Фен Юйцзюнь каже, що війна загострила китайсько-російські відносини
Війна між Росією та Україною стала катастрофічною для обох країн. Оскільки жодна зі сторін не має переважної переваги, а їхні політичні позиції повністю розходяться, бойові дії навряд чи закінчаться найближчим часом. Однак очевидно одне: цей конфлікт є переломним моментом після закінчення холодної війни, який матиме глибокий і тривалий вплив на світову політику.
На перебіг війни впливатимуть чотири основні чинники. Перший – це рівень опору та національної єдності, який демонструють українці, і який досі був надзвичайним. Другий – міжнародна підтримка України, яка, хоча останнім часом і не відповідає очікуванням країни, залишається широкою.
Третій фактор – це характер сучасної війни, змагання, яке базується на поєднанні індустріальної потужності і систем командування, управління, зв’язку і розвідки. Однією з причин, чому Росія веде цю війну, є те, що вона ще не оговталася від драматичної деіндустріалізації, якої зазнала після розпаду Радянського Союзу.
Останній фактор – це інформація. Коли справа доходить до прийняття рішень, Владімір Путін перебуває в інформаційному коконі, завдяки тому, що він так довго перебуває при владі. Російський президент і його команда національної безпеки не мають доступу до точних розвідувальних даних. Система, якою вони керують, не має ефективного механізму виправлення помилок. Їхні українські колеги є більш гнучкими та ефективними.
У поєднанні ці чотири фактори роблять остаточну поразку Росії неминучою. З часом вона буде змушена піти з усіх окупованих українських територій, включно з Кримом. Її ядерний потенціал не є гарантією успіху. Хіба ядерна Америка не пішла з Кореї, В’єтнаму та Афганістану?
Хоча війна коштувала Україні надзвичайно дорого, сила і єдність її опору зруйнували міф про те, що Росія є непереможною у військовому плані. Україна ще може повстати з попелу. Коли війна закінчиться, вона може розраховувати на можливість приєднання до Європейського Союзу та НАТО.
Війна є поворотним моментом для Росії. Вона прирекла режим Путіна на широку міжнародну ізоляцію. Йому також довелося мати справу зі складними внутрішньополітичними течіями, від повстання найманців групи Вагнера та інших осередків військових – наприклад, у Бєлгороді – до етнічної напруженості в кількох російських регіонах і нещодавнього терористичного акту в Москві. Все це свідчить про те, що політичні ризики в Росії дуже високі. Пан Путін нещодавно був переобраний, але він стикається з усіма видами можливих подій, які можуть стати “чорним лебедем”.
На додачу до ризиків, з якими стикається Путін, війна переконує все більше колишніх радянських республік у тому, що імперські амбіції Росії загрожують їхній незалежності, суверенітету і територіальній цілісності. Дедалі більше усвідомлюючи, що про перемогу Росії не може бути й мови, ці держави дистанціюються від Москви різними способами – від формування політики економічного розвитку, яка менше залежить від Росії, до проведення більш збалансованої зовнішньої політики. Як наслідок, перспективи євразійської інтеграції, яку відстоює Росія, потьмяніли.
Тим часом війна змусила Європу прокинутися і усвідомити величезну загрозу, яку військова агресія Росії становить для безпеки континенту і міжнародного порядку, поклавши край розрядці у відносинах між ЄС і Росією, що настала після закінчення холодної війни. Багато європейських країн розвіяли свої ілюзії щодо путінської Росії.
Водночас війна вивела НАТО зі стану, який Еммануель Макрон, президент Франції, назвав “мертвим мозком”. Оскільки більшість країн НАТО збільшують свої військові витрати, передовий військовий контингент альянсу в Східній Європі був значно посилений. Приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО підкреслює нездатність пана Путіна використати війну для запобігання розширенню альянсу.
Війна також допоможе переформатувати Раду Безпеки ООН. Вона висвітлила нездатність цього органу ефективно виконувати свої обов’язки з підтримання миру в усьому світі та регіональної безпеки через зловживання правом вето деякими постійними членами. Це обурило міжнародну спільноту, збільшивши шанси на те, що реформа Ради Безпеки прискориться. Німеччина, Японія, Індія та інші країни, ймовірно, стануть постійними членами, а п’ять нинішніх постійних членів можуть втратити право вето. Без реформи параліч, який став візитною карткою Ради Безпеки, приведе світ до ще більш небезпечного місця.
Відносини Китаю з Росією не є сталими, і на них вплинули події останніх двох років. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров щойно відвідав Пекін, де він і його китайський колега ще раз підкреслили тісні зв’язки між їхніми країнами. Але ця поїздка, схоже, була більше дипломатичною спробою Росії показати, що вона не самотня, ніж справжнім проявом любові. Проникливі спостерігачі відзначають, що позиція Китаю щодо Росії повернулася від позиції “без обмежень” початку 2022 року, до війни, до традиційних принципів “неприєднання, неконфронтації і ненацілювання на треті сторони”.
Хоча Китай не приєднався до західних санкцій проти Росії, він не порушував їх систематично. Це правда, що Китай імпортував понад 100 млн тонн російської нафти у 2023 році, але це не набагато більше, ніж він купував щорічно до війни. Якщо Китай припинить імпортувати російську нафту і натомість купуватиме її в інших країнах, це, безсумнівно, призведе до зростання міжнародних цін на нафту, що спричинить величезний тиск на світову економіку.
З початку війни Китай провів два раунди дипломатичного посередництва. Успіх виявився невловимим, але ніхто не повинен сумніватися в бажанні Китаю закінчити цю жорстоку війну шляхом переговорів. Це бажання показує, що Китай і Росія – дуже різні країни. Росія прагне підірвати існуючий міжнародний і регіональний порядок за допомогою війни, тоді як Китай хоче вирішувати суперечки мирним шляхом.
Оскільки Росія все ще атакує українські військові позиції, критично важливі об’єкти інфраструктури та міста і, можливо, готова до подальшої ескалації, шанси на перемир’я у корейському стилі виглядають примарними. За відсутності фундаментальних змін у політичній системі та ідеології Росії, конфлікт може стати замороженим. Це лише дозволить Росії продовжувати розпочинати нові війни після перепочинку, наражаючи світ на ще більшу небезпеку.
