Починаючи з 2022 року, західна політика управління ескалацією не змогла заспокоїти Путіна і лише підбадьорила Кремль. Якщо Захід хоче миру, він повинен допомогти Україні перемогти, пишуть Ганна Гопко та Андрюс Кубілюс.
Найближчими тижнями Конференція з відновлення України в Берліні, Саміт G7 в Італії, Глобальний саміт миру в Швейцарії та ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні нададуть міжнародній спільноті можливість посилити підтримку України. Ці гучні події також мають стати нагодою для підбиття підсумків. Оскільки російському геноцидному вторгненню не видно кінця, західні партнери Києва мають визначити кінцеву мету своєї підтримки України. Це українська перемога чи просто українське виживання?
Чому Захід не має узгодженого плану перемоги? Як довго можна очікувати, що Україна зможе підтримувати нинішні військові зусилля, якщо країна отримуватиме лише військову допомогу, достатню для виживання? Чи достатньо останнього пакету допомоги США для забезпечення перемоги України? Чи достатньо робить Європа для посилення санкцій, конфіскації російських активів і постачання сучасних систем озброєнь, таких як ракети “Таурус”? Це лише деякі з ключових питань, які партнери України повинні поставити собі найближчими тижнями.
Ставки навряд чи можуть бути вищими. Путінська Росія становить пряму загрозу глобальній системі безпеки та сталому миру в Європі. Результат війни Росії проти України визначить майбутні рамки безпеки на європейському континенті на десятиліття вперед. Якщо Захід надасть Україні підтримку, необхідну для перемоги у війні, ця перемога забезпечить мир не лише для України, але й для всієї Європи. Поразка Росії також може спричинити політичну трансформацію всередині Росії і допомогти підірвати агресивні імперські амбіції країни.
Наслідки російського успіху в Україні будуть не менш далекосяжними. Якщо Захід продовжить демонструвати слабкість в Україні і підтримає заклики до припинення вогню або врегулювання шляхом переговорів, Росія заявить про історичну перемогу і стане ще більш агресивною на міжнародній арені. Ця агресія не обмежиться Україною, а буде спрямована проти всього західного світу.
Кремль також не діятиме наодинці. Навпаки, перемога Росії над Заходом в Україні підбадьорить Альянс автократій, який виник в останні роки, об’єднавши Росію, Китай, Іран і Північну Корею. Хоча подальша російська агресія, ймовірно, буде зосереджена на Європі, колеги Путіна по автократії будуть заохочені до реалізації власних експансіоністських планів в інших місцях.
Ось чому міжнародна спільнота має визнати, що лише перемога України може відкрити двері до сталого миру як для України, так і для всього світу. Будь-яка спроба досягти компромісної мирної угоди з Путіним не лише принесе Росії перемогу і дозволить Москві продовжити окупацію цілих регіонів України, але й стане небезпечним повторенням Мюнхенської конференції 1938 року, яка мала такі трагічні наслідки для всієї міжнародної спільноти. Британські та французькі лідери, які погодилися передати Гітлеру частину Чехословаччини в Мюнхені, також сподівалися, що вони забезпечують мир. Натомість вони підготували підґрунтя для Другої світової війни. Європа не може дозволити собі повторити цю помилку.
Наразі Захід, схоже, розділився на два основні табори у питанні про те, як покласти край російському вторгненню в Україну. Один табір визнає важливість перемоги України для європейської безпеки і бачить свою чітку мету в поразці Росії. Ці країни віддані підтримці українських військових зусиль і відмовляються виключати можливість відправки військ на захист України в разі необхідності.
Інший табір виступає за врегулювання конфлікту шляхом переговорів і, як правило, видає цю готовність до компромісу з Кремлем за прагнення до миру. Така позиція є інтелектуально нечесною. Зрештою, ніхто не хоче миру більше, ніж самі українці. Однак українці розуміють, що мир не можна забезпечити, пропонуючи територіальні поступки путінському режиму, які залишать мільйони українців на поталу жахіттям постійної російської окупації. Вони знають, що припинення вогню без перемоги унеможливить притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини.
Важливо, що українці також визнають: якщо Путіна не перемогти, він неминуче піде далі. Заохочена безкарністю угоди про припинення вогню, Росія використає будь-яку паузу в бойових діях для переозброєння і підготовки до наступної фази війни проти України і Заходу. Це створить небезпеку, подібну до тієї, з якою зіткнулися союзники під час Другої світової війни, коли Черчилль і Рузвельт застерігали від передчасного миру і натомість оголосили метою нацистської Німеччини беззастережну капітуляцію. Сьогоднішні західні лідери повинні визнати, що пропозиція Путіну про припинення вогню не призведе до тривалого миру. Натомість це прокладе шлях до нової війни.
