Росія завжди збиралася боротися за перенаправлення 180 млрд кубометрів газу, що становить 80% її загального експорту палива в 2021 році, які вона колись продавала в Європу. Країна не має еквівалента “Північного потоку”, газопроводу до Німеччини, який дозволяє їй постачати газ споживачам в інших країнах. Їй також бракує заводів для охолодження палива до -160°C і спеціалізованих танкерів, необхідних для транспортування скрапленого газу. Донедавна це було лише незначною проблемою. У період між 2018 і 2023 роками лише 20% від загального внеску експорту вуглеводнів до російського бюджету припадало на газ, і, попри санкції, Росія продовжує продавати багато нафти за хорошими цінами.
Але в міру того, як конфлікт розгортається, Кремлю потрібні гроші, щоб підтримувати свою військову машину в робочому стані. Високі ціни на нафту також не триватимуть вічно. Світові виробничі потужності перевищують глобальний попит; лише скорочення видобутку країнами Перської затоки та їхніми союзниками, включно з Росією, утримує ринки в напруженому стані. Брак коштів та обладнання перешкоджає зусиллям Росії з розвідки нових родовищ. Глобальний попит може ще більше скоротитися в найближчі роки. Міжнародне енергетичне агентство, офіційний прогнозист, очікує, що пік попиту припаде на це десятиліття, оскільки “зелений” перехід набирає обертів. На противагу цьому, більшість прогнозистів передбачають, що попит на газ, більш чисте паливо, продовжуватиме зростати.
Для Росії все це робить важливим відновлення продажів газу. На жаль, експорт до Європи, який все ще становить половину від 140 млрд кубометрів, експортованих країною минулого року, цього року знову скоротиться. Теоретично, у Росії зараз є два варіанти: будувати трубопроводи в інші місця або форсувати експорт газу.
Сибірський експрес
Росія вже більше використовує “Силу Сибіру” – трубопровід, який з’єднує східні газові родовища, що ніколи не обслуговували Європу, з Китаєм. До 2025 року поставки можуть досягти 38 мільярдів кубометрів, порівняно з 10 мільярдами кубометрів у 2020 році; розширення трубопроводу може забезпечити ще 10 мільярдів кубометрів на рік до 2029 року. Але справжньою зміною правил гри стане “Сила Сибіру 2” – пропонований газопровід із заходу Росії до Китаю, яким до 2029 року буде постачатися 50 млрд кубометрів газу на рік. Прогнозується, що на той час попит Китаю досягне 600 млрд кубометрів, порівняно з 390 млрд кубометрів минулого року. Росія сподівається постачати шосту частину цього обсягу.
Проблема полягає в тому, що Китай не впевнений, що він дійсно хоче “Силу Сибіру-2”. Одержимі енергетичною безпекою, його лідери вже давно прагнуть обмежити залежність від будь-якого одного експортера палива. Переговори з Росією щодо проекту зайшли в глухий кут, і розбіжності залишаються з приводу ключових умов контракту – від фінансування до ціни на газ.
Навіть якщо проект буде завершено, він може запропонувати Росії невигідну угоду. Китай збереже інші джерела газу, починаючи з Центральної Азії. З іншого боку, “Газпром” буде залежати від одного покупця. Сергій Вакуленко, колишній керівник нафтового відділу компанії, каже, що Китай може просто почекати до 2025-26 років, коли на ринок вийдуть величезні нові поставки скрапленого газу з Америки і Катару, перш ніж нав’язувати жахливі умови. Міністерство економіки Росії вже прогнозує, що ціна експорту газу до Китаю в середньому становитиме $257 за кубометр у 2027 році порівняно з $320 для решти європейських клієнтів.
Проект також тягне за собою інші ризики. Щоб окупити свої інвестиції, “Газпрому” доведеться експлуатувати трубу на повну потужність щонайменше 20 років. В принципі, це можливо. У міру декарбонізації Китай має можливість скоротити споживання вугілля, найдешевшого і найбруднішого палива, але при цьому продовжувати використовувати газ. Але економічний підйом може підштовхнути його до подальшого нарощування потужностей відновлюваної енергетики, і в цьому випадку він може відвикнути від газу раніше. Або ж її економіка може виявитися гіршою, ніж очікувалося, що змусить її знову перейти на вугілля.
Нарощування виробництва СПГ – другий варіант Росії – виглядає дещо безпечнішим. Потрапивши на корабель, паливо може бути відправлене куди завгодно. І російський ЗПГ може перевершити конкуренцію з інших джерел. Газ, яким Росія постачає свої головні термінали зі скраплення, дешевший, ніж у будь-якого експортера, навіть у Катару, а скраплення добре працює в холодну пору року. Росія прагне збільшити експорт скрапленого газу до 100 млн тонн до 2030 року, що еквівалентно 138 млрд кубометрів газу, порівняно з 31 млн тонн минулого року. Вона прогнозує, що її частка на ринку скрапленого газу досягне 20% до 2030 року, порівняно з 8% зараз.
Однак це може бути амбітною метою. Нові заводи і транспортні об’єкти потребують західних товарів, які через санкції стали важкодоступними. Японські інвестори в Арктичний СПГ-2, флагманський російський проект з видобутку скрапленого газу, вийшли з нього; китайські інвестори звернулися до Америки з проханням про послаблення санкцій, які навряд чи будуть надані. Щоб заповнити цю прогалину, Росія щедро обдаровує “Новатек”, свою найбільшу компанію з видобутку газу, подачками і розвиває вітчизняні технології.
Автаркічна газова промисловість потребує часу для свого становлення. Арктичний СПГ-2, поставки якого спочатку планувалося розпочати в першому кварталі 2024 року, призупинив видобуток минулого місяця. Консалтингова компанія Rystad Energy очікує, що до 2035 року видобуток російського сланцевого газу досягне лише 40 млн тонн, що на 100 млн менше амбіцій Кремля. Знайти покупців буде нелегко. Анна-Софі Корбо з Колумбійського університету вважає, що Росії доведеться продавати в бідніші країни, пропонуючи щедрі контракти.
Ця низка труднощів означає, що Росія не зможе повернути собі більшу частину доходів, які вона колись отримувала від Європи. Оскільки “зелений” перехід триває, прогнозисти вважають, що золотий вік газу триватиме в кращому випадку пару десятиліть. Західні санкції і помилки Росії не запобігають війні в Україні. Але вони завдають удару по майбутньому Росії як провідного постачальника енергоносіїв.