Мало яку зброю так само сильно чекали в Україні, як чекають зараз винищувачі F-16. Західні партнери збираються передати їх найближчими місяцями. Українці покладають на F-16 особливі надії, що зрозуміло – ці літаки можуть збивати крилаті ракети, позбавляючи міста від руйнівних російських нальотів.
Винищувачі F-16 також можуть боротися з російськими бомбардувальниками, які останнім часом стали важливою силою, що дозволяє росіянам просуватися на фронті. Вони можуть і самі завдавати ударів, даючи можливість ЗСУ наступати.
Бі-бі-сі розбирається, які бойові літаки може отримати Україна і чи виправдають вони покладені на них очікування.
“Щоб позбавити Росію переваги в повітрі, наш повітряний флот повинен мати від 120 до 130 сучасних літаків”, – сказав президент України Володимир Зеленський у недавньому інтерв’ю агентству AFP.
Про майбутні поставки відомо небагато. Немає точної інформації про те, коли прибудуть літаки, скільки їх у підсумку отримає Україна, невідомо також, які це будуть F-16 – ті, що є у країн-донорів, дуже сильно відрізняються один від одного.
Нарешті, є дуже великі сумніви в тому, що ці літаки можна повною мірою вважати сучасними і що вони зможуть ефективно протистояти російським.
Коли?
Україна, як очікується, отримає західні військові літаки влітку 2024 року.
Данія, Нідерланди, Норвегія та Бельгія зобов’язалися відправити в Україну кілька десятків винищувачів – від 45 до 60.
13 травня прем’єр-міністр Данії написав у мережі X, що передача F-16 відбудеться “протягом місяців”. Нідерланди збираються передати свої F-16 слідом за Данією. Бельгія оголосила, що передасть літаки у 2025 році. Про терміни передачі норвезьких літаків нічого не відомо.
10 травня військове джерело в Києві сказало агентству Reuters, що українці розраховують отримати перші F-16 у червні-липні.
Затримка з передачею західних винищувачів Україні може бути пов’язана з процесом підготовки українських пілотів, які вчаться в тренувальних центрах у Європі.
Але справа, ймовірно, не тільки в цьому. Можливо, старі F-16 доводиться ремонтувати, модернізувати і приводити до більш-менш єдиного стандарту – навіть у складі одних ВПС можуть бути дуже різні літаки.
ЗСУ передадуть досить старі винищувачі. Вони сильно відрізняються за своїми можливостями від останніх модифікацій F-16, які США постачають в інші країни.
Ба більше, частина винищувального авіапарку країн-донорів останніми роками перебувала в нельотному стані.
Європейські ветерани
Держави, які збираються передавати F-16 Україні (Бельгія, Нідерланди, Норвегія і Данія), на самому початку 1980-х стали першими європейськими країнами, які отримали нові на той момент винищувачі F-16. Будували ці літаки не в США, а на заводах у Бельгії та Нідерландах.
У 2020-х і без війни в Україні кожна з цих країн уже зняла ці літаки з озброєння, щоб перейти на нові F-35. ВПС Данії, Норвегії та Нідерландів уже використовують останні як основні винищувачі, Бельгія тільки почала отримувати їх – перший політ бельгійського F-35 відбувся 14 травня.
При цьому деякі з цих країн збираються передати Україні лише частину своїх F-16, що звільнилися. Іншу частину вони продають третім країнам.
Данія, у складі ВПС якої було 43 винищувачі (33 одномісних F-16A і 10 двомісних F-16B), продала 24 з них Аргентині. Скільки данці передадуть ЗСУ, поки не оголошено.
Норвегія у 2022 році продала 32 з 57 своїх F-16 Румунії. Відомо, що 22 літаки будуть передані Україні. Коли саме, теж невідомо.
Нідерланди, які колись володіли 138 винищувачами F-16 власного виробництва, обіцяють передати Україні щонайменше 24 літаки. Решту свого авіапарку вони списали і частково розпродали в середині 2000-х.
