Іспанія та Ірландія виступили з ініціативою визнати Палестину як незалежну державу. Інші європейські країни наслідують їх приклад, перебуваючи по-різному пов’язаними з палестинцями.

Як мінімум на дипломатичному рівні травень 2024 року увійде до палестинської історії як надзвичайно успішний місяць. За підсумками голосування 10 травня Генеральна Асамблея ООН ухвалила запропоновану Об’єднаними Арабськими Еміратами резолюцію, яка містить рекомендацію надати Палестинській автономії повноправне членство в Організації Об’єднаних Націй. Резолюцію підтримали 143 країни, 25 утрималися та дев’ять проголосували проти.

Як сказано на сайті ООН, “документ розширює права Держави Палестини в Генеральній Асамблеї, але не наділяє її правом голосувати чи висувати свою кандидатуру до органів Організації Об’єднаних Націй”. Право голосу – єдине, чого, як і раніше, не вистачає палестинцям для повноправного членства в ООН. При цьому Генасамблея, згідно зі Статутом ООН, не може надати такого статусу – для цього потрібна рекомендація Ради Безпеки. Рада безпеки на своєму квітневому засіданні не змогла дати таку рекомендацію через вето США.

Мотиви тих, хто хоче визнати Палестину

Тепер на палестинських дипломатів очікує подальше підвищення їхнього статусу на міжнародній арені. П’ять європейських країн готові розпочати процедуру офіційного визнання Палестини як суверенної держави.

При цьому, з одного боку, йдеться про солідарність із цивільним населенням сектору Газа. З іншого – такий крок розглядається як вираження позиції на користь вирішення близькосхідного конфлікту на основі принципу “дві держави (єврейська та палестинська. – Ред.) для двох народів”. Нинішній правий уряд Ізраїлю все більше відкидає цей принцип.

Після терористичної атаки радикального ісламістського руху ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху поставив як військову мету знищення ХАМАСу, який зараз володарює в Секторі Газа, який ЄС, Німеччина, США і багато країн Заходу визнали терористичною організацією. Нетаньягу також хоче контролювати цей палестинський анклав у довгостроковій перспективі.

Однак Ізраїль все сильніше зазнає міжнародного тиску через жорсткі дії його військових, внаслідок яких, за даними МОЗ Гази, контрольованого ХАМАС, загинули вже понад 35 тисяч мирних жителів, а в самому регіоні склалася катастрофічна гуманітарна ситуація.

Іспанія: чесний брокер на Близькому Сході?

Серед вищезазначеної п’ятірки країн – Іспанія та Ірландія, які сильніше за інших тепер хочуть посилити тиск на Ізраїль, визнавши Палестинську автономію суверенною державою. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес за останні кілька місяців неодноразово вів із цього приводу переговори з європейськими партнерами.

Як повідомлялося, спочатку він просував проєкт визнання Палестини на рівні ЄС, але через відмову Німеччини та інших держав натомість створив коаліцію країн, які підтримують такий крок. Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель, іспанець за походженням, оприлюднив конкретні плани Іспанії, Ірландії та Словенії вже 21 травня.

Іспанія підтримує добрі стосунки з багатьма арабськими країнами, особливо з регіону Магріб, а також із Туреччиною. Ці зв’язки Мадрид частково розвивав із часів диктатури Франка. Після Другої світової війни ці держави врятували франкістську Іспанію, яка не входила ні до Західного, ні до Східного блоків, від економічної та політичної ізоляції.

Після закінчення епохи диктатури Франка 1975 року Іспанія налагодила економічні відносини з Ізраїлем, а 1986-го встановила і дипломатичні. У наступні роки іспанці зарекомендували себе як авторитетні посередники між єврейською державою та арабським світом. Близькосхідна конференція в Мадриді в 1991 році вважається прелюдією до мирного процесу в Осло, започаткованого палестинцями та Ізраїлем у наступні роки.

Ірландія: солідарність, що випливає із власної історії
Ірландія також активно підтримує палестинців із перших днів нинішньої війни у ​​Газі. Коли в середині квітня Саймон Харріс став новим головою ірландського уряду, іспанський колега Педро Санчес став його першим гостем у Дубліні – і спільне визнання Палестини було головною темою зустрічі.

Уряд Ірландії пишається тим, що з 1980 року – довше, ніж будь-яка інша країна ЄС, – виступає за вирішення близькосхідного конфлікту на основі принципу “дві держави для двох народів” з появою повністю суверенної палестинської держави.

У разі Ірландії така позиція пояснюється історією: вона починається з дій британського чиновника Артура Бальфура, який наприкінці XIX століття брав відповідальність за Ірландію, яка тоді була колонією Великобританії, і відмовив їй у самоврядуванні.

У 1917 році, тепер уже як британський міністр закордонних справ, він оприлюднив так звану Декларацію Бальфура, в якій від імені свого уряду висловився за створення “національного вогнища для єврейського народу” в Палестині, яка на той час перебувала під контролем Османської імперії. Після того, як ця територія стала британським протекторатом, там служили здебільшого жандарми, які раніше у складі особливого резерву Королівської ірландської поліції “чорно-пегі” жорстоко боролися проти ірландських повстанців.

Приплив євреїв на Близький Схід, населений тоді переважно мусульманами, у католицькій Ірландії порівнюють із заселенням британськими протестантами півночі острова. Північноірландський конфлікт, що виник внаслідок цього, у деяких ірландців асоціюється з конфліктом на Близькому Сході.

Підтримка з боку Словенії, Мальти та Норвегії

У питанні визнання Палестини лівий уряд Іспанії та правоцентристський Ірландії підтримують одне одного, попри те, що належать різним політичним таборам. Щоб надати більшої ваги спільному кроку, вони залучили інших прихильників.

Словенія заявила про перспективу визнання Палестини до середини червня – проте, за словами верховного представника ЄС із закордонних справ Жозепа Борреля, Любляна тепер виступає за дату 21 травня. Аналогічним чином збирається діяти і Мальта, яка у квітні на засіданні Ради Безпеки ООН проголосувала за повноправне членство Палестини в ООН, якому завадило вето США.

Норвегія, що входить до НАТО і має тісні зв’язки з ЄС, також розглядає можливість визнання Палестини протягом весни. За словами норвезького міністра закордонних справ Еспена Барта Ейде, Осло сподівається, що такий крок призведе до створення політично єдиної палестинської держави замість “держави ХАМАС”.

Різні позиції у Європі

У Євросоюзі палестинську державу поки що визнають в основному країни Центральної та Східної Європи. Для них це визнання сягає ще в соціалістичне минуле, в якому існувала ідеологічна близькість, наприклад, з тодішнім лідером Організації визволення Палестини (ООП) Ясиром Арафатом. Деякі з цих країн, зокрема Чехія та Угорщина, сьогодні скоріше підтримують Ізраїль, хоча вони й зберігають повноцінні дипломатичні відносини з палестинцями.

Першою і поки що єдиною країною, яка визнала палестинську державу після свого вступу до ЄС, стала Швеція у 2014 році. Поки що неясно, чи збільшиться чисельність іспано-ірландської коаліції. У Бельгії уряд має труднощі з вибором відповідного часу, Португалія після приходу до влади консерваторів поки що відступила від ідеї визнання незалежності Палестини.

Інші держави, такі як Німеччина, підтримують зв’язки з Палестинською національною адміністрацією (ПНА), але хочуть офіційно визнати державу палестинців лише тоді, коли це зробить Ізраїль. Поки ХАМАС є чинником політичної сили на палестинських територіях, про такий крок Берліна не може бути й мови.

Джерело — DW