Все не склалося від самого початку. Британський прем’єр Ріші Сунак вийшов у двір своєї резиденції оголосити про дострокові вибори, які практично неминуче стануть кінцем і його прем’єрства, і 14-річного правління його партії торі. Над ним тут же розкрилися небеса.

Жалюгідно промоклий прем’єр ядерної держави почав було перелічувати свої забуті часами ковіду заслуги, як тут із потужних колонок за воротами Даунінг-стріт 10 увірвався танцювальний поп-гімн опозиційної партії лейбористів. Їм опитування обіцяють впевнену перемогу на перших за майже 5 років виборах у парламент.

Головне оголошення в політичній кар’єрі британського прем’єра стрімко перетворилося на принизливий фарс.

Далі було тільки гірше.

За перші два з шести тижнів швидкісної та несподіваної передвиборчої кампанії Сунак надихнув неймовірну кількість мемів – навіть за мірками яскравих невдах.

Він встиг сфотографуватися біля слів “на вихід” (на фотографії вище) і виступити з промовою біля верфі в Белфасті, де побудували “Титанік”. Після першої зустрічі з виборцями з’ясувалося, що питання з народу ставили перевдягнені функціонери його ж партії.

А після перших теледебатів Сунак вимушений був відбиватися від звинувачень у відвертій брехні в бік опозиції про те, що її прихід до влади нібито обійдеться кожній британській сім’ї в 2 тисячі фунтів нових податків.

Виправдання він оформив в телеінтерв’ю, але і тут вийшов скандал. Заради цього інтерв’ю Сунак достроково поїхав зі святкування 80-річчя висадки союзників в Нормандії, куди з’їхалися всі лідери Заходу, в тому числі президент США Джо Байден і президент Франції Еммануель Макрон.

Пізніше, подумавши, Сунак вибачився. Але справа зроблена. Опозиція дружно осоромила Сунака, обвинуватила його в неповазі до ветеранів, у тому, що йому наплювати на ставлення до історії до величі країни, яка перемогла нацистів. А це вже серйозно.

“Пройшло два тижні, а Сунаку вже треба пояснювати, чому він: 1) оголосив дострокові вибори, 2) забув парасольку, 3) відвідав “Титанік”, 4) збрехав про 2 тисячі фунтів, 5) і раніше часу виїхав із Нормандії”, – зазначає авторитетний британський експерт Мідж Рахман із дослідницького центру Eurasia Group.

“Це повний провал. Передвиборча кампанія Сунака перетворюється на посміховисько на покоління вперед, – написав зазвичай стриманий Рахман. – Не виключено, що всьому цьому є нескладне пояснення: просто він – нікчемний політик”.

Чому англійці не люблять Сунака і торі

Сунаку нічого втрачати, тому що виграш йому не світить, а поразка консерваторів на цих виборах гарантована. За опозицію в обличчі лейбористської партії та її лідера Кіра Стармера збираються голосувати 41%, а за торі вдвічі менше – 19%, показують свіжі опитування.

Чому так?

Консервативна партія при владі вже 14 років, і за цей час рівень життя британців не виріс, а якість і доступність державних послуг – від охорони здоров’я до соціальної підтримки – помітно впали. Приватизовані за консерваторів водоканали безкарно заливають пляжі фекаліями, а приватизовані залізні дороги ненадійні та обходяться дуже дорого.

Торі обіцяли скоротити імміграцію до десятків тисяч в рік, але вона б’є рекорд за рекордом – майже 800 тисяч чистої різниці між тими, хто приїхав та поїхав у 2022 році та ще плюс 700 тисяч людей в 2023 році.

Справи у торі йшли недобре ще 10 років тому, коли вони вирішити урізати соціальні витрати після світової фінансової кризи.

Хвиля невдоволення підняла популярність правих популістів, які обвинуватили у всіх бідах іммігрантів і Євросоюз. У надії перемогти нових конкурентів торі погодилися винести брекзіт на референдум – і несподівано для себе програли. Вісім років тому, в червні 2016 року, британці проголосували за вихід із ЄС.

Роль ідеології в політиці різко виросла та допомогла торі втримати владу та зачистити партію від поміркованих важковаговиків. На перший план вийшли опортуністи – з тих пір Консервативну партію переслідує скандал за скандалом.

Спочатку ковідні вечірки на Даунінг-стріт і корупція при державних замовленнях під час пандемії довели популярного прем’єра Бориса Джонсона до відставки.

Потім було скороминуще, але катастрофічне прем’єрство Ліз Трасс, що ледве не розорило пенсійну систему країни. Їй на зміну прийшов Сунак – і це було внутрішнє рішення партії, а не результати всезагальних виборів.

Тепе Сунак намагається переконати населення в тому, що скоро все виправиться. У Страмера завдання простіше – він пропонує дати шанс опозиції, раз за 14 років торі не впоралися.

Чому Сунак в будь-якому разі програє

Навіть якби британський прем’єр не намок під дощем, не наговорив дурниць і не став об’єктом насмішок і благородного гніву, він програв би цю компанію. А значить, у нього розв’язані руки.

Він застав соратників зненацька, оголосивши вибори зараз, хоч за законом міг почекати до грудня. Але на горизонті немає жодної хорошої новини, здатної переламати ситуацію в країні, у якої грошей все менше, а проблем усе більше.

Гра за такими првилами відрізняється від гри на перемогу. Тому в Сунака немає чіткої платформи, але є набір нехай несподіваних, але яскравих передвиборчих обіцянок, на кшталт повернення до всезагальної соціально-військової повинності для 18-річних британців, серед яких за торі збираються голосувати 8%, а за лейбористів – 60%.

Провали Сунака на виду, але вони не грають визначальної ролі в його кампанії.

Британія не Америка. Тут вибирають не президента, а парламент – 600 з лишком депутатів. При цьому для перемоги в окрузі досить простої більшості – хто набрав більше голосів, той і виграв.

У кожному окрузі є свої проблеми, свої улюбленці, свої інтриги. Десь ультраправі відтягнуть на себе голоси торі, чим допоможуть лейбористам, десь тактичне голосування дозволить подолати популярнішого загального противника.

Крім лейбористів і торі, шанси на успіх мають кандидати двох головних альтернативних партій.

Перша – ліберал-демократи, популярні серед освіченого та забезпеченого середнього класу. Їх рейтинг зараз – 11%.

Друга – партія “Реформа” правого популіста та ідеолога брекзіта Найджела Фараджа. У неї поки що більше прихильників, 16%, але багато в чому це пояснюється ейфорією після виступу Фараджа на цьому тижні, коли він оголосив, що передумав і все ж балотуватиметься в парламент. Це буде його восьма спроба – сім попередніх він програвав, не дивлячись на високі рейтинги партії.

Що ще раз доводить, що тотальний тріумф лейбористам не гарантований, а масштаб розгрому торі визначиться в результаті сотень дрібних ситучок в кожному з виборчих округів. Якщо партія-переможець отримає більшість, вона сформує уряд із депутатів своєї фракції, а лідер партії стане прем’єр-міністром.

Результати виборів 4 липня ми дізнаємося уже ввечері того ж дня. Щойно закриються дільниці в 22:00, з’являться результати екзитполів, які останні пів століття – з 1974 року – незмінно точно кожен раз передбачали переможця.

Олексій Калмиков
ВВС