Легкі винищувачі
Усі F-16 у цих країнах належать до першого покоління, воно позначається літерою A або B: F-16A – одномісні літаки, F-16B – двомісні.
США продовжують випускати і поставляти на експорт F-16, але ці винищувачі сильно відрізняються від тих, які були випущені в 1980-х.
F-16А найпершої серії, випущений 1979 року, відрізняється від новітнього F-16V зразка 2012 року приблизно так само, як Су-27, випущений 1982 року в СРСР, відрізняється від російського Су-35, випущеного 2015 року. Це настільки глибока модернізація винищувача, що його цілком можна вважати новою моделлю.
Крім того, F-16 спочатку будувалися як легкі фронтові винищувачі – їхнім аналогом у СРСР були МіГ-29. Вони були меншими, ніж важкі багатофункціональні американські F-15 (або радянські Су-27), у них менше корисне навантаження, менша дальність, гірші багато інших параметрів.
Навіть після модернізації, коли F-16 теж стали називати багатофункціональними, у них залишилася маленька дальність і невелике порівняно з важкими літаками корисне навантаження.
Індивідуальні програми
F-16 кожної з країн, які обіцяли допомогти Україні, має свої особливості, на кожному встановлений свій набір обладнання – їх будували під індивідуальні вимоги міністерств оборони.
Винищувачі кожної країни несли свій набір озброєнь, який збігався за основними позиціями, але відрізнявся в спеціальних системах.
Наприклад, F-16 ВПС Норвегії можуть застосовувати протикорабельні ракети Penguin і бомби з лазерним наведенням Paveway II, а датські – використовувати блоки радіоелектронної боротьби AN/ALQ-10, що ускладнюють наведення на літак ракет противника.
Деякі F-16 ВПС Нідерландів і Бельгії можуть нести тактичну ядерну зброю – США розміщували запаси ТЯО на території цих країн.
Є й менш значні відмінності, наприклад, в інтерфейсі або приладовій панелі, але вони все одно роблять літаки несхожими один на одного.
Усі F-16 Данії, Нідерландів, Норвегії та Бельгії були побудовані раніше 1990 року, всі чотири країни модернізували свої літаки. Тепер багато їхніх характеристик наближені до більш сучасних винищувачів.
F-16 спочатку створювали з розрахунком приблизно на 20 років служби. Однак його наступник затримався, і в США в 1990-х було розроблено програму “Продовження ресурсу в середині терміну експлуатації” [Mid-Life Update – MLU].
Ця програма знадобилася для оновлення планера літака, який практично у всіх винищувачів на практиці піддавався істотнішим навантаженням, ніж було заплановано: спочатку F-16 створювали як легкий фронтовий винищувач для повітряного бою, але з часом він обріс функціями, що позначилося на масі корисного навантаження, яка збільшилася, а це позначилося на стані планера.
У ньому з’явилися мікротріщини, деякі вузли необхідно було повністю замінити.
Крім того, в рамках програми було замінено електронне обладнання F-16, включно з частиною начинки радара, що збільшило його дальність на 25%, покращено обладнання кабіни, включно із заміною дисплеїв, елементів управління, додано різні прилади, які допомагають керувати літаком у несприятливих умовах, і багато іншого.
Наприклад, для розширення номенклатури озброєння на багатьох літаках треба було міняти проводку в крилі.
Для позначення програми модернізації винищувачів традиційно використовується термін Block з номером, що відповідає певній програмі. Наймасовішою сучасною модифікацією F-16 є F-16C (одномісний) або D (двомісний), модернізовані до рівня Block 52. Їхнє виробництво почалося в 1990-х. Більшість американських винищувачів – саме цієї модифікації.
Вважається, що старі винищувачі, які постачалися в Європу і які планують передати Україні, були модернізовані до цього рівня. Формально модернізовані літаки називаються F-16AM або F-16BM.
Які літаки отримає Україна?
