Навесні 2024 року військова позиція України виглядає хисткою. Її контрнаступ у 2023 році не досягнув амбітних результатів, на які сподівалися союзники України, і зараз українці перебувають під тиском російських сил, які мають значну перевагу як у кількості, так і в матеріальній частині.
У своїй нещодавній статті Александр Бернс стверджує, що становище України багато в чому схоже на становище німецької держави Пруссії під час Семирічної війни 1756-1763 років. У тому конфлікті Пруссія не лише вистояла у тривалій боротьбі проти набагато сильнішого супротивника, а й навіть домінувала у військовому плані. Заглиблення в історію Пруссії може запропонувати ще більше інформації про те, як це було і є можливим.
Семирічна війна показує, що існує більше, ніж один спосіб ведення війни на виснаження, яку ми зараз спостерігаємо в Україні, і що, що дуже важливо, для перемоги не обов’язково вбивати ворогів більше, ніж можуть вбити вони. У той час як сильніша сторона піде в наступ, щоб знищити свого супротивника, навіть сторона з меншими ресурсами може перемогти у війні на виснаження, зберігаючи свої сили і чекаючи, поки інші фактори обернуться на її користь. Майкл Кофман, Роб Лі та Дара Массікот стверджують, що у 2024 році Україна повинна прагнути «стримувати, розбудовувати і завдавати ударів», а послужний список принца Генріха Прусського показує, як така стратегія дійсно може принести успіх. Протягом багатьох років Генріх ретельно керував життям своїх військ, які поступалися за кількістю, затягуючи війну до тих пір, поки обставини не змінювалися на користь Пруссії, а потім переходив у контрнаступ, щоб виграти ключову битву, яка допомогала встановити мир. Його приклад є прикладом, який Україна може наслідувати.
Німецький спосіб ведення війни?
Прусська і німецька армії зазвичай розглядаються як архетипічні приклади наступальної маневреної війни. Сполучені Штати та багато їхніх союзників уважно вивчали та намагалися наслідувати операції найбільш відомих німецьких бронетанкових з’єднань під час Другої світової війни. Західні збройні сили навчали українців застосовувати такі методи під час контрнаступу 2023 року, і приголомшливі результати цього наступу призвели до широкої критики західних методів маневрів загальновійськовими силами. У 2024 році Україні, очевидно, потрібно зайняти набагато більш оборонну позицію. Чи настав час відвернутися від пруссько-німецьких прикладів? Зовсім ні!
Розуміння чому починається з деконструкції міфу про те, що існував агресивний «німецький спосіб ведення війни». Військові методи відомого прусського короля Фрідріха Великого (правив у 1740-86 роках), наприклад, змальовують як такі, що передували бліцкригу. Але насправді я показав, що ці методи зовсім не були типово німецькими; скоріше, вони спиралися на французькі приклади. Більше того, Семирічна війна, одна з визначальних війн в історії Пруссії, була виснажливою боротьбою, яка фактично була виграна в обороні. У той час як прихильники мобільної війни зазвичай обожнюють Фрідріха Великого, я натомість звертаю увагу на принца Генріха – можливо, найвидатнішого «оборонного командира» прусської армії – і пояснюю, як він може стати натхненням для відсічі українців.
«Історія… не дає уроків», – сказав Майкл Говард, а Джозеф Стіб нещодавно ще раз підкреслив це у своїй статті на War on the Rocks. Звичайно, неможливо повністю перенести будь-яку ситуацію з минулого на сучасність, і віра в те, що будь-яка історична подія дає уроки, які можна застосувати в усіх випадках, незалежно від контексту, може бути дуже небезпечною. Приклад Пруссії в Семирічній війні не в усьому відповідає нинішній ситуації в Україні, але він пропонує нову важливу перспективу: навіть слабша сторона може виграти війну на виснаження, якщо вона припинить намагатися вбити своїх ворогів, а зосередиться на збереженні своїх сил, поки інші фактори не повернуться на її користь.
