Війна в Україні та завершення конфлікту в Нагірному Карабасі підкреслюють кінець російського впливу на Південному Кавказі. Присутність Росії в регіоні зменшується. Важко знайти кращий знак, ніж раптове повідомлення Кремля про те, що 2000 військових виведуться з азербайджанського регіону Карабах. Ці війська мали функціонувати як миротворці, але вони були залишками російського впливу в регіоні.
У минулому питання Карабаху відігравало роль у розширенні російських амбіцій у регіоні, зв’язуючи прийняття рішень Єревану з Москвою. Це сталося через те, що правлячі карабаські клани покладалися на людей з тісними зв’язками з Путіним, наприклад, Рубена Варданяна. Коли президент Вірменії Нікол Пашинян вирішив звернутися до Заходу за рахунок стосунків з Росією, значення правлячих кланів Карабаху зросло в очах Кремля.
Сьогодні здається, що Росія практично втратила важелі на Вірменію, які дозволяють Єревану розширювати зв’язки з країнами ЄС. Але Іран також розуміє послаблення впливу Росії на Кавказі.
Тривоги Ірану
Іран висловлює тривогу щодо ослаблення російської влади на Кавказі. Причина цього більш зрозуміла, ніж здається на перший погляд. Сайт Irdiplomacy є респектабельним майданчиком перською мовою для серйозних дискусій з питань зовнішньої політики. Він є прорежимним, але серйозним. Ехсан Мовахедян, коментатор з питань Росії та Кавказу, який мав зв’язки з вищезазначеним Вардаяном, закликає до нового підходу від імені Ісламської Республіки щодо регіону Кавказу, оскільки це єдиний спосіб впоратися з численними викликами, що загрожують Ірану.
Вирішення карабахської проблеми та піднесення Азербайджану розглядаються в Тегерані як реальна загроза. Звичайно, багато іранських аналітиків пов’язують небезпеку зі сторони Азербайджану зі зв’язками Баку з Ізраїлем. Однак вони схильні забувати про той основний факт, що напруженість між Баку і Тегераном виникла ще в 1991 році, коли Азербайджан здобув незалежність. Баку становить загрозу для Тегерана через своє існування як світської та прозахідної країни. Корінною проблемою є азербайджанська меншість в Ірані, яка страждає через етнічну дискримінацію. Іран намагається уникнути цієї проблеми і звинувачує жертву, пояснюючи це тим, що іранські азербайджанці сепаратисти. Однак, навіть Мовахедян мовчазно критикує режим; повторюючи кліше проти «азербайджанського сепаратизму», він пропонує режиму ухвалити іншу політику щодо цієї меншості.
Поворот Вірменії до Заходу також вважається небезпечним у Тегерані, побоюючись, що зближення його вірменського союзника з ЄС призведе до присутності НАТО на Кавказі.
Іран також побоюється будь-якого зближення між Вірменією та Азербайджаном. Повідомлення про згоду Вірменії повернутися в деякі азербайджанські села викликали стурбованість в Ірані. Причина занепокоєння зрозуміла: іранський режим розуміє, що Азербайджан та Вірменія намагаються закінчити цей конфлікт. Тегерану необхідно затягування конфлікту, щоб використовувати його як привід для втручання. Провідні іранські аналітики визнають і закликають режим використовувати поєднання м’якої та жорсткої сили для посилення своєї присутності на Кавказі, бо іранська політика не дала необхідних результатів.
Небезпечні зв’язки між Єреваном та Тегераном
Тим часом Вірменія продовжує розширювати зв’язки з Іраном, у тому числі у військовій сфері. Зв’язки Єревана з Тегераном виходять далеко за межі звичайних відносин між двома сусідніми країнами. У 2023 році Вірменія уклала збройову угоду з Індією. Примітно, що зброя має надійти з Індії до Вірменії через Іран. У 2023 році іранські ЗМІ повідомили, що іранські війська були розміщені на території Вірменії в провінції Сюнік, що межує з Азербайджаном.
Іран вважає Вірменію важливим військовим активом, тоді як її значення полягає у різних галузях. Вірменія служила транзитним пунктом для Ірану для доставки безпілотників «Шахед-136», які Росія використовує проти України. Крім того, Вірменія стала місцем, звідки відбувається контрабанда товарів як із Росії, так і в Росію, порушуючи санкції.