Незважаючи на те, що винищувачі в чотирьох європейських країнах були модернізовані приблизно до одного загального рівня, деталі та спеціалізацію тих літаків, які буде поставлено ЗСУ, встановити важко, оскільки кожна країна замовляла собі свій унікальний літак, і навіть у рамках одних ВПС це могли бути різні машини.
На Youtube-каналі НАТО наприкінці квітня було опубліковано ролик про підготовку українських пілотів. На одному з кадрів винищувач, на якому тренуються українці, був показаний крупним планом – так, що можна було розгледіти його серійний номер: 870022.
Інформацію про винищувачі F-16, включно з їхніми серійними номерами, можна дізнатися з неофіційних публічних реєстрів в інтернеті. Таким чином можна встановити характеристики конкретного літака.
Можна також припустити, що українських льотчиків мають навчати воювати на літаках, подібних до тих, які потім передадуть, – вони мають опанувати певний набір обладнання та озброєнь. І це дає змогу зробити висновок про те, як можна такі літаки застосовувати.
Двомісний F-16B номер 870022 був побудований голландською компанією Fokker 1988 року для данських військово-повітряних сил. Це не найстаріший літак у парку європейських партнерів України, там є і F-16, поставлені 1980 року.
Це двомісний винищувач, який зручно використовувати для підготовки пілотів, хоча він був створений не для цього – така конфігурація дає свої переваги в бою.
З найперших серій одномісний F-16A і двомісний F-16B були оснащені приблизно однаково, різниця була тільки в наявності другого члена екіпажу.
Перевага двомісних літаків у тому, що другий льотчик “розвантажує” пілота. Він стежить за повітряним простором, і тому в екіпажу загалом вища ситуаційна обізнаність.
Крім того, якщо винищувач застосовує складну керовану високоточну зброю, то цим теж краще займатися окремому члену екіпажу, який стежить за ціллю, в одних випадках вводить у систему ракети або бомби координати цілі, в інших – стежить за її лазерним підсвічуванням.
Одномісні винищувачі хороші тим, що пілот у повітряному бою може не відволікатися на спілкування з другим льотчиком – це забирає час, сповільнюючи реакцію пілота на зміну обстановки. Коли він діє один, то він реагує швидше.
Крім того, кабіна другого льотчика знижує корисне навантаження, вимагає додаткового електроживлення. Нарешті, такий екіпаж потребує довшого навчання.
Даний F-16B було модернізовано разом з іншими датськими літаками до рівня Block 20, і він називається F-16BM.
Розмір радара
Один із головних елементів системи літака – радар. Данський F-16BM оснащений радаром AN/APG-66(V)2A. Це глибока модернізація найбільш раннього радара, створеного для F-16. У ньому було замінено електронну начинку, що збільшило низку його параметрів, включно зі швидкістю опрацювання інформації та дальністю.
Вважається, що APG-66 спочатку був потужнішим і функціональнішим радаром, ніж РЛС “Сапфір” у його головного суперника МіГ-29. На таких МіГах українські пілоти воюють із самого початку війни, і тому F-16 стане для них серйозним поліпшенням.
Однак Росія використовує в Україні більш сучасні та великі винищувачі Су-30 і Су-35, оснащені більш потужними радарами.
Головна проблема РЛС у F-16 у тому, що невеликі розміри винищувача обмежують діаметр радара, що позначається на його потужності – його приймаюча антена недостатньо велика. Можна успішно покращувати електроніку локатора, прискорюючи обробку сигналу, але фізичні розміри в радіолокації впливають на отримання цього сигналу і його чіткість.
Тому у важких російських винищувачів із великими радарами буде перевага: Су-30, Су-35 і МіГ-31 можуть виявляти такі американські винищувачі раніше. Кожен із російських літаків оснащений своєю РЛС, більш-менш новою, але всі вони щонайменше більші.
У темряві без ліхтаря
Розміри і потужність РЛС – не вирок. Українські льотчики два з половиною роки воюють на МіГ-29, набагато менш досконалих, ніж данські F-16.
