ІНТЕРВ’Ю
Близькосхідний експерт *Девід Джалілванд про шлях Ірану до бомби, можливий удар у відповідь з боку Ізраїлю та стратегію Європи щодо Тегерана.
Світ знову спостерігає за подіями на Близькому Сході, затамувавши подих. Чи є напад Ірану переломним моментом у конфлікті, що триває між двома державами?
Напад Ірану на Ізраїль в ніч на 14 квітня знаменує собою подальшу ескалацію. Разом з ізраїльським нападом на іранське посольство в Дамаску лише двома тижнями раніше, він змінив оперативний modus vivendi між Іраном та Ізраїлем. Якщо до цього часу обидві держави здебільшого уникали прямої конфронтації і переважно атакували одна одну на територіях третіх країн, то тепер варто побоюватися, що прямі удари між двома сторонами збільшаться, що матиме значні наслідки для динаміки ескалації в регіоні.
Вперше Іран безпосередньо атакував свого заклятого ворога Ізраїль за допомогою безпілотників і ракет. Що рухає іранським режимом?
Тегеран, очевидно, відчув потребу продемонструвати свою силу після нападу на своє посольство в Дамаску. Тим не менш, примітно, що Іран відповів на ізраїльську ескалацію подальшою ескалацією, а саме прямим нападом. Досі Тегеран практикував “стратегічне терпіння”, за словами режиму, і був так само стриманий у війні в Газі, як і щодо ізраїльських операцій проти Корпусу вартових ісламської революції в Сирії. При цьому Іран мирився з власними жертвами і в кращому випадку посилював тиск опосередковано, наприклад, підтримуючи єменських повстанців-хуситів у їхніх нападах на судноплавство в Червоному морі. Тегеран завжди намагався уникати відкритої конфронтації з Ізраїлем і США.
Загалом, Іран бачить себе переможцем у великих стратегічних тенденціях і наполягає на розширенні сухопутного мосту до “Хезболли” через Сирію до Лівану. Це дозволяє Хезболлі безперервно отримувати зброю, особливо ракети, які можуть вражати Ізраїль з близької відстані. Імовірно, зміцнення сухопутного мосту залишається стратегічною метою Ірану, тому Тегеран навряд чи зацікавлений у великій конфронтації з Ізраїлем або США, попри події останніх днів.
Режим в Тегерані робить величезний прогрес на шляху до створення ядерної бомби. Що означатиме ядерний Іран для безпеки Ізраїлю?
Досі Тегеран уникав великого прямого конфлікту з Ізраїлем, оскільки в нинішній ситуації Іран явно поступався б об’єднаній вогневій потужності Ізраїлю і США. Замість цього Ісламська Республіка зосередилася на розширенні своїх асиметричних можливостей і з цією метою підтримує велику кількість союзних ополченців. Досі ці ополченці надавали Тегерану гарантії проти масштабного нападу Ізраїлю або США на іранську територію.
Відносини Ірану з його передбачуваними стратегічними партнерами – Китаєм і Росією – аж ніяк не позбавлені проблем.
Однак, якщо Іран стане ядерною державою, Тегеран зможе покладатися на ядерне стримування, а можливості армії будуть доступні для наступальних операцій. Саме це, а не теоретично можлива ядерна атака Ірану на Ізраїль, є головним викликом щодо іранської ядерної програми. Оскільки Тегеран значно розширив свою ядерну діяльність в останні місяці, Іран все ближче наближається до того, щоб стати ядерною державою. Вікно можливостей для вжиття ефективних заходів проти іранської ядерної програми, як дипломатичних, так і військових, звужується.
Які варіанти є у Нетаньяху та його уряду? Чи неминучий удар у відповідь?
Ізраїль міг би відсвяткувати факт майже повного відбиття іранської атаки як “перемогу” і залишити все як є, принаймні на даний момент. Однак офіс прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу вже заявив, що Ізраїль не може залишити таку атаку без відповіді. Дилема Ізраїлю, швидше за все, полягає в тому, що він навряд чи зможе відповісти на тому ж рівні. Малоймовірно, що Іран зможе майже повністю відбити ізраїльську атаку так само, як Ізраїль може відбити іранську атаку. Проте, напади на іранські цілі, потужність яких нижча за цей поріг, вже є частиною ізраїльської поведінки. Ізраїль неодноразово здійснював атаки проти Корпусу вартових ісламської революції в Сирії протягом багатьох місяців.
Ізраїльський удар по Хезболлі, партнерській міліції Ірану в Лівані, також був би можливим. Однак для того, щоб вважатися адекватною відповіддю на напад Ірану, такий удар мав би бути значно масштабнішим, ніж розгортання ізраїльських військ у нинішніх сутичках з “Хезболлою”. Однак, маючи арсенал, що оцінюється в понад 150 000 ракет, Хезболла є супротивником, який може завдати сильного удару у відповідь.
Одні експерти закликають до посилення санкцій проти Ірану, інші – до діалогу. Як Німеччина повинна позиціонувати себе по відношенню до Тегерана?
Не лише напад на Ізраїль, але й підтримка Тегераном російської війни в Україні, що є прямою загрозою інтересам європейської безпеки, підкреслює необхідність розробки європейської стратегії щодо Ірану. Однак мислення дихотоміями – санкції або дипломатія – тут не допоможе. Тегерану потрібно протистояти з усією рішучістю і набагато сильніше, ніж раніше, щоразу, коли він кидає виклик європейським цінностям та інтересам. Санкції є будівельним матеріалом, так само як і надійне стримування або альянси з державами, які також відчувають загрозу з боку Ірану. Водночас, Німеччина і Європа також повинні бути в змозі просувати свої інтереси дипломатичними каналами. Відносини Ірану з його передбачуваними стратегічними партнерами – Китаєм і Росією – аж ніяк не позбавлені проблем, прикладом чого є ситуація на Південному Кавказі або занепокоєння Китаю щодо гонки ядерних озброєнь на Близькому Сході. Тут є фундаментальні відправні точки для європейських ініціатив.
Однак, для того, щоб позиціонувати себе по відношенню до Тегерана, необхідно також обговорити, як діяти в умовах конфліктуючих цілей. Наприклад, як можна підтримувати іранське громадянське суспільство, якщо режим також отримує вигоду від заходів, спрямованих на його підтримку? Як можна посилити тиск на режим без того, щоб він ще більше не потрапив до рук Москви і Пекіна? До того ж, багато потенційних партнерів в арабському світі, передусім країни Перської затоки, наразі демонструють певну стриманість у ставленні до Берліна щодо німецької політики у війні в Газі.
*Д-р Девід Джалілванд – аналітик і консультант, що спеціалізується на розвитку подій на перетині зовнішньої політики, економіки та енергетики на Близькому Сході. Він є керуючим директором компанії Orient Matters GmbH у Берліні. Серед іншого, він консультує іранський проект Фонду ім. Фрідріха Еберта, який раніше очолював в рамках роботи у відділі Близького Сходу та Північної Африки Фонду в Берліні.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
