Єдиний вихід із «полікризи» – це коридор достатності між задоволенням потреб та уникненням надмірностей.

Нещодавні кризи поставили питання про мету економіки та природу цінності. Пандемія змусила уряди визначити пріоритети “основних” секторів виробництва та “необхідних” працівників. Після повномасштабного вторгнення в Україну енергетична криза в Європі призвела до надзвичайних заходів для визначення пріоритетів у розподілі газу. Обидві кризи поставили питання про те, які види діяльності мають цінність, будучи необхідними для виживання, відтворення, добробуту і справедливості, а які є шкідливими, марнотратними або руйнівними.

Традиційна неокласична економіка тут не допоможе. У ній немає місця ідеї, що якісь уподобання є кращими чи гіршими, що якісь форми праці є більш важливими чи шкідливими, або що якісь рівні доходу, багатства чи споживання є небажаними. Домінуючою позицією залишається ціннісний нейтралітет – “De gustibus non est disputandum” (про смаки не сперечаються).

Світ процвітання

Ми потребуємо іншого стандарту цінності – достатності. “Достатність” контрастує з “ефективністю” як мета із засобом: ефективність фокусується на тому, “як”, а достатність – на тому, “з якою метою”. Основна ідея полягає у просторі між нижньою межею задоволення людських потреб і стелею надмірності, що не піддається узагальненню. Останнє питання стало більш актуальним у зв’язку з глобальним потеплінням та екологічною кризою. Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) визнала її центральне значення, визначивши достатність як “комплекс заходів і повсякденних практик, які дозволяють уникнути попиту на енергію, матеріали, землю і воду, забезпечуючи при цьому добробут для всіх в межах планетарних кордонів”.

Бачення простору достатності можна застосувати до різних сфер економіки та людського добробуту: доходу та багатства, споживання та виробництва.

Достатність – це не просто задоволення базових потреб. Вона передбачає світ процвітання, помірних доходів, товарів комфорту і повсякденного виробництва – аж до стелі надмірності, багатства, розкоші і марнотратства.

Підлоги і стелі тягнуть за собою об’єктивні та універсальні обмеження: людські потреби і планетарні кордони. Людські потреби, які зазвичай включають здоров’я, автономію та соціальну участь, є передумовами для уникнення шкоди. Планетарні межі, зрештою, ґрунтуються на біофізичних критичних точках – порогах, коли екологічні системи зазнають нелінійної трансформації, яка, ймовірно, може бути незворотною.

Однак обидва ці підходи вимагають людського мислення та соціальної дії, щоб визначити їхні межі в реальних умовах. Людські потреби задовольняються через широку мережу контекстуальних засобів задоволення потреб; щоб оцінити їх, потрібен колективний діалог на періодичних демократичних форумах. Шлях від планетарних кордонів до фактичних стель також вимагає колективного визначення, заснованого на наукових знаннях про безпечні політичні шляхи в поєднанні з політичними дискусіями, для досягнення нормативної згоди щодо того, що має бути скорочено, для кого і в якій формі.

Сьогодні МГЕЗК визнає, що гарантування гідного рівня життя в певних межах передбачає надання пріоритету людським потребам над споживчими уподобаннями за певних обставин. Тому для реалізації потенціалу гідного життя в межах дозволеного необхідні “мінімальні та максимальні стандарти споживання або коридори сталого споживання”, а також “розмежування між предметами першої необхідності та розкішшю”. Ця ідея була розвинута теоріями “коридору споживання”, що з часом призвело до створення простору сталого споживання.

Наша мета – побудувати паралельний “виробничий коридор”. Зосередження виключно на попиті та споживанні може призвести до нехтування владою промисловості та корпорацій у формуванні споживчої поведінки та практик, залишаючи виробництво та його панівні владні відносини майже недоторканими. Вона недооцінює зв’язок між виробництвом у капіталістичній економіці та надлишком – виробництвом надмірного споживання. Більше того, боротьба з виробництвом безпосередньо може бути екологічно ефективнішою, ніж обхідний шлях через споживання “в кінці труби”.

Таким чином, ми передбачаємо стратегію переходу до економіки достатку, яка повинна розвиватися дуже швидко, починаючи з сьогоднішнього дня. Паралельно з внесками щодо коридорів споживання, цей перехід має на меті встановити виробничі мінімуми (щоб гарантувати задоволення потреб) і стелі (щоб зменшити форми виробництва, які загрожують планетарним кордонам і задоволенню потреб).

Визначення виробничих поверхів

Для визначення виробничих поверхів ми звертаємося до історії “дебатів про відтворення” – від Карла Поланьї та феміністичної політичної економії до нещодавньої “фундаментальної економіки”. За концепцією капіталістичного “способу виробництва” Карла Маркса стоять “фонові умови можливості”, особливо (декоммодифікована) суспільна економіка та (некоммодифікована) реципрокна економіка спільнот і домогосподарств. Вони не лише забезпечують товарну економіку здоровими та освіченими працівниками, а також громадською інфраструктурою, але й є важливими для задоволення людських потреб. Проте неоплачувана праця в домашній та комунальній сферах, хоч і є важливою для суспільного (ре)виробництва, залишається підпорядкованою і виконується переважно жінками. Ці дебати об’єднує визнання того, що ми називаємо базовою зоною економіки.