За даними джерел французької розвідки, іранські спецслужби зосереджують свою діяльність у Вірменії у Блакитній мечеті в Єревані. Це єдина мечеть у столиці Вірменії, яка була відкрита у 1755 році, коли Вірменія була частиною Ірану, та відремонтована у дев’яностих роках Ісламською Республікою. 1999 року Вірменія передала управління та фактичне право власності на будівлю Ірану. Організацією, що займалася реконструкцією мечеті, була не звичайна іранська будівельна компанія, а могутній фонд Мостазафан.
Фонд Мостазафан (Боніад-Мостазафан) є величезним конгломератом, що включає близько 160 холдингів у ключових секторах економіки Ірану, включаючи фінанси, енергетику, будівництво та гірничодобувну промисловість. Його контролює верховний наставник Алі Хаменеї. Фонд також пов’язаний із КСІР. Він перебуває під американськими санкціями.
Курирував мечеть один із найближчих радників Хаменеї Хосейн Дехган, який також є колишнім міністром оборони та високопосадовцем КСІР. Згідно з онлайн-звітом розвідки, Блакитна мечеть також служить офісом радникам з культури Ірану. Цікаво те, що вони — дипломатичні представники, що займаються культурними питаннями. Вони завжди є членами Ісламської організації культури та комунікації, що також контролюється Верховним наставником. Співробітники цієї організації розповсюджують іранську пропаганду за кордоном. Найчастіше посада радника з культури є прикриттям для іранської розвідки.
Посол Ірану у Вірменії Мехді Собхані раніше був послом у Сирії. Іранські дипломати в Сирії та Лівані ніколи не були дипломатами поодинці, вони є офіцерами КВІР, які координують взаємодію сил КВІР «Кудс» з режимом Асада та «Хезболлою». 2 квітня МЗС Вірменії висловило співчуття Ірану у зв’язку зі смертю семи високопоставлених офіцерів КВІР, які загинули внаслідок повітряного нальоту на Дамаск, що приписується Ізраїлю.
Нещодавня безпрецедентна агресія Ірану проти Ізраїлю демонструє небезпеку іранської ідеології та амбіцій Ісламської Республіки. Поки Вірменія добровільно надає послуги Ірану, її розворот у бік Заходу слід ретельно перевіряти.
Французька зброя у Вірменію
Вірменія вважає Францію найприємнішою європейською країною. Співпраця між двома державами виявляється у закупівлі Вірменією французької зброї. У жовтні 2023 року Париж оголосив про продаж Єреванові «оборонної» зброї – трьох радіолокаційних систем Ground Master 200 виробництва французької оборонної компанії Thales. Цікаво, що ця система вже використовується в Україні. Міністри Франції також підписали листа про наміри на закупівлю системи ППО MBDA. У лютому 2024 року Франція підписала зобов’язання продавати Вірменії високоточні гвинтівки та навчати її військові частини. Вірменія також здобула окуляри нічного бачення французького виробництва. До країни вже доставлено 50 бойових броньованих машин “Бастіон”.
На тлі складності геополітичної ситуації в регіоні постачання озброєнь, що розглядається, є, м’яко кажучи, проблематичним. По-перше, визначення цієї зброї як «оборонної» не має сенсу; його немає у жодної офіційної військової термінології. По-друге, французька розвідка чудово обізнана про діяльність російської розвідки у Вірменії: навіть якщо Вірменія вирішить дистанціюватися від Росії, старі зв’язки збережуться і нікуди не подінуться. У січні 2024 року МВС Вірменії оголосило, що на складах вірменської армії зникло 17 тисяч автоматів. Ймовірно, що їх незаконно придбала третя країна, а саме Іран. Іранська інформаційна агенція Farsnews, афілійована з КВІР, опублікувала повідомлення про закупівлю Вірменією французької зброї.
Російська та іранська розвідка можуть отримати доступ до французької зброї у Вірменії. І Іран, і Росія мають хороший потенціал для зворотного проєктування та післяопераційних досліджень. Вони раді вивчити роботу французького радара, який використовується Україною. Французи чомусь поспішають постачати Вірменії зброю, а Україні, якій досі потрібна військова допомога, її постійно затримують.
Вірменія не має іншого вибору, окрім як зберігати добрі відносини з Іраном, враховуючи його стратегічну неповноцінність. Однак ці відносини не повинні бути чимось більшим. Якщо США і ЄС вимагатимуть від інших країн припинити зв’язки з Росією, хоча ці зв’язки не мають нічого спільного з безпековими питаннями, то логічно було б очікувати від Заходу більш послідовного підходу: він повинен поставити такі ж умови Вірменії, якщо Кавказька нація хоче повернутися до Заходу.
Джерело — BESA