останніх п’яти років. Ім’я колишнього прем’єр-міністра Португалії Антоніу Кошти зазвичай згадується в якості нового президента Ради, в той час як прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас може стати наступним комісаром з питань закордонних справ.
Фон дер Ляєн (ЄНП) вважається найперспективнішим кандидатом на посаду голови Єврокомісії, хоча протягом останніх тижнів у Брюсселі інтенсивно обговорюються численні альтернативи. Фон дер Ляєн може розраховувати на підтримку численних правоцентристських урядів ЄС, а також соціал-демократичного табору. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес вже публічно оголосив про свою підтримку, а канцлер Німеччини Олаф Шольц, ймовірно, також буде зацікавлений у збереженні її на посаді.
Голосування виборців ускладнює традиційну більшість для центристських партій.
Якщо Рада знову висуне кандидатуру фон дер Ляєн, вирішальний бар’єр, ймовірно, доведеться долати у Страсбурзі в середині липня. 16 липня мальтійський політик Роберта Метсола (ЄНП), ймовірно, буде переобрана на посаду президента парламенту. Через два дні може бути переобрана Урсула фон дер Ляєн. Тоді можна буде скласти список потенційних членів Комісії під час літніх парламентських канікул. Для свого переобрання фон дер Ляєн потребуватиме схвалення щонайменше 361 з 720 депутатів Європарламенту – більшість, яка аж ніяк не є гарантованою, враховуючи посилення правих груп. Жан-Клод Юнкер домігся цього у 2014 році з перевагою у 46 голосів, а фон дер Ляєн у 2019 році – лише у дев’ять, причому тоді її також підтримували праві популістські партії, які цього разу відмовлять їй у схваленні. Якщо фон дер Ляєн зазнає невдачі в Раді або не знайде більшості в парламенті, Рада – під головуванням Угорщини – повинна буде швидко запропонувати нову особу, що затримає початок роботи нової Комісії. Така затримка не лише погіршила б здатність ЄС працювати, але й завдала б значної шкоди його репутації.
Паралельно з цим високополітичним процесом відбувається реорганізація депутатських фракцій у Верховній Раді. Вибори президента парламенту, віце-президентів та голів комітетів вплинуть на роботу парламенту та його політичні пріоритети в найближчі роки. Також ймовірно, що відбудеться реорганізація правих і ультраправих політичних груп у Європарламенті. Ключовим питанням тут буде те, як поводитися з AfD. Безпосередньо перед виборами AfD вдалося стати парією серед ультраправих партій, коли Марін Ле Пен, а також Джорджія Мелоні та Маттео Сальвіні відмовилися від подальшої співпраці з AfD, і вона була виключена з групи ID.
Однак девіз про те, що те, що було сказано перед виборами, вже не обов’язково є актуальним після виборів, стосується і цього випадку. А виключення провідного кандидата від АДН Кра з німецької делегації свідчить про те, що АДН робить усе можливе, щоб знову стати прийнятною в правому болоті. Якщо цей маневр не матиме успіху, AfD, ймовірно, спробує створити третю праву групу в парламенті, для чого знадобиться щонайменше 23 депутати з семи країн-членів. Інші праві партії, які ще не входять до парламентської групи, такі як угорська партія Віктора Орбана “Фідес”, також можуть бути залучені до цього процесу.
Також обговорюється варіант, що праві популістські та ультраправі партії можуть сформувати нову “супергрупу”, що значно посилить їхню переговорну силу і призведе до поляризації в парламенті. Велика права група такого роду допомогла б орієнтувати порядок денний ЄС більше на національні інтереси і менше на загальноєвропейські рішення. Однак такий сценарій видається малоймовірним, оскільки багато європейських правих партій не мають згоди щодо ключових питань зовнішньої та безпекової політики – зокрема, щодо відносин з Росією, війни проти України та співпраці зі США і НАТО.
Загалом, зсув вправо в парламенті є симптомом ширшого політичного зсуву.
ЄНП, до якої також належать ХДС і ХСС, відіграватиме ще більш важливу роль у відносинах з європейськими правими силами в майбутньому. Замість того, щоб залицятися до “зелених”, лідер їхньої партії та парламентської групи Манфред Вебер протягом останніх місяців неодноразово шукав співпраці з ЄКР, а також озвучував шанси на посилення правоцентристської співпраці з главою італійського уряду Джорджією Мелоні. Фон дер Ляєн і Мелоні також розвивали тісні і майже довірчі відносини протягом останніх місяців, причому перша прагнула заручитися підтримкою для свого переобрання, а друга сподівалася на більший вплив на європейській арені, оскільки вона розпочала свою передвиборчу кампанію під гаслом “Con Giorgia l’Italia cambia l’Europa” – “З Джорджією Італія змінює Європу”.
Залишається побачити, наскільки три умови Вебера та фон дер Ляєн для співпраці з правими – проєвропейська, проукраїнська та проправа – будуть насправді виконані, коли справа дійде до прийняття центральноєвропейських рішень. Однак ЄНП ризикує втратити підтримку лівоцентристських партій через відверте зближення Вебера, фон дер Ляєн і Ко з (крайніми) правими. Європейські соціал-демократи, а також канцлер Шольц дуже чітко дали зрозуміти, що висунення фон дер Ляєн не є вирішеним питанням, якщо вона прагне співпраці з ультраправими.
Загалом, зсув вправо в парламенті є симптомом ширшого політичного зсуву, який проникає глибоко в національні політичні ландшафти країн-членів ЄС. Цей розвиток подій відображає зростаюче невдоволення “усталеною політикою” і все більший зсув у бік популістських рішень, які обіцяють прості відповіді на складні проблеми. Зростаюча фрагментація ускладнює процеси прийняття рішень у Парламенті та Раді ЄС і може заблокувати важливі реформи. Національні інтереси стають все більш помітними, що може суттєво погіршити здатність ЄС формувати спільну політику, особливо з транскордонних питань, таких як міграція, зміна клімату та економічне співробітництво.
Незалежно від того, хто очолить нову Комісію, багато хто з нових комісарів будуть набагато правішими в політичному плані, оскільки вони призначаються урядами держав-членів, а праві сили стають дедалі сильнішими на національних виборах протягом останніх п’яти років. Це, безумовно, матиме значний вплив на нову робочу програму Комісії та її майбутні пріоритети європейської політики.
Більш націоналістична Європа автоматично призведе до напруженості у відносинах з ключовими партнерами, такими як США, і може послабити роль ЄС як глобального гравця. На внутрішньому рівні ЄС стикається з проблемою збереження згуртованості між країнами-членами. Зростаючі політичні розбіжності і тиск з боку популістських рухів можуть послабити солідарність всередині ЄС. Це буде особливо проблематично в той час, коли потрібні спільні зусилля для подолання глобальних викликів, таких як зміна клімату або діджиталізація. Зараз ЄС перебуває на етапі, коли політичний баланс сил потребує перерозподілу. Найближчі місяці покажуть, в якому напрямку він розвиватиметься і як реагуватиме на нові політичні реалії.
Автори: Тобіас Мершель, Інгмар Науман та Марко Шварц
Джерело: IPG–Journal, ЄС