Пандемія змусила уряди країн Європи швидко скласти списки основних професій, які мають право на захист та пільги під час карантину. До них увійшли охорона здоров’я та екстрені служби, харчова промисловість / сільське господарство, енергетика, водопостачання та утилізація відходів, зв’язок, транспорт, основна роздрібна торгівля, засоби масової інформації, оборона, послуги з догляду, освіта та основні фінанси. За оцінками Європейського парламенту, частка працівників основних галузей в Європейському Союзі становить близько 42% зайнятого населення.

Звичайно, це не враховує величезну кількість людей, які виконують неоплачувану роботу по догляду за хворими. Тим не менш, ці списки продемонстрували, що в часи кризи держава може втрутитися і оцінити професії та сектори, використовуючи показники, відмінні від тих, що застосовуються на ринку праці. Частка необхідної праці в економіці має бути значно збільшена, щоб задовольнити потреби і досягти справедливої декарбонізації.

Проте саме виробництво необхідних товарів і послуг має бути трансформоване, щоб відповідати вимогам пом’якшення наслідків зміни клімату. Не вся праця, спрямована на відтворення марнотратної капіталістичної економіки, буде необхідною в економіці достатку, включаючи діяльність у таких секторах, як рослинництво і тваринництво, виробництво продуктів харчування і напоїв, електро- і газопостачання, будівництво і наземний транспорт. Навіть медичні послуги не є безпроблемними з точки зору споживання викопного палива та викидів парникових газів.

Для оцінки цього шляху потрібні додаткові дослідження і демократична дискусія, але вже достатньо відомо, щоб окреслити напрямки руху:

• “Універсальні базові послуги”: існують вагомі аргументи на користь передачі деяких основних послуг (таких як водопостачання, енергетика, платформи, послуги з догляду, житло і транспорт) у державну власність та/або під ефективний громадський контроль. Скоординована державна інфраструктура та послуги підвищують рівень необхідності для всіх (товар стає правом) і можуть забезпечити значну економію екологічних ресурсів.
• Профілактика: існує вагомий аргумент на користь того, щоб перенести державне втручання з “нижньої” стадії – компенсації чи лікування – на “вищу” стадію – запобігання погіршенню здоров’я чи соціальним негараздам. Це знову ж таки може підвищити рівень задоволення потреб, водночас зменшуючи використання ресурсів та викиди.
• Соціальне ліцензування: для тієї частини фундаментальної економіки, яка в даний час є ринковою і, ймовірно, залишиться такою, наприклад, роздрібна торгівля і банківська справа, “соціальне ліцензування” є важливим інструментом. В обмін на територіальну франшизу, приватні постачальники повинні, як послуга за послугу, брати на себе еко-соціальні зобов’язання.

Виробничі стелі

Для вирішення проблеми надлишкового виробництва ми можемо знову звернутися до довгої інтелектуальної історії. По-перше, Маркс розрізняв продуктивну працю в процесі виробництва та непродуктивну працю в процесі обігу. У 1930-х роках Кузнець започаткував дебати про “межі виробництва” і розмежував проміжні витрати та кінцевий продукт. Фінансовий сектор спочатку розглядався як проміжні витрати, але з часом його було віднесено до кінцевого продукту в Системі національних рахунків: до кризи 2008 року система розглядала майже весь сектор FIRE (фінанси, страхування та нерухомість) як частину виробничої економіки. Це визнало і сприяло безпрецедентному зростанню фінансового капіталу за останні чотири десятиліття.

По-друге, Маркс розрізняв виробництво “засобів виробництва” і товарів найманої праці від виробництва предметів розкоші. Останні не поверталися до циклу відтворення, а споживалися класом капіталістів. По-третє, концепція “охоронної праці” спирається на марксистські передумови для позначення зайнятості, яка посилює владу, здійснювану приватними економічними суб’єктами для забезпечення дотримання прав власності та отримання переваг у розподілі. До неї належать принаймні деякі керівники, контролери, поліцейські, працівники в’язниць, державні та приватні охоронці, а також військовослужбовці. З антропологічної точки зору, “нікчемна робота” – це робота, яку самі працівники вважають “безглуздою, непотрібною або згубною”.

Хоча вся індустрія викопного палива повинна зникнути в економіці достатку, ці дебати дозволяють нам визначити інші види діяльності, які потребують скорочення, зокрема, виробництво предметів розкоші, фінанси та військова сфера. Скорочення надлишкової економіки має вирішальне значення для досягнення економіки достатку. Воно усуває значну частку марнотратного виробництва та пов’язаних з ним викидів і вивільняє робочу силу, яка може бути з користю застосована в інших сферах.

Значна частина сучасних фінансів – а їхні масштаби у світовій економіці величезні – є невиправданими з точки зору людських потреб. Багато досліджень документують шкідливий вплив фінансіалізації на фундаментальну економіку, державу загального добробуту і саму природу, видобуваючи цінність і водночас підриваючи задоволення людських потреб у межах планетарних кордонів. Таким чином, необхідно розглянути радикальні варіанти відновлення демократичного контролю над грошовою масою та мобілізації сталого виробництва.