РЛС літака гірше бачить ціль, розташовану на тлі землі. Тому один із прийомів українських пілотів – літати з вимкненим радаром на низькій висоті.
Увімкнений радар допомагає літаку відстежувати активність у повітряному просторі, але він же демаскує літак. Це схоже на ліхтар у руках у людини в темряві – його можна увімкнути і побачити навколишні предмети, але найкраще в темряві буде видно сам ліхтар.
Польоти на низькій висоті з вимкненим радаром дають змогу залишатися прихованими (до моменту ввімкнення радара перед атакою), але в них є і мінуси.
Найбільший – перевага в повітряному бою. Вона у тих, хто перебуває вище. У разі обстрілу противника, який перебуває біля землі, їхні ракети летітимуть униз, що додатково збільшить їхню швидкість і дальність.
Ракети, які летять знизу вгору, борються і з земним тяжінням, і з щільнішим повітрям у нижніх шарах атмосфери. Це скорочує радіус дії ракет, робить їх повільнішими. Тому повітряний бій краще вести або на одному рівні, або маючи перевагу за висотою.
Радар – дуже важливий, але не єдиний інструмент виявлення і стеження за повітряним простором.
Данські F-16 використовують вдосконалену систему радіоелектронної протидії, до якої, зокрема, входить апаратура розпізнавання загроз, здатна визначити, з якого боку літак опромінюється радаром противника.
Інакше кажучи, літак “бачить” не тільки відбите випромінювання свого радара, а й світло радара противника. Данський F-16 оснащений вдосконаленою системою AN/ALR-74.
Ця система не замінить бортову РЛС, вона не може наводити ракети на ціль, але вона допомагає пілотові стежити за обстановкою в повітрі і бере на себе частину функцій радара. Вона також пов’язана з системою радіоелектронної протидії, яка допомагає винищувачу ухилятися від ракет.
Крім того, F-16 країн НАТО оснащені системою Link 16, яка дає їм змогу обмінюватися інформацією з наземними і літаючими радарами, іншими літаками, пунктами управління тощо.
Це певною мірою компенсує недоліки порівняно слабкого радара F-16, хоча й не дає винищувачу переваги в наведенні власних ракет.
В України, на відміну від Росії, немає літаків дальнього радіолокаційного виявлення, а чинні літаючі радари країн НАТО не залітають у її повітряний простір. Дальності дії радарів американських E-3 Sentry, які чергують за кордонами України, не вистачить на те, щоб відстежувати активність у російському повітряному просторі.
Це великий мінус, тому що такі літаючі радари є фактично пунктами управління повітряним боєм, вони бачать велику кількість літаків – своїх і противника – і передають цю інформацію винищувачам.
Проте F-16 зможуть отримувати інформацію від наземних радіолокаційних станцій та інших винищувачів.
Щоправда, ЗСУ вдалося певною мірою вирівняти сили, збивши два російські літаючі радари А-50У, що знизило російські можливості управління повітряним боєм.
Згідно з довідником Military Balance 2022, перед початком війни у Росії було три одиниці А-50 (застарілі варіанти) і шість А-50У.
Що зможуть Повітряні сили ЗСУ з такими літаками
Основною зброєю F-16 є протиповітряні ракети AIM-9L Sidewinder. Вони виробляються з кінця 1970-х років. Це ракети ближньої дальності, оптимальна дальність пуску – до 20 кілометрів. Крім того, ці літаки можна модифікувати для застосування авіаційних ракет IRIS-T ближнього радіусу, які ЗСУ використовує в ППО з наземних установок.
Російська авіація, швидше за все, постарається не вступати з пілотами ЗСУ в повітряні бої на коротких дистанціях. Але такі ракети будуть все одно корисні в боротьбі з російськими крилатими ракетами або дронами, якщо ЗС ЗСУ вирішить використовувати F-16 як перехоплювачі ППО.
На озброєнні у ВПС Данії стоять і більш далекі авіаційні ракети – AIM-120 AMRAAM. Їх уже використовують ЗСУ – їх можна запускати з наземних ЗРК NASAMS.
