ЄС заявляє, що військові витрати потрібно різко збільшити. Однак це значно більше, ніж російський оборонний бюджет.
Великий розрив в архітектурі європейської безпеки стався в лютому 2022 року внаслідок агресії Росії проти України. До цього Європа все ще сподівалася знайти мирне рішення за допомогою Мінських угод. Однак загальна оцінка полягає в тому, що сьогоднішня Росія є найбільшою загрозою для миру і безпеки в євроатлантичному регіоні в осяжному майбутньому. Звідси і швидке рішення про створення спеціального фонду для Бундесверу у розмірі 100 мільярдів євро.
У відповідь на російську атаку НАТО і ЄС заявили про беззастережну солідарність з Україною і пообіцяли свою політичну, економічну і військову підтримку. У багатьох західноєвропейських країнах було нарощено оборонне виробництво. Дедалі більше країн-членів НАТО пообіцяли збільшити свої військові витрати щонайменше до двох відсотків від валового внутрішнього продукту (ВВП), і більшість країн вже вжила необхідних заходів для цього. До них також приєдналися два нових члени НАТО – Фінляндія і Швеція. Необхідно зробити все, щоб поставити Москву на місце і захистити себе від російських імперських амбіцій.
З моменту нападу Росії на Україну необхідність єдиної безпекової та оборонної політики ЄС щонайменше повторюється як мантра. Але надто часто ухвалювалися типові для ЄС компроміси, які навряд чи можуть приховати очевидні розломи і розбіжності між країнами-членами Євросоюзу. Залишається відкритим питання, чи дійсно ЄС знайде свою власну роль у політиці безпеки і оборони. Стратегічний компас ЄС, узгоджений у березні 2022 року, обіцяє “амбітний план дій щодо посилення політики безпеки і оборони ЄС … і якісний стрибок вперед”. Щоб досягти цього, необхідно якнайшвидше модернізувати і закрити прогалини в оборонних можливостях. Але чи існує насправді європейський або натовський дефіцит?
Згідно з офіційними даними НАТО, військові витрати країн НАТО Європа плюс Канада зростали щороку в період з 2015 по 2022 рік. Зростання коливалось між 1,6 і 5,9 відсотка в реальному вимірі. У 2023 році бюджети навіть зросли на 8,3 відсотка. Європейські країни НАТО і Канада збільшили свої бюджети з 235 мільярдів доларів США в 2014 році до приблизно 380 мільярдів доларів США в 2024 році – зростання на понад 60 відсотків. Загальні витрати НАТО, включно зі США, сягнуть 1160 мільярдів доларів США у 2024 році.
Якщо порівняти ці події і тенденції з російськими військовими витратами, вимальовується цікава картина. Протягом останніх десяти років Росія щорічно витрачала близько чотирьох відсотків свого ВВП на військові потреби (більш ніж удвічі більше, ніж зараз прагне НАТО). У 2022 році російський бюджет на збройні сили склав 86,4 мільярда доларів США. Російський оборонний бюджет різко збільшився і, за оцінками, становитиме близько 109 мільярдів доларів США у 2024 році, тобто трохи менше третини всього державного бюджету. Але оборонний бюджет лише європейських країн НАТО більший за весь російський державний бюджет. Хоча військові витрати є важким тягарем для російської економіки, яка зараз значною мірою перейшла на військовий лад, витрати НАТО в Європі і Канаді в три з половиною рази вищі. З новими членами НАТО Фінляндією і Швецією негативний військовий баланс Росії ще більш виражений. Військові витрати Росії становлять лише десять відсотків від витрат НАТО, якщо враховувати витрати США. Лише Франція (53,6 мільярда доларів США) і Німеччина (55,8 мільярда доларів США) витратять у 2022 році стільки ж, скільки зараз планує Росія.
Декларації та обіцянки на користь незалежної європейської політики та їх реалізація дуже далекі один від одного.
Якщо порівнювати ці цифри, то у відносинах з Росією ніколи не було дефіциту, і, незважаючи на всі зусилля Москви, його немає і сьогодні. Навіть якщо взяти до уваги різну купівельну спроможність в Росії і НАТО, то НАТО явно лідирує. Аналогічна картина вимальовується і при порівнянні кількості солдатів або оснащеності бойовими літаками, танками, ракетами, військовими кораблями і підводними човнами. Зрештою, збройні сили Росії не були в змозі негайно і успішно окупувати Україну, яка була віднесена до категорії слабких. Однак той факт, що НАТО значно переважає суто кількісно, майже не обговорюється.
Звідки ж тоді наратив про те, що Європа не здатна захистити себе? Чому в Західній Європі б’ють на сполох, коли Дональд Трамп заявляє, що тих, хто не платить, “ми не будемо захищати”? Чи справді Європа не здатна захистити себе умовно від Росії без підтримки США? Те, що європейці фактично не здатні проводити самостійну політику в галузі озброєнь і оборони, підтверджується багатьма міжнародно значущими військовими діями останніх десятиліть. Під час війни в Косово в 1999 році європейці виявилися нездатними реалізувати свою політику, яка була проблематичною з точки зору міжнародного права, без підтримки США. Евакуація західних військ з Афганістану в 2021 році закінчилася хаосом. Європейці були залежні від повітряних транспортних потужностей США. Військова політика ЄС у Сахелі також нещодавно закінчилася провалом і виведенням збройних сил.
Головною причиною десятиліттями нездатності західноєвропейців досягти стратегічної автономії в рамках ЄС або європейської частини НАТО, до якої давно закликає президент Франції Еммануель Макрон, є нескоординована, здебільшого національно орієнтована політика в галузі озброєнь і оборони – а не нібито брак фінансових ресурсів. Зрештою, за останні десятиліття в Європі були виділені величезні кошти. Німеччина посідає шосте місце у світі за обсягом військових витрат. Тим не менш, кажуть, що Бундесвер “голий”, що він “обрізаний до кісток”. Що ж насправді сталося з більш ніж 3 000 мільярдами доларів США, які європейські країни НАТО витратили на свої збройні сили за останні десять років?
Декларації та обіцянки на користь незалежної європейської політики та їх реалізація дуже далекі один від одного. Оборонна політика все ще залишається дуже суперечливою в ЄС. Останні дискусії про можливість розгортання європейських сухопутних військ в Україні підтверджують розрив між амбіціями та реальністю. Як тільки президент Франції підняв питання про таку можливість, ЄС розділився на два табори: прихильників і запеклих противників.
Війна Росії проти України мала б стати останньою краплею для національно орієнтованої політики безпеки і оборони в Європі. Але сталося навпаки, про що свідчить суперечка навколо можливості створення посади комісара ЄС з питань оборони. Заклики всіх європейських країн до збільшення озброєнь є чистою символічною політикою. Це замінник дій, щоб уникнути необхідності робити висновки про реальні наслідки війни в Україні. Це символічний акціонізм, який приховує провал спільних концепцій і стратегій.
Автор: Професор Герберт Вульф – колишній директор Боннського міжнародного центру досліджень конфліктів (BICC). Зараз він є науковим співробітником BICC та Інституту розвитку і миру (INEF) при Ессенському/Дуйсбурзькому університеті.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