Що стосується предметів розкоші, то еластичність товарів і послуг за доходом може бути корисним маркером. Високовуглецева розкіш включає майже всі аспекти виробництва, які лежать в основі особистого транспорту, не лише очевидно декадентські, такі як приватні яхти та літаки, але й часті перельоти, спортивні автомобілі та океанські круїзи. У період з 2010 по 2018 рік позашляховики були другим за величиною джерелом глобальних викидів вуглекислого газу, поступаючись лише енергетичній галузі. Політичні рекомендації щодо достатності охоплюють оподаткування, скасування державних субсидій, регулювання та заборони.

Нарешті, військові витрати поглинають величезні суми державних коштів і підтримують потужний “військово-промисловий комплекс” у деяких країнах, водночас спричиняючи величезні, але здебільшого неконтрольовані викиди CO2 та руйнування довкілля. Наша перспектива еко-соціального переходу не є утопічною: ми припускаємо продовження існування світової системи національних держав, а отже, військових і виробництва озброєнь. Однак, в рамках цього, частка військових витрат і виробництва, що перевищує середній рівень, може бути визначена як надмірна.

Проміжна економіка

Проміжна економіка – це частина виробництва, затиснута між необхідним і надлишковим виробництвом. У ній зайнята значна частина оплачуваної робочої сили в сучасній економіці – від послуг, таких як перукарні, спортзали, музичне та художнє виробництво, ремісниче виробництво та ресторани до широкого спектру побутових товарів, включаючи меблі, ремонт, оздоблення, розваги тощо.

У цьому просторі моральні аргументи на користь поваги до ринкової пропозиції залишаються вагомими: уподобання щодо конкретних “засобів задоволення потреб” будуть відрізнятися в широкому діапазоні, який децентралізовані ринки здатні краще задовольнити. Однак для того, щоб відмінити вподобання споживачів і виробників, які ґрунтуються на потребах та імперативі прибутку, коли вони суперечать загальнолюдським потребам, необхідне втручання. Наприклад, існує нагальна потреба у скороченні та широкому контролі реклами, а також у запровадженні обов’язкового ремонту, пов’язаного з регулюванням, щоб забезпечити довговічність продукції.

Економіка достатку гарантуватиме стале виробництво шляхом зміцнення, трансформації та декоммодифікації основних зон, скорочення надлишкового виробництва та забезпечення сталого ринкового забезпечення в “проміжних” зонах. Це не відрізняється від триєдиної концепції економіки при соціалізмі Ненсі Фрейзер: “ніяких ринків нагорі” (мається на увазі демократизація розподілу суспільного надлишку), “ніяких ринків внизу” (забезпечення базових потреб по праву), але “можливо, деякі ринки в проміжках між ними”.

Наш підхід додатково передбачає необхідність скорочення марнотратної або непотрібної праці в усій економіці, в тому числі в основних секторах. Разом цей перехід може зменшити тиск на навколишнє середовище, задовольнити всі основні потреби і стати вирішальним кроком до свободи працюючих людей брати участь у демократичному прийнятті рішень. На Малюнку 2 узагальнено деякі основні риси виробничого коридору на шляху до безвуглецевої, екосоціальної економіки.

Подолання капіталізму

Імперативи прибутку та накопичення не лише притаманні капіталізму, але й є рушійними силами соціально-екологічних криз, а отже, потребують подолання в довгостроковій перспективі. У середньостроковій перспективі постійне зміцнення некапіталістичних сфер у наших економіках та скорочення надлишкової економіки сприятиме рішучому переходу до задоволення потреб у межах розумного.

Це, безсумнівно, радикальний крок. Як в ім’я потреб і обмежень можна буде кинути виклик уподобанням виробників і споживачів? Хто визначатиме стелі та підлоги? Важливою вимогою є більш сильна, науково обґрунтована, дорадча демократія. Одне європейське дослідження показало, що збори громадян запропонували значно більшу частку політик достатності, ніж національні уряди. Іншою важливою вимогою є обмеження влади корпорацій.

Запропонована стратегія є реформістською, оскільки в середньостроковій перспективі вона сама по собі не підриває капіталізм як інституціоналізований суспільний лад. Проте вона має революційний потенціал, оскільки зміцнює некапіталістичні основи подальшої боротьби з уречевленою владою капіталу. Таким чином, постійні зусилля з впровадження виробничих коридорів є критично важливим елементом у довгостроковій боротьбі за подолання капіталізму.

Автори:

Річард Бернталер – доцент кафедри екологічної економіки в Інституті досліджень сталого розвитку Університету Лідса. Він є членом правління Європейського товариства екологічної економіки.

Ян Гоф – запрошений професор Центру аналізу соціальної ізоляції та співробітник Грентемського науково-дослідного інституту з питань зміни клімату та навколишнього середовища при Лондонській школі економіки, а також почесний професор Університету Бата.

Джерело: Social Europe, ЄС

МК