Держави-члени Ради Європи повинні посилити свої зобов’язання щодо соціальних та економічних прав.
На початку липня у Вільнюсі під час головування Литви в Раді Європи відбудеться конференція високого рівня з питань Європейської соціальної хартії, спрямована на зміцнення договору та його процедур. Це переломний момент не лише в 63-річній історії Хартії – провідного європейського інструменту захисту соціальних та економічних прав – але й для самої Ради Європи, яка щойно відзначила своє 75-річчя. Організація, яку часто плутають з Європейським Союзом, була створена після Другої світової війни для просування демократії, прав людини та верховенства права.
Хартія менш відома, ніж споріднений їй договір Ради Європи – Європейська конвенція з прав людини 1950 року. Проте вона має глибокий вплив у Європі та за її межами. Моніторинговий орган Хартії, Європейський комітет з соціальних прав, розробив найсучаснішу судову практику щодо соціальних та економічних прав, а прийняті ним рішення принесли конкретні покращення умов життя та праці.
Amnesty International рішуче підтримує статут і роботу комітету, що має ключове значення для забезпечення прогресивного дотримання соціальних та економічних прав у Європі, а також для вирішення структурних проблем і забезпечення більшої відповідальності за порушення. Вона регулярно повідомляє про виявлені порушення через процедуру періодичної звітності Комітету і подала три скарги в рамках механізму колективних скарг, заснованого на власних дослідженнях. Вони стосувалися житла для ромів (проти Італії), охорони здоров’я для мігрантів, включаючи ромів (Швеція) та впливу жорсткої економії на систему охорони здоров’я (Греція).
У березні, напередодні конференції у Вільнюсі, Amnesty подала заявку, в якій виклала свої пріоритети щодо реформ.
Процедурна затримка
13 травня Європейський комітет з соціальних прав опублікував своє рішення у справі “Amnesty International проти Італії” – скарзі, поданій у 2019 році після багаторічних досліджень. Комітет одноголосно визнав, що Італія порушила права ромів через постійні примусові виселення, сегреговане та неякісне житло та нерівний доступ до соціального житла. Такі серйозні висновки мають призвести до негайних змін на національному рівні, щоб покласти край повторюваним і фактично подібним порушенням.
Тому викликає занепокоєння той факт, що таке новаторське рішення, прийняте в жовтні минулого року і повідомлене сторонам в середині січня – за умови дотримання конфіденційності – було опубліковане лише в травні, відповідно до правил процедури Комітету. Затримка з оприлюдненням такого рішення на кілька місяців ігнорує важке становище тих, чиї права були порушені, багато з яких є дітьми, і продовжує несправедливість, яка в цьому випадку часто ускладнюється труднощами в забезпеченні доступу до освіти та охорони здоров’я. Постраждалі повинні бути в центрі дискусії у Вільнюсі та будь-яких майбутніх реформ.
Автоматична публікація рішень після їх прийняття Європейським комітетом з соціальних прав сприяла б своєчасному оприлюдненню та громадському обговоренню у відповідній державі-члені, включаючи законодавчу та виконавчу владу, що дало б поштовх до імплементації. Нинішньому процесу бракує не лише прозорості, але й терміновості, якої обґрунтовано очікують – не в останню чергу жертви – від будь-якого механізму відшкодування. Він також посилює відчуття вторинного статусу по відношенню до Європейської конвенції з прав людини: Європейський суд з прав людини негайно публікує свої рішення у справах, розглянутих відповідно до конвенції.
Подальші зобов’язання
Також, на відміну від Європейської конвенції з прав людини, держави-члени Ради Європи можуть приєднатися до Хартії, відмовляючись підтримувати окремі її положення. Такий підхід à la carte призвів до того, що деякі держави обирають, яким правозахисним зобов’язанням вони надають перевагу, а отже, до непослідовного та нерівномірного захисту соціальних та економічних прав у Європі. Це посилює їх низький статус у порівнянні з громадянськими та політичними правами, що суперечить принципам універсальності, неподільності та взаємозалежності всіх прав людини. Конференція високого рівня повинна сприяти прийняттю державами-членами зобов’язань щодо прийняття максимальної кількості положень Хартії.
Чотири держави-члени – Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино та Швейцарія – досі не ратифікували Хартію, а ще сім – Хорватія, Чехія, Данія, Ісландія, Люксембург, Польща та Велика Британія – не ратифікували переглянуту Хартію. Цей документ 1996 року розширює і деталізує права, викладені в договорі 1961 року, включаючи гарантії захисту житла, посилення прав трудящих і захист від бідності та соціальної ізоляції. Повна ратифікація переглянутої Хартії також дозволяє впорядкувати системи моніторингу двох договорів.
Ті держави-члени, які ще не зробили цього, повинні ратифікувати переглянуту Хартію. У майбутньому будь-яка держава, яка бажає вступити до Ради Європи, повинна бути зобов’язана зробити це як попередню умову, бажано прийняти всі положення про ратифікацію. Будь-які застереження або відступи повинні регулярно переглядатися.
Лише 16 з 42 держав-учасниць Хартії прийняли механізм колективних скарг, який був запроваджений додатковим протоколом у 1995 році. Серед великих держав, які не ратифікували Хартію, – Німеччина та Велика Британія. Знову ж таки, це залишає значний дефіцит у захисті та підзвітності для більшості населення Європи – позбавленого можливості домагатися колективного відшкодування за порушення соціальних прав – який держави-члени повинні заповнити, погодившись підпадати під дію цієї процедури.