Дальність цих ракет в останній модифікації може перевищувати 120 км, проте європейські F-16 можуть застосовувати ранні версії з дальністю менше 100 кілометрів.
Цим літакам доведеться протистояти більш новим і важким російським, серед яких може виявитися Су-57 – винищувач п’ятого покоління, побудований із застосуванням технологій стелс. Їх називають літаки-невидимки, але це неправильно, ця технологія знижує помітність, скорочуючи дистанцію виявлення – радари F-16 виявлять їх ще пізніше, ніж інші російські літаки.
Особливе занепокоєння у багатьох експертів викликає дальність російського авіаційного озброєння.
Р-37, найпотужніша з російських ракет, має заявлену дальність у 300 км, друга за дальністю – Р-33 – 160 км. Обидві ракети використовуються перехоплювачами МіГ-31, можливо – Су-35С і Су-57 (останній змушений нести цю велику ракету на зовнішній підвісці, що зводить нанівець його переваги в малопомітності).
Разом із потужнішими радарами російських літаків це досить небезпечна комбінація.
Однак Р-37 – досить екзотична зброя. Це великі й дорогі ракети. Основна маса російських винищувачів озброєна ракетами ближнього і середнього радіусу, які за своїми характеристиками наближаються до озброєння європейських F-16.
Крім того, крім дальності, у повітряних боях важливі й інші параметри, серед яких не останній – підготовка як пілотів, так і офіцерів у штабах. Дуже багато залежатиме від планування та управління повітряним боєм.
Наявність літаючих радарів А-50У, кількість яких за останні кілька місяців знизилася на дві одиниці, також все ще відіграє важливу роль.
Тому передбачити результат повітряних боїв винищувачів з винищувачами все-таки важко.
Перехоплення бомбардувальників
Проти фронтових бомбардувальників Су-34 у F-16 більше шансів. Ці російські літаки застосовують авіабомби з модулями УМПК, які перетворюють їх на високоточні боєприпаси, що планують.
Їх скидають з відстані приблизно в 40-50 км на висоті близько 10 тис. метрів. Російська авіація використовує ці бомби дуже активно, і багато в чому завдяки їм наземним військам вдається просуватися на кількох ділянках фронту.
Але, перебуваючи на бойовому курсі перед скиданням бомби, такий літак є доволі вразливим, і якщо проти нього діятиме винищувач із ракетою, дальність якої перевищує ті самі 40-50 км, то це буде великою загрозою для Су-34.
Щоправда, Су-34 був створений на базі винищувача Су-27, це досить маневрений літак, який може нести системи радіоелектронної протидії.
Це не найпростіша ціль, але російські ВПС, як показує досвід двох років війни, не схильні ризикувати дорогими літаками, і сама наявність загрози буде достатньою для того, щоб згорнути такі операції.
Удари по землі
Винищувачі F-16AM і F-16BM ВПС Данії можуть використовувати керовані тактичні ракети AGM-65G Maverick для нанесення ударів по наземних цілях. Їх також можуть застосовувати F-16 ВПС Нідерландів.
Данські винищувачі здатні застосовувати керовані авіабомби з лазерним наведенням GBU-12 Paveway II і GBU-24 – для цього використовується спеціальний підвісний модуль. Крім того, ці літаки можуть застосовувати плануючі авіабомби GBU-31 JDAM – на їхньому прикладі Росія створила свої модулі УМПК.
F-16 інших країн-донорів України озброєні приблизно таким самим набором, але в деталях він може відрізнятися.
Протистояти російським винищувачам на F-16, які Україна отримає від своїх європейських партнерів, буде досить непросто. Однак повітряні бої та перехоплення – лише невелика частина операцій, які можуть виконувати сучасні багатофункціональні винищувачі.
Вони можуть, наприклад, завдавати ударів по наземних цілях. Тренування льотчиків на двомісних винищувачах можуть бути свідченням підготовки подібних операцій. Другий член екіпажу якраз керує високоточною зброєю.