Майбутня підтримка України з боку Заходу має ґрунтуватися на чіткій і недвозначній прихильності до перемоги України. Наразі цього бракує. Коли західні лідери та політики зберуться найближчими тижнями, необхідність працювати задля перемоги України має бути головним питанням порядку денного. Тим часом українці повинні продовжувати пояснювати різницю між тимчасовим припиненням вогню і тривалим миром. У 2023 році українські експерти громадянського суспільства зробили свій внесок, розробивши власне бачення, яке було викладене в Маніфесті сталого миру, що описує важливість притягнення Росії до відповідальності та надання Україні однозначних гарантій безпеки.
Після більш ніж десяти років російської військової агресії проти України настав час партнерам Києва засвоїти уроки цієї війни і не потрапляти в подальші російські пастки. Коли Росія вперше вторглася в Україну в 2014 році, вона зробила це під завісою заперечення, використовуючи так званих “зелених чоловічків” або російських солдатів без розпізнавальних знаків. Десять років потому Росія відкрито здійснює найбільше вторгнення в Європу з часів Другої світової війни, і її підтримує альянс інших тираній, які поділяють мету Кремля – зруйнувати міжнародний порядок, заснований на правилах. Зараз Росія атакує Україну за допомогою іранських безпілотників і північнокорейських ракет, отримуючи при цьому військові поставки і життєво важливу економічну підтримку з боку Китаю. Якщо Захід не зможе протистояти цій зростаючій загрозі, він втратить свою позицію в центрі міжнародної архітектури безпеки і буде замінений зростаючими авторитарними державами.
У 2014 році західні лідери були досить наївними, щоб очікувати дипломатичного вирішення проблеми вторгнення Росії в Україну. Зараз має бути до болю очевидно, що такі надії були нереалістичними. Між 2014 і 2022 роками Україна провела понад 200 раундів переговорів з Росією, але це не змогло запобігти повномасштабному вторгненню в лютому 2022 року.
Навіть коли переговори тривали, Росія чітко дала зрозуміти свої геноцидні наміри за допомогою невпинної пропаганди, яка заперечувала існування української нації та дегуманізувала українців. Відтоді ця геноцидна риторика була реалізована на практиці путінською армією-загарбником: задокументовані масові вбивства в таких місцях, як Буча та Ізюм, масові викрадення та примусові депортації, а також викорінення всіх символів української національної ідентичності на територіях, що перебувають під російською окупацією. Хоча міжнародне співтовариство бачить, що відбувається в Україні, більшість не бажає звинувачувати Росію в геноциді, оскільки це змусило б їх діяти. Але заплющення очей не може змінити того факту, що ми є свідками геноциду в центрі Європи двадцять першого століття.
Всі розуміють, що потрібно для перемоги України. Всі знають, скільки потрібно західної військової допомоги, і яку саме зброю слід надати. Всі знають, які санкції, трибунали та безпекові угоди необхідні для встановлення стійкого миру. Водночас лідери демократичного світу досі не відповіли на питання, чому вони досі ухиляються від політики, яка могла б сприяти перемозі України. Відповідь дуже проста: Західні лідери все ще перебувають під сильним впливом подвійного страху перед можливою російською ескалацією та потенційним російським колапсом. Іншими словами, вони не можуть повністю віддатися українській перемозі, бо бояться поразки Росії. Наразі це найбільша перешкода на шляху до сталого миру в Європі.
Можливо, найкраща порада для західних партнерів України походить від Папи Івана Павла ІІ, який сказав “не бійтеся”, коли очолював боротьбу за свободу і демократію в Центральній Європі у 1980-х роках. Зараз Європа повинна знову подолати свої страхи, якщо вона хоче захистити свободи, які визначають континент. Сталий мир не може бути досягнутий за рахунок правосуддя. Європейська безпека залишатиметься примарною, якщо Путіну дозволять отримати вигоду від своєї агресії та закріпити геноцидну окупацію українських земель.
Оскільки російське вторгнення триває вже третій рік, партнери України мають нарешті визнати, що європейська безпека залежить від перемоги України. Чим швидше вони розроблять і впровадять стратегію досягнення цієї перемоги, тим більше життів буде врятовано. Починаючи з 2022 року, західна політика управління ескалацією не змогла заспокоїти Путіна і лише підбадьорила Кремль. Якщо Захід хоче миру, він повинен допомогти Україні перемогти.