Перегляд прецеденту Пруссії
Для Пруссії Семирічна війна була похмурою боротьбою за виживання. Маючи в союзниках лише Велику Британію та кілька невеликих німецьких держав, Фрідріх Великий опинився перед обличчям коаліції всіх найбільших сухопутних держав Європи: Австрійської імперії Габсбургів, Франції, росії, Швеції та низки інших німецьких держав. Як і українці у 2023 році, Фрідріх Великий намагався виграти вирішальні битви. Дійсно, західні збройні сили, які тренували українців, вважають, що їхні методи маневреної війни певною мірою наслідують пруссько-німецькі традиції. Однак, як і у війні в Україні сьогодні, у Семирічній війні домінувала артилерія. Так само, як наступ України у 2023 році наштовхнувся на жорстку російську оборону, так і Фрідріх – наприклад, у битві під Коліном 1757 року – виявився неспроможним перемогти ворогів, які використовували потужну артилерію на сильних оборонних позиціях. Більше того, подібно до своїх колег у 2023 році, російська армія використовувала польові укріплення, щоб допомогти відбити прусські атаки в битвах при Кеї та Кунерсдорфі. Один з коментаторів навіть стверджував, що використання росією артилерії в Україні відображає традиції, які сягають часів Семирічної війни та більш ранніх конфліктів. Подібно до сьогоднішніх лідерів України, Фрідріх Великий виявив, що якісно переважаюча армія була знекровлена більшим, але якісно гіршим ворогом, який використовував міцні оборонні позиції і масовану вогневу міць.
Як і Україна сьогодні, пруссаки відповіли тим, що більше перейшли до оборони. Вони також вигравали від того, що їхні опоненти не могли повністю використати свою перевагу в силах. Протягом більшої частини Семирічної війни гірські хребти, що пролягали вздовж нинішнього північного кордону Чеської Республіки, надзвичайно ускладнювали австрійцям постачання наступальних операцій на прусській території. Їм знадобилися роки, щоб пробитися крізь гори, а на той час політичний розвиток подій змінився на користь Пруссії, і самі австрійці ледь не збанкрутували. Французи та росіяни також намагалися забезпечити свої армії, які мали долати великі відстані, щоб дістатися до серцевини Пруссії. У цьому відношенні український кейс не дуже схожий на прусський. Очевидно, що українці не мали захисту гірських хребтів. Тим не менш, великі втрати техніки в бою під Авдіївкою вже перешкодили російському просуванню, і Україна досягла певного успіху в блокуванні російських ліній комунікацій, таких як Керченський міст у Криму. Хоча було б надто далеко заходити, щоб робити конкретні висновки для України, приклад Пруссії, безумовно, нагадує в загальних рисах, що замість того, щоб безпосередньо протистояти ударам російської кувалди, можна також завадити росіянам розмахувати нею на повну силу.
Найважливіше те, що Семирічна війна показала, що стратегія виснаження може набувати різних форм. Виснаження не обов’язково передбачає вбивство і поранення великої кількості ворожих солдатів. Це також може бути спроба уникнути бою і затягнути війну до тих пір, поки не зміняться інші обставини. У Семирічній війні Пруссія зіткнулася з противниками, які мали значно більші збройні сили, ніж вона сама. Австрійська імператриця Марія Терезія усвідомлювала це і неодноразово закликала свого головнокомандувача, фельдмаршала Леопольда Йозефа фон Дауна, шукати битви з пруссаками. Вона навіть заздалегідь відпустила йому гріхи в разі поразки: важливо було розбити меншу прусську армію більшою австрійською. В Україні російська армія стала вправною у застосуванні такого роду стратегії, використовуючи «м’ясні» атаки, які жертвують великою кількістю військ, але стирають чисельно слабші українські сили.
Саме тут принц Генріх зробив свій вирішальний внесок. З самого початку війни він протиставив себе стратегії Фрідріха Великого, який ризикував великими втратами через наступальні операції. Чи був Генріх насправді менш агресивним, ніж Фрідріх – питання дискусійне: до війни він писав тексти, які не поступалися за запалом Фрідріхові. Генріх, однак, зазвичай протиставляв себе старшому братові, і тому, в той час як Фрідріх надавав перевагу наступу, Генріх став великим апостолом оборони в Пруссії.
Альтернативний підхід Генріха мав велике значення. Коли Фрідріх, наприклад, хотів атакувати сильну австрійську позицію в Ціттау, Генріх переконав його, що це неможливо. За одним із свідчень, пізніше у війні прусські війська хвалили принца Генріха за те, що він здобув «великий успіх» з «малими втратами», тоді як за Фрідріха «ми змушені були розбивати собі голови, як собаки, без жодної мети». У тому ж дусі українському керівництву необхідно протистояти тиску Заходу щодо початку чергового передчасного наступу, який цілком може перетворитися на черговий Колін або Кунерсдорф. Українцям, однак, також потрібно уникати непотрібних боїв, які наражають їхні війська на втрати, яких вони не можуть собі дозволити. У битві під Бахмутом українська армія завдала вчетверо більше втрат, ніж сама зазнала, але 70 відсотків російських втрат – це «витратні» засуджені, які служили в «Групі Вагнера», і це приклад того, що для слабшої сторони просте знищення противника, що переважає у кількості, не обов’язково принесе перемогу у війні на виснаження.