Іншим свідченням такої підготовки є наявність пунктів “високоточні авіаційні боєприпаси” в пакетах американської допомоги. Там не уточнюється, яку саме зброю передадуть Україні.
Наявність в арсеналі датських літаків ракет AGM-65G Maverick, керованих авіабомб із лазерним наведенням GBU-12 Paveway II і GBU-24, дає змогу наносити удари по поодиноким захищеним цілям у ближньому тилу, а планерні авіабомби GBU-31 JDAM високої потужності дадуть змогу ЗСУ застосовувати ту саму тактику, яку використовували російські війська останніми місяцями, – розчищати собі шлях під час наступу.
При цьому максимальна швидкість у F-16 вища, ніж у Су-34. Оскільки дальність планування такої бомби залежить від висоти і швидкості під час пуску, це повинно дозволити їм запускати бомби зі ще більшої відстані.
Незважаючи на модернізації, F-16AM і F-16BM не пристосовані для застосування ракет AGM-88B HARM, які наводяться на сигнал радара. Українські авіатори навчилися запускати їх зі старих радянських МіГів і Су, але це застосування не розкриває всіх можливостей HARM, і успіх цього застосування досить обмежений.
Пізні модифікації F-16 можуть використовувати спеціальний блок наведення AN/ASQ-213, який дозволяє застосовувати такі ракети повною мірою. Але старі літаки, такі як ті, що отримає Україна, такий блок використовувати не можуть.
Вони застосовуватимуть ці ракети практично в тому ж режимі, що й МіГ-29 або Су-27 ЗС ЗСУ, тобто в дуже обмеженому варіанті.
В ідеальних умовах ці складні ракети можуть перед пуском налаштовуватися на виконання конкретного завдання в повітрі, що робить їх дуже ефективними.
Але на старих МіГ-29 або F-16AM вони налаштовуються в набагато більш грубому вигляді перед польотом, і це сильно знижує їхню ефективність.
F-16A і B-16B, ймовірно, сумісні з протикорабельними крилатими ракетами AGM-84 Harpoon. Принаймні, ВПС Тайваню, які озброєні такими ж літаками, використовують ці ракети. А норвезькі винищувачі можуть запускати ще й ракети Penguin. Тому з появою таких винищувачів у ВМС України з’явиться більше можливостей для війни на морі.
Американські літаки не здатні застосовувати крилаті ракети Storm Shadow/SCALP, які українці запускають зі старих радянських бомбардувальників Су-24. Але данські F-16 здатні нести крилаті ракети AGM-154 Joint Standoff Weapon, дальність яких, залежно від висоти пуску, становить від 22 до 130 км.
Тому в будь-якому разі, незважаючи на досить обмежені можливості цих старих винищувачів, ЗСУ зможуть використовувати більше озброєнь.
Нереалізовані можливості
F-16 серій АМ і ВМ, які передадуть Україні її європейські партнери з дозволу США, – досить старі літаки. Вони були модернізовані, але їхній функціонал все одно досить обмежений порівняно з російськими винищувачами.
Україна хоче отримати ці літаки з 2022 року, коли вона вперше заговорила про це. Згодом у пресі не раз з’являлася інформація про можливість закупівлі шведських винищувачів Jas 39 Gripen.
У різний час в обговоренні можливих поставок авіатехніки в Україну фігурували інші літаки, наприклад, Eurofighter Typhoon, Mirage 2000, Tornado.
Ці європейські літаки змогли б використовувати багато озброєння, недоступного для F-16. Наприклад, крилаті ракети Storm Shadow.
І в будь-якому разі, за винятком, мабуть, Tornado, всі інші літаки були зроблені пізніше, і, отже, їхні можливості вищі, ніж у “ветеранів холодної війни”, які вже майже вже пішли у відставку, коли їх знову призвали на фронт.
Однак вибирати Україні не доводиться. Головна цінність будь-яких літаків – їхня наявність.
Павло Аксьонов