На прохання скаржника або за власною ініціативою Європейський комітет з соціальних прав може, відповідно до свого правила 36, призначити негайні заходи, щоб “уникнути непоправної шкоди або шкоди відповідним особам”. Проте бездіяльність національних органів влади щодо цих заходів майже не має жодних наслідків, як ми бачили в нашій скарзі проти Італії. Більша прозорість цього процесу і того, як держави заохочуються до виконання негайних заходів, була б корисною для всіх суб’єктів, які прагнуть соціальної справедливості.
Роль громадянського суспільства
Роль громадянського суспільства в системі Хартії, зокрема, через механізм колективних скарг, а також через надання інформації для регулярного моніторингу Комітету, була критично важливою для розвитку його юриспруденції, а отже, і для реалізації соціальних та економічних прав по всій Європі. У свою чергу, це зміцнило позиції неурядових організацій у цій сфері на національному та регіональному рівнях.
Конференція високого рівня має заохотити держави-учасниці визнати, відповідно до статті 2 Додаткового протоколу, право національних НУО подавати колективні скарги – це зробила лише Фінляндія. НУО, які часто мають найкращі можливості для надання відповідних доказів щодо потенційних порушень прав людини у своїх країнах і представляють інтереси жертв, позбавлені такої можливості, якщо вони не можуть співпрацювати з міжнародними НУО, такими як Amnesty International, транснаціональними профспілковими організаціями та іншими організаціями, які мають статус, що дозволяє їм подавати скарги.
Громадянське суспільство також повинно мати можливість брати участь у виконанні рішень комітетів. Щоб зробити процедуру розгляду скарг більш ефективною та прозорою, НУО повинні мати можливість спілкуватися з Комітетом міністрів Ради Європи – суверенним органом, що представляє держави-члени – щодо ефективності заходів, запропонованих урядом-відповідачем та Комітетом міністрів для усунення порушень, аналогічно до нагляду за виконанням рішень Європейського суду з прав людини.
Ефективна участь громадянського суспільства в процесах, передбачених Хартією, також вимагає визнання обмежень його можливостей, особливо в тих випадках, коли дослідження, що призвели до колективної скарги, стосуються складних структурних питань, таких як дискримінація меншин, які перебувають у вразливому становищі, включаючи ромів або мігрантів. Прискорення розгляду скарг зменшило б навантаження на заявників, які повинні продовжувати надавати періодичну інформацію про зміну становища жертв або про розвиток політики та правової бази.
Все ще не реальність
Незважаючи на внесок соціальних та економічних прав у соціально-політичну стабільність, їх реалізація все ще не є реальністю для багатьох в Європі. Про це свідчать не лише рішення та висновки Комітету, але й численні звіти двох інших органів Ради Європи – Комісара з прав людини та Європейської комісії проти расизму та нетерпимості – і навіть практика Європейського суду з прав людини, яка все частіше зачіпає соціальні права. Це є наслідком того, що держави не дотримуються Хартії, відмовляючись від відповідних положень і систематично не виконуючи існуючі зобов’язання.
Настав час покласти край підриву соціальних прав. Необхідно забезпечити більший паритет між системами, що охоплюють Європейську соціальну хартію та Європейську конвенцію з прав людини. Це передбачає посилення можливості захисту соціальних прав у судовому порядку через механізм колективних скарг і більш широке визнання Хартії, підкреслюючи при цьому важливість відповідних судових рішень.
Процес моніторингу Комітетом міністрів має стати можливістю для оприлюднення заходів, необхідних для виконання рішень Європейського комітету з соціальних прав – щодо яких Комітет міністрів може надавати рекомендації державам-членам – і забезпечити їх обговорення на національному рівні. Парламенти, регіональні та місцеві органи влади відіграють ключову роль в ефективному впровадженні таких заходів, і це також необхідно обговорити у Вільнюсі. Підзвітність у сфері прав людини повинна розглядатися не як тягар, а як засіб для кращого управління та вироблення політики.
Окрім майбутньої конференції високого рівня, слід також періодично скликати подібні тематичні заходи за участю міністерств, що опікуються соціальними правами – житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, соціального захисту тощо – з метою привернення більшої уваги до прав, гарантованих Хартією. Дискусії можуть бути зосереджені на недоліках у захисті цих прав і на тому, як ефективна імплементація висновків Європейського комітету з соціальних прав та інших відповідних органів Ради Європи могла б їх усунути.
Соціально-економічна справедливість
Всі держави-члени організації також є членами ЄС. Для забезпечення більшої соціально-економічної справедливості по всій Європі ЄС повинен ратифікувати переглянуту Хартію та Додатковий протокол. Він також повинен забезпечити виконання рішень Європейського комітету з соціальних прав шляхом періодичного контролю за їх виконанням відповідними органами влади, групами потерпілих та іншими сторонами.
Необхідно знайти синергію між ЄС та Радою Європи, коли мова йде про законодавство у сфері соціальних прав. А Європейська комісія та Європейський комітет з соціальних прав повинні обмінюватися інформацією та відповідно співпрацювати.
У час зростаючої нерівності в Європі, що часто супроводжується антиправовим порядком денним, Вільнюс є життєво важливою можливістю оживити Європейську соціальну хартію, спираючись на її досягнення за останні шість десятиліть. Держави-члени повинні не лише підтвердити свою прихильність до існуючих зобов’язань, але й посилити свою підзвітність в рамках цього важливого механізму для забезпечення соціальної справедливості та захисту соціальних прав сотень мільйонів правовласників.
Це перша з серії статей про Європейську соціальну хартію напередодні конференції у Вільнюсі
Автори: РІТА ПАТРІЧІО та ІАЙН БІРН
Джерело: Social Europe, ЄС