Під час Семирічної війни принц Генріх розробив найефективнішу систему оборони. Його війська завжди чисельно поступалися ворогам, але він розподілив їх так, що вони охоплювали великі території: сильні загони займали ретельно вибрані оборонні позиції, а інші території прикривалися нерегулярними військами. Свою слабкість принц компенсував мобільністю, перекидаючи підрозділи і переслідуючи ворогів, щоб змусити їх відступити. Це був ризикований підхід, але йому вистачило майстерності, щоб його реалізувати.
Затягуючи війну, зберігаючи життя своїх солдатів і сповільнюючи просування ворога, принц Генріх дав час іншим факторам обернутися на користь Пруссії. Зокрема, відбувся драматичний політичний зсув: у 1762 році померла російська імператриця Єлізавета Пєтрівна, а її наступник – прусофіл Пьотр ІІІ, який дуже захоплювався Фрідріхом Великим, – фактично вступив у союз з Пруссією і відправив російську армію на допомогу колишнім ворогам!
Назад у сьогодення
На щастя для України, її перемога не залежить від політичних змін такого масштабу. Все, що їй потрібно, – це набагато менші зрушення в політиці її існуючих союзників, щоб переломити хід війни на свою користь. Очевидно, що Конгрес США нарешті ухвалив новий пакет допомоги Україні, а листопадові вибори можуть привести до приходу до влади нової адміністрації Байдена з підтримкою Конгресу, яка продовжить підтримувати українців. У Європі Франція могла б нарешті почати надавати військову допомогу Україні, а Велика Британія могла б збільшити свою допомогу до рівня допомоги, наданої Німеччиною. Німеччина також могла б надати більше допомоги, включаючи ракети «Таурус». Оборонна програма Європейського Союзу могла б набрати обертів, а країни ЄС могли б надавати Україні більше зброї з інших країн світу. Всі ці політичні зміни – або їхня комбінація – цілком можливі і реалістичні, і навіть якщо лише деякі з них відбудуться, вони суттєво змінять ситуацію в Україні. Українцям просто потрібно протриматися, поки вони не набудуть чинності. Александр Бернс зазначив, що підтримка, яку Пруссія отримала від свого союзника Британії під час Семирічної війни, дуже залежала від британської внутрішньої політики, і це нагадування про те, що прихильники України в західних країнах мають відігравати важливу роль у тиску на своїх політиків, щоб вони надали більше допомоги.
Зміна [позиції] росії у 1762 році дозволила Пруссії перейти в наступ. Вже трьома роками раніше, вміле маневрування принца Генріха майже витіснило австрійців з позицій, які вони здобули в горах. Наприкінці 1762 року, після того, як його оборонна лінія витримала низку каральних наступальних операцій австрійців та їхніх німецьких союзників, Генріх зрозумів, що вороги вразливі, і перейшов в атаку. Його своєчасний і ретельно спланований наступ під Фрайбергом 29 жовтня 1762 року був вправним маневром. Наступаючи чотирма окремими колонами, пруссаки здивували і приголомшили своїх ворогів, захопивши вирішальний пункт і залишивши австрійську позицію в горах практично беззахисною. Після того, як Фрідріх також відвоював у австрійців ключову фортецю, Марія-Терезія невдовзі погодилася на мирне врегулювання. Саме такий перехід від оборони, що зберігає життя солдатів, до наступу, який відкидає ворога назад, – це саме те, до чого Україна могла б прагнути в наступні дванадцять місяців.
Досвід Пруссії у Семирічній війні дає надію Україні, показуючи, що у війні на виснаження для перемоги не обов’язково вбивати більше за іншу сторону. Америка, як відомо, переконалася у В’єтнамі, що кількість загиблих – це лише один з показників виснаження, а Семирічна війна показує, що стратегія виснаження може набувати різних форм. У той час як сильніша сторона повинна йти в наступ, слабша сторона може уникати бою, де це можливо, зберігаючи свої обмежені ресурси і чекаючи на зміну політичної обстановки або на економічне виснаження противника.
Важливо, що Україні не потрібні політичні зміни такого масштабу, які були вигідні Пруссії. Якби її існуючі союзники просто надали їй більше підтримки, це мало б величезне значення. На полі бою українці можуть надихатися прикладом принца Генріха Прусського: командира, який ретельно оберігав життя своїх солдатів, допоміг затягнути війну, поки інші фактори не змінилися на користь Пруссії, а потім керував вправним контрнаступом, який допоміг завершити війну, коли Пруссія у військовому плані зайняла домінучі позиції. Оскільки Україна прагне «стримувати, розбудовувати і завдавати ударів», вона може прагнути наслідувати ці досягнення.
Адам Л. Сторрінг