Після шести довгих місяців Палата представників прийняла серію додаткових законів про національну безпеку, Сенат пішов на компроміс, а Джо Байден підписав пакет допомоги загальною вартістю 95 мільярдів доларів 24 квітня.
До цього часу ви, ймовірно, вже знаєте, що більше третини 61 мільярди доларів, передбачених в законодавстві на Україну, піде на поповнення запасів оборони США, які були використані для допомоги Києву в обороні від Росії. Ізраїль отримає понад 26 мільярдів доларів. Союзники Вашингтона в Індо-Тихоокеанському регіоні отримають близько 8 мільярдів доларів, причому найбільшу частину отримає Тайвань.
Однак той, хто коли-небудь стикався з підвищеною втомлюваністю, знає, що наступний день часто приводить вас до реальності.
По-перше: немає сумнівів, що ця значна сума грошей допоможе Україні, Ізраїлю та Тайваню захистити свою безпеку, інтереси та права. Масштабна допомога дає можливість купити кожному з цих партнерів США багато цінного та високоефективного військового обладнання.
- У випадку Тайваню гроші, ймовірно, підуть на придбання таких військових платформ, як крилаті ракети для ураження наземних цілей, міни та різноманітні боєприпаси, які зміцнять стримування проти можливої китайської інвазії острова.
- Україна використає гроші на артилерію; за публічними звітами, адміністрація Байдена вперше відправить до України тактичні ракетні системи, розширюючи можливість Києва вражати російські цілі на відстані до 190 миль за лініями фронту.
- Ізраїль посилить свій запас перехоплювачів повітряної оборони, які продемонстрували свою ефективність під час ракетно-бомбових ударів Ірану кілька тижнів тому.
Це гарні новини. А ось погані: Гроші проблеми лише частково.
Гроші, наприклад, не вирішать проблем з чисельністю української армії, неефективних тактик набору і поганої демографії. Росіяни можуть і не бути особливо нездатними у веденні війни й не здійснювати великих проривів на полі бою, але у них є одна велика перевага над Україною: більше населення. Населення Росії втричі більше, ніж українське, і Путін насправді не має причин хвилюватися про пошук чоловіків, готових боротися та вмирати там. Попри втрати приблизно 900 осіб на день, Міністерство оборони Великої Британії оцінює, що Москва набирає близько 30 000 чоловіків щомісяця.
Те саме не можна сказати про Україну. Хоча українські законодавці розуміли, що армія відчайдушно потребує підсилення, вони провели цілий рік, сперечаючись між собою щодо того, як збільшити чисельність армії. Цього місяця президент України Володимир Зеленський знизив віковий рівень призову з 27 до 25 років. Український парламент також прийняв нові реформи. Але в знак того, наскільки невпевненою є ситуація в Києві, ті ж самі законодавці скасували положення про демобілізацію військовослужбовців, які воюють з моменту початку війни. Кінець кінцем, Україна є заручником своїх власних демографічних тенденцій; кулі, системи повітряної оборони та ракети не вирішують цього.
Гроші також не вирішать проблем Ізраїлю. Усі кошти платників податків США у світі не допоможуть пом’якшити військову стратегію Ізраїлю в Газі, яка підриває його глобальну репутацію, спричиняє заворушення в американо-ізраїльських відносинах і, ймовірно, створює стільки ж терористів, скільки й вбиває. Звичайно, за останні шість місяців ЦАХАЛ знищила 13 000 бойовиків ХАМАСу, але сама Газа не знаходиться під військовим контролем Ізраїлю. Фактично райони на півночі Гази, які кілька місяців тому були оголошені очищеними ЦАХАЛом, знову стали гарячими зонами.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, схоже, також не знає, чого він хоче від Гази після оголошення війни. Ізраїльський прем’єр увесь цей час діяв на гачок, затиснутий між своїми максималістськими та суперечливими цілями (повна поразка ХАМАСу та звільнення заручників) та небажанням пропонувати якийсь план після Гази, який був би хоча б напівсерйозним. Натомість ми маємо розпливчасті декларації про перемогу та непрацездатні схеми, які потребують постійного ізраїльського контролю безпеки від Середземного моря до долини річки Йордан, які Сполучені Штати, не кажучи вже про держави з арабською більшістю, не підтримають. Гроші США на допомогу не допоможуть розв’язати цю проблему.
З Тайванем ситуація трохи інша, хоча б тому, що в Тайванській протоці не вибухнула війна. Адміністрація Байдена сподівається, що пакет допомоги у забезпеченні безпеки Тайбею вплине на стратегічні розрахунки Китаю щодо самоврядної острівної демократії. Але це багато в чому залежатиме від того, яку зброю вирішить купити Тайвань. Якщо це дорогі винищувачі або танки, які ВПС Китаю знищуватимуть на землі в першу годину бойових дій, то це навряд змінить цілі президента Китаю Сі Цзіньпіна.
Як каже стара приказка, щастя не купиш за гроші. Це також не обов’язково забезпечує безпеку.
Джерело — Newsweek